У мене триває (насправді, уже закінчився) сезон раптового читання дитячої літератури. На деякі книжки я давно облизувалася, а от одна знайшла мене сама, кинулася під ноги і сумно спитала: “Невже ти не читатимеш таку от мене у першу чергу?”. Ідеться про антологію передпідліткових (на аудиторію 10-13 років) оповідань українських письменниць, що створена як спецпроект – електронна книжка для безкоштовного завантаження. Звісно, я не змогла пройти повз таке маленьке видавниче диво!

Сама ідея – беззаперечно крута, і я страшенно радію, що у нас таке роблять – причому на дуже пристойному рівні – як текстів, так і оформлення. Як антологія “Окуляри і кролик-гном” чудова, як ранньопідліткова книжка – дуже симпатична, хоча деякі речі щодо проблематики все ще дивують (хоча вже менше, аніж у “Чаті для дівчат” і особливо у “Книжці заборон і таємниць“, як електронна книжка – ммм, є деякі застереження. Але про все докладніше.

Як антологія “Окуляри” підкрадаються до читачок та читачів повільно і зі знанням мисливської справи. Перші оповідання – кумедні забавки, пухнасті як ті кролички чи котики: у них лапки, вони милі, їх хочеться читати й перечитувати за чаєм-кавою в емоційно нестабільні моменти. Далі градус проблематичності потроху зростає. Саме потроху, спочатку проблеми героїв простенькі і такі, що їх легко вирішити, потім емоційна гойдалка зсовується і кілька останніх текстів вже добряче контрастують з першими. Геть-геть останній (спойлер: оповідання Надії Білої) – це вже солідна соціальна драма, що лишає по собі кислуватий присмак в роті: сюжетний конфлікт ніби вирішено, але важко повірити, що попереду в героїв приємне безхмарне життя.

Як збірка оповідань з проблематикою, що має зачепити сучасних майже дорослих підлітків, збірка вийшла цікава. Наскільки я можу судити, тексти тут справді наближені до життя сучасних дітей (оце вони справді настільки не вилазять з гаджетів?). І це цінно. А от коло проговорюваних проблем… Це симптоматично. Що здалося цікавим:

• вічнозеленість деяких проблем. Один з ключових наскрізних мотивів – молодші-діставаки. Мабуть, ця музика гратиме вічно, скільки існуватимуть молодші брати й сестри – рідні й не дуже. Найяскравіше ці мотиви себе проявляють в “Інструкції до Інни” (Саша Кочубей), “Дурацьких темах” (Галина Ткачук) та “Про Любов і не тільки” (Валентина Захабура). А ще є “Усі закохані цілуються” (Таня Стус), де головна героїня уже молодша-розумака. Створює правильний контраст.
• До вічнозелених ще можна докинути стандартний набір – проблеми дружби, проблеми подарунків (ооо, так, актуальність питання “Окуляри – це подарунок чи знущання?” в моєму випадку нівелював тільки перехід на лінзи, лінзи – це точно предмет гігієни, з ними в цьому сенсі простіше) – це до “Окулярі і кролика-гнома” (Олександра Орлова), проблеми літніх канікул у місті (“Дурацькі теми” та “Бабине літо” (Альона Ярова)), проблеми першого кохання та тренувальних поцілунків з помідорами (“Усі закохані цілуються“). Старі-добрі теми /змахнула ностальгічну сльозу/ Але не лише вони.
• Ще тут розглядають проблеми… ну, назвемо це для спрощення інклюзією – “Дякую” (Маша Сердюк).
• Або дитячого заробітку – “Собачниця” (Аня Хромова).
• Або смерті близьких – “Майори” (Ольга Купріян).
• Або вимушених переселенців – “Про Любов і не тільки”.
• Або заробітчанства батьків і виключення їх (в наслідок цього) з життя дітей) – “Стіна ненависті” (Надія Біла).
• Або вже відверто токсичні сім’ї, де практикують домашнє насильство (з цим теж до оповідання Надії Білої).
• А ще цікаво глянути, як сучасні українські письменниці працюють з проблематикою тілесності. От в американських та часом скандинавських текстах для підлітків давненько (років так сорок – насправді, більше) люблять проговорювати досвід першої менструації. В “Окулярах” такого нема. Але є інші моменти, що можуть слугувати… ні, не інструкцією для дівчаток (в одному випадку проблема не вирішується, в іншому – вирішується конвенційно прийнятно), а радше пропозицією розділити спільні емоції. Ідеться про “Волохату Єті” (Наталя Ясіновська) та “Або в ананасики” (Оксана Лущевська). У першому випадку звучить вічне питання “Голити чи не голити?” (ноги, само собою). У другому – акцентуються відчуття 10-річної дівчинки, яка опинилася на морі без ліфчиків від купальників і вже соромиться цього. А ще є все те ж невичерпне джерело цікавинок “Стіна ненависті“, де персонаж, що заїдає стреси – це хлопчик, а не дівчинка (мені таке в сучасному українському дитліті трапилося чи не вперше).

