Криве дзеркало. “Дисклеймер”

Холодними зимовими вечорами буває приємно почитати про чужі літні відпустки. У нас тут за вікном отетоотвсьо, а у людей сонце, море, коктейлі та (кому як пощастило) пальми. А ще про чужі літні відпустки можна читати трилери – тоді не так засмучує, що у людей сонце й пальми, а у нас – отетоотвсьо.

DSCN4323

Успішна кінодокументалістка Кетрін Рейвенскрофт отримує престижну премію та впорядковує переїзд до нової квартири. Трохи сумно, що син вже виріс і житиме тепер окремо, але життя, можна сказати вдалося. Жінка має зразкову кар’єру, чудового чоловіка, купу планів на майбутнє і, може. трохи невдалі стосунки з єдиною дитиною. Але все це щасливе життя одного весняного вечора розіб’є вечірнє читання. Кетрін потрапляє в руки книжка, що її в домі ніхто не купував – роман про роман. Пляжний роман трохи старшої жінки та привабливого юнака. У жінці Кетрін із жахом впізнає себе 20 років тому. У романі – відображення давніх подій, про які не може знати ніхто, крім самої Кетрін. Принаймні, із живих людей – так точно. І важко сказати, що бентежить жінку більше: те, що “Це було не так!”, чи те, що героїню роману у фіналі вбивають.

Дисклеймер” Рене Найт – це доволі типовий сучасний трилер “Як ото прийнято робити”. Направду моторошна зав’язка, герої з непростим життєвим багажем, кілька сюжетних та хронологічних ліній, необхідний запас ненадійних чи відверто недобросовісних оповідачів, обов’язковий ліміт неочікуваних поворотів – все тут на місці. Навіть не просто на місці – все це скидається на обов’язкову програму, без гарних оцінок за яку книжку не візьмуть до гільдії Поважних Британських Трилерів. Тому перші два акти “Дисклеймера” (він має доволі виразну триактну структуру): умовно кажучи, “Формування таємниці” та “Пояснення природи таємниці” – читати трохи дивно. Дві третини тексту книжечку просто хочеться плескати по плечику і підбадьорливо шепотіти: “Молодець, все правильно робиш, все, як годиться /приховуючи знуджене зітхання/ Отак ниньки і прийнято!”.

У якийсь момент я вже була готова поставити на цій історії хрест “Непогано для дебюту, але надто нудно для трилеру”, як нарешті стався “Той самий Поворот”. З одного боку, сюжетний, але більшою мірою – суто психологічний. Не знаю, чи було Рене Найт цікаво писати оцю розтягнуту на дві третини тексту зав’язку, але справжній драйв в тексті проявився уже тоді, коли він відкатав обов’язкову програму із задавнених таємниць і понісся рейками: “Так, shit happened, але що будемо робити далі?”.

Кетрін, яка страждає, мучиться і навіть не намагається зібрати докупи родину, яка розвалюється на частини під гнітом непроговореного – героїня, яка викликає співчуття, але справді цікавою її назвати важко. Кетрін, яка струшує із себе ввічливі умовності і починає… мститися тут не дуже правильне слово… радше, наводити лад з життям у тих місцях, які вона занедбала багато років тому – крута тітка і (з урахуванням нетипових обставин) претендентка на рольову модель.

Рене Найт взагалі робить цікаву штуку: вона сама певною мірою виступає ненадійною оповідачкою, нав’язуючи інтерпретацію з тієї самої загадкової книжки, “Ідеального незнайомця”. І лише добряче промаринувавши читачів в очікуванні сімейної драми штибу “Чи має сучасна жінка право на життєствердний літній адюльтер?”, письменниця перемикається на версію Кетрін. І тут вже хутко з’ясовується, що книжка хоче поговорити про геть інший набір жіночих прав. Шкода лише, що їхнє обговорення – це капітальний спойлер.

Але якщо відволіктися від головної сюжетної лінії, оцей літній трилер для відпустки пропонує поговорити про “несказане” (не такого плану, як у Селесте Інґ, але зі схожим руйнівним ефектом), про складні стосунки батьків та дітей на прикладі двох родин, про кар’єрні перспективи жінок і чоловіків та їхню вимушену чи свідому відсутність (отой паралельний сюжет, про який я майже не прохоплювалася – він про пару письменників, які подалися у вчителювання), про життя подружжя та життя удівця, про впевненість в тому, що ти знаєш про найближчих все, і той дзвін, з яким ця впевненість розбивається. А ще авторка пропонує поміркувати про те, наскільки і в яких межах література може реконструювати дійсність. Ураховуючи, що Рене Найт позичила героїні власну спеціалізацію (вона в минулому теледокументалістка), уся неприємна лінія із “Ти можеш прочитати про своє життя на сторінках якоїсь чужої книжки” отримує іронічно-гіркуватий післясмак. У “Дисклеймері” кілька фактів та їхня натхненна інтерпретація закрутили сюжет, в якому неабияк постраждали кілька героїв. Хотілося б вірити, що в житті такого не буває, але це не так. Особливо зараз, коли ці факти стають загальновідомими завдяки соціальним мережам (вони свою роль в сюжеті також зіграли). Дочитуючи цей роман, хотілося про всяк випадок скласти каталог дурощів молодості (лінійка оцінювання – від “Ой, та нічого страшного!” до “Ойблііііін”) і передивитися, що там з фоток лежить у відкритому доступі. Цікавий ефект від книжечки про чужу літню відпустку.


Я вдячна видавництву Віват за можливість познайомитися з цією книжкою.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s