“Підковдрове” читання. “Книжка заборон і таємниць”

Більшою за мою любов до тематичних антологій є, мабуть, лише моя дивовижна схильність недочитувати їх до кінця. Але серед кількох томисьок, покинутих цьогоріч напризволяще, є дві дочитаних книжки. Обидві українських видавництв і обидві – підліткові. Про “Чат для дівчат” я ще, може, колись розкажу, а сьогодні буде трохи проКнижку заборон і таємниць“.

dscn1262
Книжка, плед та ліхтарик – повний комплект “таємничого” читання.

Укладена Володимиром Арєнєвим збірка з шістнадцяти текстів, приміряється облаштуватися у ніші “читання з ліхтариком під ковдрою” – видання для підлітків та про підлітків, яке говорить про гарячі для тих підлітків теми – “відверто, сміливо, іноді – провокаційно” (обіцяє анотація). Заборон та таємниць в текстах справді багацько. Сміливо, відверто і навіть провокаційно – трохи є. З підлітковістю дещо гірше. До мого любого янґ-адалта належить лише десь третина оповідань (плюс найбільший текст – повість самого пана упорядника). Інші – це чесний середній шкільний вік. Власне, видавництво дбайливо проставило позначку “10+”, і я би це радо вітала, якби не кілька “але”. Те, що там є дорослі тексти, де просто герої (ну, так вийшло) підлітки, то таке, буває. Але є ще “Автострада” Лукаша Орбітовського – сюрреалістичне оповідання, серцевиною якого є історія про моторошну пригоду ліцеїстів-випускників, проте рамочкою – алкомарафон тридцятирічних хлопів, що згадують юність. “10+” кажете?

Та все ж, більшість текстів – це чесний про-підлітковий наратив про шкільні проблеми, нерозуміння з боку дорослих, труднощі соціалізації та тому подібне. Деякі – дуже прості, інші мають айсбергового масштабу підтексти та добрячі затексти. Є позачасові і є гранично актуалізовані. Є про впізнавані сучасними школярами реалії, але є й підкреслено ностальгічні тексти. Не всі рівної ваги та масштабу узагальнення і не всі рівно цікаві. Тому я по-волюнтаристському вирішила коротенько розповісти лише про ті, що мені самій здалися найяскравішими. Їх вісім – рівно половина.

Найвеселіший текст – Ніна Цюрупа, Антон Фарб “Невидимі світу тролі“.

Невеличка, але симпатична “кроскультурна” мініатюрка про світ, де тролі з-під мостів виконують приблизно ту ж функцію, що й завсідники непродуктивних інтернет-дискусій. Лорік змінює вже третю школу з початку навчального року. А справа в тому, що дівчина “підчепила троля”, який радо сіє хаос навколо неї.

Результатами першого дня Лоріка в новій школі Казан хвалився біля багаття: училку з пишними формами поставили на місце, свіжатинку розворушили, а опис масового побоїща на фіз-рі, виконаний Лисим в особах, викликав захоплене улюлюкання дарницьких тролів.

Найнесподіваніший текст – Лариса Денисенко “Макс Скай та його життєві пазли“.

Простенький анекдот (в первісному значенні цього слова) про друга, який раптово потрапив до буцегарні (все, як годиться – дівчину захищав, ви не подумайте!) відома письменниця… перетворила на юридичну драму з хорошим просвітницьким потенціалом. Дуже практичне оповідання, я б сказала. І то при тому, що одне з небагатьох, в яких мінімальними засобами промальовуються виразні характери.

– А це хто? – тицьнув пальцем у Скаєнка присоромлений поліціянт.

– Це – Максим. Каже, що ви тримаєте тут його приятеля. Наскільки я розумію, неповнолітнього. Без натяку на присутність дорослих. І, як на мене, це не дуже законно, чи не так?

Найчарівніший текст – Наталія Щерба “Чарана“.

Приємна казкова оповідка на вічну тему: треба трохи думати _перед_ тим, як збираєшся вирити яму для ближньої своєї. А ще про те, що заздрити негарно і нечемно. Ну й головне – що не варто лізти туди, де легко відкоша отримати. Циганський колорит додається.

