Перегляд серіалів, ніби, й має свою певну сезонність, але є один вічнозелений пункт. Будь-якої пори року я видивляюся те, що можна охарактеризувати як “веселу дурку”. Бо без цього жанру охоплює нас сум і туга, особливо, як врахувати, що сіткоми мій мозок чомусь не засвоює. То доводиться полювати на звіра драмеді, а це штука непроста. А тут раптом мені принесли на тарілочці: “Я тут чув про один серіал, схожий на “Світлячка“. Ні-ні, не аж такий класний, просто сетинг схожий. І герої трохи”. Схожий на “Світлячка“? Тобто весела дурка (тм) в космічних декораціях? Загортайте!

І таки ви знаєте… Не аж “Світлячок“, але справді цілком собі ок – космічне, пригодницьке, в міру постмодерново-трешове, з вестерн-елементами, екшен-сценами і не завжди етичними жартами. До того ж, таке, що його подовжили на третій сезон. Бувають милосердні люди, і цього разу вони – канадці. А серіалець зветься Killjoys – “Кайфолами“, якщо по-нашому.

На околиці далекої-далекої галактики є невеличкий еммм планетарний юніт Квад (використовую тут дивне офіційне словосполучення тому, що з двох сезонів неможливо зробити висновок – це вся система чи лише її зона). Юніт складається із чудової, але майже затопленої океаном планети Краш та її трьох місяців: холодного Аркина, під час терраморфування якого щось пішло _не так_, теплого аграрного Літа та неприємно-шахтарського Вестерлі. Тамтешні порядки найпростіше охарактеризувати як феодальний корпоративізм. Квад належить Компанії, Компанією керують Дев’ять шляхетних родів – представники найдавніших та найповажніших землевласників на Краші. Повільне підтоплення загалом зручної для колонізації планети і призвело до форсованого освоєння супутників, землю на яких розподіляє та ж таки Дев’ятка. Принцип простий: велика аристократія володарює собі, дрібна аристократія керує майже рабами на Літі та забезпечує всіх їдлом, а менш щасливі представники молодших родів приглядають за Вестерлі. На Вестерлі же живуть за принципом: хто в шістьох поколіннях відробить на Компанію, у тій родині сьоме може отримати свій клаптик землі на Літі. Може. Якщо чемно поводитиметься.

Отже Квад не можна назвати приємним куточком галактики: майже кастова система, приватні армії, бунтівні ченці, пролетарям нема чого втрачати – оце от усе. Систему не можна назвати стійкою, але триматися купи їй допомагає, в тому числі, Recovery and Apprehension Coalition – організація, чиї функції є сумішшю обов’язків федеральних маршалів та козачків-куди-пошлють: оці кіллджої ловлять та конвоюють злочинців (з точки зору Компанії, зрозуміло), транспортують проблемні вантажі, провадять неприємні розслідування – доволі весело живуть, як подумати. І саме до них належить загадкова красуня Ялена Ярдін, більше відома як Датч, та її санчо-панса Джонні Джакобі. Проте вдвох напарники-кіллджої працюватимуть недовго – бо Джонні трохи нєвтємно і не дуже ефективно вирішив врятувати старшого братика.

В оцих от веселих декораціях минають два сезони по десять серій кожна. До плюсів Killjoys одразу можна віднести:

• це все яскраве, бадьоре й трохи бездумно привабливе. Чистим розважаловом серіал назвати не можна – там майже весь другий сезон минає під гордовитим флером Соціальної Відповідальності – але це більш-менш типовий космооперний коміксоїд. Найближчий жанровий родич, серед нещодавно передивленого, мабуть, “Вайнона Ерп” – тут менше сімейних цінностей, проте більше абсурдистського “Від нас все приховують, так жити не можна!”.
• тут ключовий персонаж дівчина і дівчина дуже крута. Датч, як завжди ведеться, певною мірою обрана, але у цієї героїні є і бекграунд (дитина-убивашка, яка підросла і переоцінила пропоновані життєві стратегії), і характер, і цілі з цінностями. А ще Ганну Джон-Кемен тут прикольно показують: Датч приваблива, але конвенційною красунею себе вимальовує за тактичних потреб; у штатському вдягається адекватно моменту і на бойове завдання шурує не на підборах (бальзам на очі, чесне слово). А ще це сумнівний для багатьох глядачів плюс, ну як уже є: гарненьку головну героїню в серіалі багато б’ють. У тому числі – в обличчя. І гримери навіть не одразу стирають садна та синці. Аж незвично.

