#YakabooBingo має цікавий ефект – я постійно складаю в голові списки книжок, що можуть підходити під той чи інший пункт. З цього можна було б зробити кілька оповідань з десяток випусків “Двічі по п’ять”, але один з літніх завис у чернетках (реанімувати чи вже пізно?), зате осінні ідеї буяють. Отак раптово утворився списочок, твори з якого закривають одразу – щонайменш – два квадратики. Бо я маю пунктик щодо орієнтального фентезі.

Я дуже старалася обирати якомога різноманітніші культурні корені, але виходило не завжди.

У п’ятірці читаного книжки дуже різні – деякі я дуже люблю, деякі лишили по собі неоднозначне враження.

Пункт перший – єдина з п’ятірки книжка, перекладена українською. “Повітряний замок” Діани Вінн Джонс – це трохи умовне продовження “Мандрівного замку Хаула“, в основі якої лежить переспів Аладдіна. Переспів доволі симпатичний, хоча мені тут недоклали активних героїнь. Без Софі щось воно не те.

Пункт другий – дилогія, де тих активних героїнь хоч греблю гати. “Казки сироти” Кетрін Валенте на початку цього року взяли мене в полон і, здається, так і не відпустили. Монументальний твір, два томи, чотири внутрішні книги і безліч закручених навколо себе впізнаваних і не дуже сюжетів і сюжетиків. Багацько з них мають виразний орієнтальний колорит – усіх ґатунків, що можна собі уявити (про ці книжки писала тут).

Пункт третій – ще трішечки персько-арабського (хоча, здається, в основі там лежали-таки Сасаніди) за мотивами основної сюжетної лінії “Тисячі й однієї ночі“. КСД видрукував “Лють та світанок” Рене Ахдіє російською і, сподіваюся, українською з настільки жахливим перекладом Клуб роман не видаватиме. Хоча навіть в гарному перекладі ця трилогія про “Шахерезаду з емпауерментом” звучатиме, як на мій смак, не альо – дуже вже етично спірні ідеї полірують тамтешню підліткову романтику. Зате колорит доісламського Близького Сходу там ух який!

Четвертий пункт – уже про дальші краї. Знову книжка, про яку я багато писала. Нагадаю, що “Наречена привида” – це чарівливе урбан-фентезі в декораціях Малаї ХІХ століття, де дівчину зі збіднілої сім’ї вирішили віддати заміж за привида.

Ну і п’ятий пункт – це ще один мій скарб. “Монстриця” – це дуже красивий комікс-онгоїнг, стім-панк в далекосхідних (і не тільки) обладунках про демонів, якими стали давні боги, могутню імперію та дівчину з убивчо незвичним даром (пост з картинками можна подивитися тут).

П’ятірка нечитаного більш строката, але майже всі книжки тут – сучасне підліткове фентезі. Не впевнена, що всі ці романи справді варто читати, але я рано чи пізно спробую.

З пунктом першим шансів на “рано” найбільше. “Піщана бунтівниця” діє  в модному напрямку “Романтика+революція”, але герой джинн. Загортайте!

У другому пункті теж вирують близькосхідні мотиви, але тут вони закручені оригінальніше. Про “Невидимого Аліфа” Віллоу Вілсон пишуть, що це кіберпанкове техно-фентезі. Вах, якщо правду пишуть, то я хочу це побачити.

Прямуємо на Схід далі. Пункт третій це теж романтика, причому спірного формату: чи то Красуня і Чудовисько, чи то Аїд та Персефона. Зате з колоритом індійських легенд, це принаймні цікаво.

Ще східніше – на четвертій позиції – “Серпентина“. Тут уже гомонить давній Китай, анотація трохи нагадує “Серафіну” Рейчел Гартман, але я люблю, щоб було про драконів та всяких інших хтонічних зміїв.

А пункт п’ятий уже квазіяпонський і якийсь дуже химерний. Кажуть (тм), що тут переписали “Попелюшку” під палацові інтриги і непевну ідентичність героїні. Але прядіння тіней – це багатообіцяюче заняття, може, ризикну почитати.