Хроніки дорослішання з кількома зупинками. “Не така дівчина”

Здається, будь-яку розповідь про автобіографічну книжку Ліни Данем має сенс починати з дисклеймерів: “Дивилася/не дивилася “Дівчат” – бо розмови про “Не таку дівчину” починаються з цього питання. Ні, я не дивилася “Дівчат“, що серед плюс-мінус моїх одноліток  є цілком собі культовим серіалом. Просто не мій жанр. Проте не можна сказати, що “Дівчину” я читала “з чистого аркуша”. Цей текст теж на півдорозі до культового – як феміністична публіцистика. Ну, от десь так я його прочитала. Взнала багато нового. Трішки навіть про себе.

DSCN3236

З жанру “Нехудожнє, профеміністичне, веселе про дівочі проблеми” мені раніше траплялася хіба що “Бути жінкою” Кейтлін Моран, але автоматична спроба порівняти ці книжки – марне заняття. В обох випадках йдеться про автобіографічні начерки, але Моран від свого досвіду переважно відштовхується і пише есеї-узагальнення про те, як тяжко жити жінкою. Ліна Данем у свою чергу пише про те, як тяжко жити Ліною Данем.

Такий підхід не менш цікавий, але має свої недоліки. Один з найяскравіших я вже якось озвучувала подрузі: “А потім мені почало здаватися, що про сексуальне життя Ліни Данем я знаю значно більше, ніж мені колись хотілося б”. Є таке. Та, по-перше, я більш чи менш уявляла, на що йду. По-друге, читати про те, “як тяжко жити Ліною Данем” було цікавіше за нотатки про універсальний дівочий досвід. Середньостатистичною дівчиною я й сама була. А в цій книжці чіпляє трішки інше.

Три ключові моменти, що спонукали мене взятися за “Не таку дівчину“, напряму пов’язані з фігурою авторки.

  • Перше – дуже цікаво читати про досвід своїх закордонних плюс-мінус ровесниць. Але тут ще й особливий випадок, бо Ліна Данем належить до соціального прошарку, мені ще з літератури незнайомого – другого/третього покоління порівняно успішної – і творчо, і фінансово – богеми. А ще й богема ця нью-йоркська. Діти, які виросли серед арт-проектів батьків, змалечку спілкувалися з персональними психоаналітиками, інкорпоровані в специфічне творче та інтелектуальне середовище – це незвично і прикольно.
  • Друге – про досвід своїх західних ровесниць цікаво читати, коли вони не просто феміністки, а зростали в про-фем середовищі, як це, власне, є у випадку Ліни Данем. Культурна різниця в цьому випадку грає дуже сильну роль, бо тут, у нас, дещо інші суспільні загони, і подеколи до того, що для молодих американок є самоочевидними речами, доводиться доходити довго, важко і з раптовими інсайтами масштабу “Я вигадала велосипед! У триста двадцять якийсь там раз!”.
  • Третє – страшенно цікаво було прочитати про творчу реалізацію авторки доволі неформатного, але успішного продукту. А от з цим вийшло не дуже, про роботу в книжці, як на мої захцянки, було категорично мало. Ну, нічого, творчі автобіографії можна пошукати і деінде. У Ліни Данем – про життя у комплексі, і комплекс цей подеколи причавлює своїм повсякденним драматизмом.

У цій книжці можна прочитати про: дорослішання, місячні, зайву вагу, втрату цноти, добровільний секс, не дуже добровільний секс, категорично недобровільний секс (тут є пронизливо неприємний опис дейт-рейп – зґвалтування на побаченні, що дуже гарно пояснює, що _це_ є саме зґвалтуванням), складні стосунки з реальністю (ура! судячи за тим, що про себе пише Ліна, мені ще дуже-дуже рано боятися “А чи не занадто я схильна до тривожних розладів?”), ще складніші стосунки з хлопцями, неймовірно (і захопливо) складнющі стосунки з власним тілом і їжею, з творчістю, з творчими людьми,  навчання в американській школі, навчання в американських коледжах різного ступені довбану специфічності, погану роботу, некваліфіковану, але веселу роботу, роботу за спеціальністю, омріяну роботу, взаємини з батьками/сестрою/подругами/психоаналітиками/тортиками (це не лише я пішла на друге коло, в тексті воно теж трапляється).

Усі ці розповіді є аж трохи лячно щирими, докладними і вже підготовленими до сприйняття. Мемуари складаються з п’яти тематичних розділів. З точки зору Святої Наскрізної Хронології читати їх важкенько, надто ж зважаючи на те, що деякі персонажі люди в тексті з’являються неодноразово, але розповідає про них авторка різне і по-різному. Зате така структура робить книжку дуже зручною для перечитування, коли хочеться нагадати собі про щось конкретне, порівняти зі своїми враженнями, зрештою – переконатися: “А, не лише в мене з цим є проблеми”. Тому, насправді, все нормально в цій книжці з універсальністю. Зрештою, схожість і не має бути однаковістю. А так: всі люди – сестри, і нам є чому повчитися одна в одної. Наприклад, відвертості, хоробрості, вмінню долати труднощі та пробачати собі, якщо десь з цими труднощами вийшло не так, як хотілося б.

І я вдячна видавництву Віват за організовану ним можливість прочитати цю книжку.

 

2 thoughts on “Хроніки дорослішання з кількома зупинками. “Не така дівчина”

  1. Я подивилася три серії першого сезону “Дівчат” і в мене вже було відчуття, що я забагато знаю про сексуальне життя героїні ЛД)) Специфічна штука)

    Вподобано 1 особа

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s