До цьогорічного Форуму видавців я готувалася ретельно: подивилася на стос недочитаних з Арсеналу та літа книжок, озвучила кілька урочистих обіцянок (вони записані в кінці списочку), склала три вішлисти за принципом “Мінімальний мінімум!”. Один я вже публікувала, другий зараз буде тут, третій – офтопний, тож здобутки з нього хіба що в результатах покажу.
Порівняна скромність вішлистів пояснюються не лише моїми титанічними зусиллями та ремонтом, що непристойно затягнувся. Виявилося, що я так старанно видивлялася новинки після Арсеналу, що частина видань “До Форуму” для мене такими не є. А найголовнішу мою перекладну книжку сезону я вже й прочитала, обговорила, написала про неї – так, це все про “Руїни бога“.
А от головну українську новинку планую купити-таки у Львові. Минулого року цей почесне авансове звання отримало “Забуття” Тані Малярчук, цьогоріч – інше видання від ВСЛ.
Альтернативна історія? Вільгельм Габсбург? Одружений Вільгельм Габсбург? Та тут можна бігати стелею навіть без урахування, що це новий та давноочікуваний роман Наталки Сняданко (є!).
До речі, про ВСЛ. Кілька відгуків знайомих переконали мене подивитися в бік творчо-мотиваційної книжки – жанру абсолютно незнайомого та… З поганою репутацією в середині моєї голови, скажімо так. Сподіваюся, що Елізабет Гілберт буде приємно читати – а це вже великий плюс.
Якщо вже говорити про вагоміший нонфікшн, то тут у мене нетрадиційно великі плани.
Ще одна книжка Ірини Ігнатенко – раз.
Ще одна книжка Оксани Кісь – два (також є).
Неочікувана (ну, пропустила я цю книжку до Арсеналу) побутова історія на живому матеріалі – це три (маю книжку, онде відгук).
І “Смолоскипівські” мемуари, парні до “Вижити значить перемогти”.
Після серйозного читання майже все інше бажане – порівняно легке. Порівняно, бо, наприклад, українські видавці підхопилися робити “проблемні” дитячі та підліткові книжки. Не лише перекладні, що особливо цінно.
Я дуже насторожено ставлюся до прози Надійки Гербіш, але дитяча книжка про біженців, написана письменницею, для якої проблема біженства є предметом академічного інтересу. Мабуть, ризикну. Заразом дякую Вівату за нестандартну, але болюче актуальну для України з власних причин тему.
Це теж Віват, цього разу про групи самогубства. Але тут в анотації привабили не “кити”, а обіцянка розказати про позакурортне буття курортного містечка. Люблю таке, мені такого у “Вітрі з-під сонця” не доклали (уже є така книжка, прочитала – пост написала).
Щодо новинки від Урбіно, то тут я трохи не впевнена. Йоанна Яґелло пише класні підліткові книжки, але в цьому випадку про-хлоп’яче спрямування звучить трохи бентежно, переживаю за маму головного героя.
І про Нівен теж пишуть, що вона про непростих підлітків.
Ну і ще трішечки всякого.
Доросле та підліткове від Академії.
Дитяча книжечка від однієї з улюблених художниць – це мастхев та потенційно любов (і цю маю).
Абетка в Гусях – це щонайменш прикольно.
Сучукрліт про авторку, вигадки якої справджуються, – це доволі банально, але тема відповідальності творчої людини перед соціумом – етично багата й наворотити там можна всякого.
Ще один британський трилер про подружнє життя? А давайте.
Дитяча класика? А давайте-2. Петерсен я не читала (бо трохи побоююся, кажуть, вона безжальна до героїв авторка), але треба ж колись починати.
Ну, і щоденник Таффі – це справді дуже весело, хоча перші дві книжки з цієї серії я вже читала.
А, і ще майже не офтоп, бо я точно писатиму про це книжку.
Графічний роман про роботесу, яка заблукала у лісі, – це трохи бентежно-2, бо тут загалом легко загубити краї і попрямувати в бік зародження “загадки жіночності”, а автору-чоловіку це зробити ще простіше. Ну, але цікаво страшенно, що ж там вийшло.
Це майже все. Ще спробую повидивлятися цікаве на ятках. А! Про всяк випадок роблю кілька публічних обіцянок:
- я докладу зусиль, щоби купити на Форумі не більше (а бажано менше) десяти книжок (завжди можна робити закупи після Форуму).
- я докладу зусиль (уже, власне, місяць докладаю), аби не купувати книжки, написані американськими письменницями та письменниками – бо американська література складає надто велику частку від прочитаного. Але радо прийму “американок” як подарунок – не можна ж геть не хитрувати.
- я постараюся не лінуватися, не лякатися натовпів і відвідати хоча б найцікавіші заходи. Спільні відвідини, дружні поради, чай-кава-обіймашки гаряче вітаються!
PS: фото з сайтів видавництв та ФБ Оксани Кісь.