– На недругів ворожити не будемо. Немає у мене ворогів, – промовила господиня і глянула Чарані в очі. І повіяло на циганочку ніччю темною, морозною, льодом холодним річковим і жахом…

Найсумбурніший текст – Павел Майка “Ніч сліпих Володарів“.

Повість, запхана в масштаби оповідання, що на користь тексту не йде. Петрику ось-ось виповниться тринадцять, а це означає, що він втратить здатність бачити світ по-справжньому – значно небезпечніший, значно цікавіший та значно чарівніший за його дорослу версію. Але здавати повноваження не-сліпого Володаря дуже не хочеться, і хлопець разом з двома приятельками – молодшою за нього дівчинкою та феєчкою-бабкою – рушає на пошуки того єдиного дорослого, який за легендою залишився зрячим. Потенційно в цього оповідання дуже цікавий світ. Але, а) він подається галопом, і оповідь стрибає, як скажена; б) ті стрибки не дозволяють вибудувати нашвидкуруч несуперечливу картину світу, в) польська частина збірки ще й до всього поганенько перекладена – чесне слово, людині, яка це робила, щиро хочеться під ялинку відважити зо три мішки особових займенників – зайвими не будуть. А ще є мега-суб’єктивне г) – моєму уявленню про прекрасне не відповідають тексти, в яких (і то без нагальної потреби) зґвалтування використовується як метафора.

– Ні! Відстежував Старого багато років, аби зустріти його! Мріяв, щоб він прийшов до нашого міста… Відшукував історії про нього, слухав розповіді, допитував за допомогою усіх своїх чарів та замовлянь кожного зустрічного гнома, кожне живе дерево та кожну мандрівну хмаринку. Питав Томека, ну, знаєш, попереднього ватажка, та пані Фонтанні. Тож знаю, що Старий приходить саме так – із пилом та курявою.

Наймасштабніший текст – Володимир Арєнєв “Те, що в його крові

Оскільки тут не оповідання, а повновісна повість, в цьому випадку і зі світом все нормально, і сюжет поводиться чемно і рівно. У не дуже далекому майбутньому (ну або ж у світі, майже такому ж самому, як наш) “добрі” інопланетяни мають звичку дарувати людству не вудки, а смачненьку рибку. Тільки ще треба визначитися, в яку ціну та рибка прикольних технологій землянам стане. Сірий – звичайнісінький собі старший підліток-випускник. Ну, може, ідіотичніший за середній рівень, бо не кожне полізе до ведмежої клітки, тільки би перед дівчатами повиламуватися. Розплата прилетіла миттєво. Ні, щоку та скальп Сергійкові приживили на місце, слава таємничим “одудам”! Але чому молодий телепень розумнішає зі швидкістю конкордів?

Він гадав, що, напевно ж, є способи видобути таку чухню, вилікувати від неї. Що він знає про “одудівські” технології, що взагалі про них знають люди, які протягом життя не мали справ з усіма цими приладами?! Та нічогісінько. Ні як вони діють, ні які вони взагалі бувають.

Може, й існує такий, про прочищає мізки, вишкрібаючи звідти все зайве.

Має існувати!

Найактуальніший текст – Ірен Роздобудько “Курячий бог“/ Юрій Нікітінський “Вовка, який осідлав бомбу” (на вибір)

Два тексти про війну для підлітків. Так, про нашу нинішню війну. У Ірен Роздобудько – проблемно-плакатне (тобто, дуже… правильне за фабулою та висновками). У Юрія Нікітінського – драматичне з неочікувано високим градусом ліризму. І саме воно – переконливе та дуже щемке. Окрім однієї маленької детальки. Хоча, ніби йдеться про події сьогодення, згадки про щасливе буття Влада та Вовки добряче припорошені пилом ностальгії. І воно, здається, не школяр, змушений подорослішати, ворошить болючі спогади, а набагато старша людина “трансплантує” героям свої згадки про позолочене дитинство. Принаймні, забави там доволі позачасові і осучаснених реалій майже нема (Інтернет разочок згадали – уже радість) – до того моменту, як дійшло до снарядів, зрозуміло.

Із Вовчиного вікна було видно ще далі, бо він жив просто наді мною – на четвертому поверсі.

Одного разу він зліз зі свого балкона на мій. Тоді нам обом було непереливки.

У Вовку потрапила бомба. Тому в Карпати я переїхав без нього.

Наймодніший текст – Олександр Михед “Рівність. Братерство

Доволі характерна для нинішніх часів старшо-підліткова антиутопійка з перших рядків хапає за горло бадьорим нонконформізмом, зазирає у вічі та з придихом пита: “Соромно?” Ні, не соромно, а коли нонконформізм виходить за межі суспільної сатири на політичний рівень – ще й стає дуже весело. Але в шістнадцять ця пафосно-мальовнича мішанина ліво-правої критики та старанної деконструкції плакатного героїзму зайшла б на ура. Тим більше, що слушні зауваження та напівфабрикати для “думати думку далі” тут в асортименті представлені.

Коли я озираюся на 17 років свого короткого існування, розумію, що не зможу забути нічого. У хроніці Алекса є все: мій перший вигук, перші слова, особливо смішні каламбури з хештегами #алексчудить, #пізнаємосвіт. Я не забуду свою улюблену синю піжаму з єдинорогами. Я не забуду красу своєї матері, коли вона вітала мене з п’ятим днем народження. Не забуду очі Тані, дівчинки, в яку я закохався, коли мені було шість.

Хештег #пізнаємосвіт за той період розкаже вам, як я мучився і як вона дала мені в око, коли я був надто настирливим коханцем і приніс їй кактус із дому (27 репостів).

Найулюбленіший текст – Марія Галіна “Ласкаво просимо до нашої чарівної країни!

Чудово неоднозначне оповідання про конфлікт реального та ідеального у практичному розрізі. Крихітна (троха балканська за описом) країна заробляє собі на бюджет туризмом. Незвичним туризмом – не елітарним в прямому значенні, але дуже… клієнтоорієнтованим. Тут кожного гостя зроблять щасливим. Таким щасливим, що він чи вона забуде про колишні негаразди, прилаштується до рейок позитивного мислення та повернеться згодом до звичного життя з новим запасом сил… Чи то не тільки про сили йдеться? Марія Галіна дуже круто працює із саспенсом. От і тут – у людей все змінюється на краще, а читачі в той момент можуть рясним потом вмиватися – “Щось тут не без чогось”. Воно, дійсно, не без чогось. Але присмаженої та ретельно розжованої відповіді текст не пропонуватиме.

Чорним небом котилися зелені і червоні хвилі, в їхніх бганках, наче риби в сітці, тріпотіли чисті холодні зірки, під ними важким сріблом стовбурчилося величезне опукле море. Апельсиново-зеленкувата, наче підгнила збоку куля місяця висіла над морем, а знизу, з глибини, назустріч їй здіймався вогненний стовп світла…

Подарунок від фірми? Спеціально для мене?

Більшість текстів, про які я не розповіла, – це прості шкільні історійки-баєчки – з мораллю, без моралі, реалістичні та не дуже. Переважно симпатичні, але не дуже яскраві. А в цілому ж антологія лишає по собі якесь трохи “розхристане” враження та виразне бажання, щоби їх таких було дві – для молодших та для старших підлітків окремо. Цілісності концепції воно б пішло на користь (а я з чистим сумлінням читала би лише умовний “Том 2”). Але і так нічого – принаймні, ідея гарна і наміри шляхетні. Більше, більше антологій богові антологій! Особливо, якщо розширити географію (чотири країни – непоганий старт) та порозводити реалістичні та “спекулятивні” тексти. Чи то я забагато вже хочу?

Кілька слів про видання: оформлення приємне, приміток аж з головою, до україномовних оригіналів – мінімум питань. До перекладених зауважень більше – якість нерівномірна, з російської переклади кращі, з польської – гірші. Але редакторські “дива” в них траплялися частіше, ніж у питомо україномовних текстах. Ну і додатковий бонус: можна відкрити 70 сторінку, знайти в передостанньому рядку “від-кутюр” і заплакати. Але краще такого не друкувати.

Я вдячна видавництву Віват за організовану ним можливість прочитати цю книжку.

PS: з шістнадцяти текстів тест Бехдель проходять аж три.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s