Півтора місяці з #DarknessFALLs минули дуже швидко. Це було найприємніше сезонне читання останній років – бо, здебільшого, ішлося про те, щоб читати те, що хочеться, ні в чому себе не обмежуючи. Виявляється, десь в межах марафонного чтива знаходиться моя читацька зона комфорту: щось невиразно дивне, щось химерне, щось готичне, щось фентезійне, детективне, коміксове і тому подібне. Треба буде якось повторити, а поки що розкажу, що ж я дочитувала останні два тижні, коли думки вже ширяють в передсвятковими емпіреях.

 

Прочиталося

Книжка заборон і таємниць: антологія підліткової прози. Не завжди і не всюди підліткової, якщо вчитатися, але одними місцями – соціально-проблемної, іншими місцями – містичними чи фентезійними (іноді місця збігалися). Збірка не те, щоби нерівна, але доволі дивна. Основний її плюс, мабуть, розмаїття тем та досвідів. Я ще докладніше розкажу про найяскравіші враження.

Юхан Теорин “Призрак кургана“: типовий шведьский детектив – соціалка, таємниці минулого, сумні нещасні люди намагаються налагодити своє життя. Але тут є свої “але”. По-перше, це Теорин, який круто працює з містикою-що-не-така-вже-містика, а мені дуже подобається нордичний фольклор. По-друге, це завершення вельми симпатичної тетралогії, і там є герої, який приємно зустріти знов. По-третє, несподіванкою було те, що оті давні таємниці в цьому випадку просякнуті “радянським духом”, а розповідь про сталінські репресії, про Голодомор та Катинь – це трохи не те, чого за замовчуванням очікуєш від шведського детективу.

Жоан Сфар The Professor’s Daughter: невеличкий комікс про заборонене кохання. Вона – в міру емансипована вікторіанська красуня. Він – муміфікований фараон. Їхньої любові ніхто не розуміє – і інший варіант мене би здивував. Я, якщо чесно, теж не дуже зрозуміла, але любовна лінія, тут як у вікторіанському палпфікшені – задля годиться, бо куди ж без неї. А от сатиричні вибрики та акварельна мальовка – оце можна вписати до плюсів.

Дафна ДюМорьє “Птицы и другие истории“: чудова (майже) авторська збірка тихих та побутових міні-трилерів (є відгук на ГудРідз).

Корнелія Функе “Чорнильне серце“: полохлива дитяча казка про бібліоманів і темного властителя – але казка, на щастя, із подвійним дном (уже встигла окремо про неї відписатисяпро неї відписатися).

Келлі Сью ДеКоннік та Емма Ріос Pretty Deadly, Vol. 2: The Bear: ще п’яток випусків коміксу про антропоформних сутностей – переважно, асистентів смерті – женців, саме так (але не всі вони похмурі). Цього разу основний сюжет гранично концентрований – і сконцентрований на полях Першої світової. Тож, окрім історії, тут маємо ще й виразну метафору війни як Ведмедя, що атакує бджіл.

Гелен Оєйємі What Is Not Yours Is Not Yours: коли я збиралася голосувати за цю книжку під час GoodReads Choice Awards, я її ще не читала. Не знаю, чи проголосувала би зараз. Це некомфортно незвичні оповідання – готичний магічний реалізм із соціальною компонентою та окремими психоаналітичними заїздами. Але те, як організована збірка в цілому, – це дуже круто (також є відгук на ГудРідз).

Маргіт Сандему “Охота на ведьм“: якщо я й надалі читатиму “Крижаних людей” в режимі “Книжка на рік”, то мені треба буде прожити доволі довге життя (NB: сага складається з 47 невеликих романів). Цього разу йдеться про ще більш побутову повість про виживання сім’ї з магічними та іншими талантами в Норвегії кінця 15 століття. Повчально, хоча й подекуди надто мелодраматично-умовно.

Бай-бай, #DarknessFALLs, піду читати щось… Ну, не зовсім зимово-святкове. Поки що в програмі на найближчі дні: недочитана монографія Оксани Кісь про тяжку долю української жінки в традиційному суспільстві та “Кар’єра зла“. Oh wait, то в моєму читанні нічого не зміниться? 🙂