Оце от взагалі. Якщо виокремлювати топ-5, то мені найбільше сподобалися (без ранжування, просто підряд):

• “Собачниця” – бо таки про досвід дитячих заробітків. Трохи здивувало, що батьки Віки до вигулювання песиків за гроші ставлять в дусі “В наші часи так було не прийнято, але зараз діти інші”. Просто я маю бути ненабагато молодшою за цих гіпотетичних батьків, а перші кишенькові гроші заробила у вісім років. Ну, але тут треба подякувати навколишнім дорослим – у першу чергу моїм батькам. Звідки взялася ця протестантська етика в родині – не знаю, але вона завжди працювала, як годинник.
• “Бабине літо” – бо це досвід літа в місті без страждань з цього приводу.
• “Про Любов і не тільки” – бо окрім проблеми геть свіженьких молодших (немовлят тобто), тут ще й бронебійний і не дуже часто обговорюваний мотив: не ховайте правду від дітей, бо діти собі ще такого надумають! (Спойлер: батьки не сказали Любі прямим текстом, що мама вагітна, Люба думає, що мама вмирає від тяжкої хвороби).
• “Майори” – бо це дуже обережне проговорення не просто ставлення до смерті близьких, а й досвіду похоронів та навколишньої ритуальної проблематики. Це дуже важливо, бо насправді у нас не прийнято готувати дітей до такого, а перекладні тексти, навіть якщо це чудова “Мій дідусь був черешнею“, – зокрема, не пояснять екзотичних для дітей реалій.
• “Стіна ненависті” – бо письменниця вправно утрамбовує в сюжет про домашній терапевтичний практикум одразу кілька значущих проблем.

Ет, а тепер про видання. І ще раз повторюся – ідея класна, виконання теж незлецьке. Є, щоправда, але. “Окуляри і кролик-гном” – це дбайливо зверстана, помережана ілюстраціями та доповнена примітками і зручним змістом… пдф-ка. Але не всі мають планшети  чи навіть ноути. Я от людина, що живе на щодень з десктопом (єп, олдфаги ще існують) та стареньким ридером. Хвала Братському – це нечастий випадок, я краєзнавиця – вони пропонують завантажити книжку у кількох форматах. Але, наприклад, з fb2 ніхто додатково не працював. Відповідно, там немає клікабельного наскрізного змісту, наступний текст починається в середньому на тій самій сторінці, де хвіст попереднього метляє, примітки та ілюстрації обирають собі місце на сторінці згідно зі вказівками Святого Рендома, а ще там дуже багато зайвих пробілів. Зайвих пробілів там стільки, що стане на невеличкий такий, домашній, осередочок вакууму. Для кролика (навіть гнома), може, замалий, а от хом’якові цілком згодиться. Причому ці зайві пробіли незрідка трапляються просто посеред слова. Але навколишніх все ж більше. Не треба табулювати пробілами. Табуляція пробілами – це зло! А ще у fb2-ці кудись загубили коротенькі веселі довідки про авторок. Так нечееееесно!

Технічні проблеми – це технічні проблеми, але змістовно перша спроба вийшла на ура! Хочеться ще такого. Особливо для трохи старшої аудиторії. Може, уже чесний янґ-адалт? Могло б вийти дуже цікаво.

Завантажити книжку можна тут.