• узагалі в серіалі хороші центральні та другопланові песронажі. І брати Джакобі – гік-роздовбай Джонні та “старий солдат, що не знає слів любові” Д’авін. І функціонери R.A.C. та товариші-кіллджої (ідейний гівнюк Фенсі – просто зайчик, але його мало). І аристократи різних ступенів адекватності – від преміальної феодальної bitch Дел Сеї Кендрі до альтруїстичної лікарки з нетрів Іленори Сеї Сіммс, яку в ті нетрі привів аж ніяк не альтруїзм та мрія лікувати хворих злидарів. І команда підтримки – стара кіллджойка Белл Гаарді, Прі – бармен-метросексуал в дусі давньоєгипетської естетики, бойовитий чернець-підпільник Алвін, дівчина-жива зброя Клара і купа інших. Ну і злий геній Датч – теж дуже крутий дядько (і Роб Стюарт зіграв його перфектно – пан актор знається на цьому типі збочень). Ну і якщо справді порахувати Люсі – голосовий інтерфейс корабля Датч – то майже кожна серія має проходити тест Бехдель. Тому я б порахувала – ознаки особистості в Люсі є.

• хоча воно все доволі “бедненько, но чистенько” – декоратори та оператори робили все, що могли, і картинка мені в серіалі подобається. І режисура. І музика шикарна! От зі сценарієм гірше, але це вже до мінусів.

Та-дам, наші мінуси:

• не знаю, кому як, але мені сценаристи передали меду до куті. Спокуса зібрати якнайбільше фантастично-сагових штампів в одному місці – річ абсолютно невмируща, але іноді варто знайти міру. То поки перший сезон розкачувався та доволі переконливо косплеїв процедурал: ну такий от процедурал – з біганиною, крадіжками й постійними спробами вбити героїв – все було нічого. Але вже після першої третини другого сезону наскрізна арка перемагає все, включно із логікою оповіді. Не буду казати, що я категорично проти концепції “А зараз ми будемо вбивати Злюще Зло! Ой, а після нього є ще злющіще!”, але в порядному товаристві не прийнято настільки відверто нехтувати наперед заданими правилами. Хоча…
• отакі змінні потреби сюжету призводять до того, що деяким персонажам доводиться перевзуватися у повітрі. Одні образи це дозволяють, на інших оновлені обставини натягуються гірше. Ну і просто окремі повороти не збігаються з моїм уявленням про прекрасне. А ще тут гостра проблема із жіночою групальністю: майже всі героїні одна одній як не вороги, то конкурентки. У деяких випадках з цього виростають чудові конфлікти, але демонстративно провтикану можливість додати до основної команди ще одну класну дівчину я творцям не пробачу.
• “технічна” неправдоподібність деталей. Здається, я вже стара і зла, але мене бісять фільми/серіали, де героїв забувають, до прикладу, годувати.
• передбачувано-немотивована жорстокість окремих епізодів. Знаю, це дивне словосполучення, але я маю на увазі, що в деяких випадках підкреслена жорсткість сценарних рішень обумовлюється виключно потребами того сценарію. Так теж можна, але в деяких випадках ниткам, що стирчать, можна було б хвостики пообрізати…

Оу, поки не записала, не усвідомлювала, що майже всі мої претензії сценарного характеру. Ну таке от вийшло – симпатичне, перспективне, але трохи дурнувате дивне. Третій сезон точно дивитимусь, але оптимізм морально готується до важких часів. У найгіршому випадку завжди можна передивлятися перший сезон, бо потребу у веселій дурці ніхто не скасовував.

PS: а таким був трейлер до першого сезону: