Виховання дітей та читачів. “Славетне життя Ей-Джея Фікрі”

Ідеальне літнє читання у вакуумі – це щось… Приємне, про відпочинок, екзотичні локації, цікавих, чимось незвичайних, героїв; веселе, але з ложечкою проблем та дрібкою моралі – здається, щось таке. Днями мені трапилася книжка, яка відповідала всім критеріям – про маленьке куротне містечно та його дивакуватих мешканців. Типовий feelgood, на перший погляд, до того ж такий, де сюжет крутиться навколо книгарні. Але з романом Ґабріель Зевін все виявилося не так просто.

DSCN6377

Містер Ей-Джей Фікрі – не дуже шанований (бо відлюдькуватий і, відверто кажучи, неприємний дивак) вдівець та власник маленької книгареньки на маленькому острові, що частину року відрізаний від Великої Землі. Відкрити книгарню на острові Аліси було ідеєю дружини містера Фікрі Нік. Але тепер Нік нема, а крамниця є, і містерові Фікрі треба якось в ній порядкувати – поміж тихим пияцтвом, медитативним спогляданням єдиної своєї цінності – рідкісного першодруку По – та саркастичним відбрикуванням від тих, кому раптом цікаво, як йому ведеться. Але життя не стоїть на місці. Дорогоцінного “Тамерлана” викрадають, а натомість містер Фікрі отримає від долі геть уже несподіваний подарунок – балакучу дворічну Майю, чия мама вкоротила собі віку, залишивши записку: “Я хочу, щоб вона виросла серед книжок і серед людей, яким важливі такі речі”. Небагатий мізантроп середніх років – і отаке несподіване батьківство? Ну що ж, книжки, Гугл і багато любові – рецепт, як виховати з містера Фікрі гарного батька. А для того, щоби виховати Майю потрібно приблизно теж саме. В принципі, з читачами-клієнтами рецепт також спрацював.

Славетне життя Ей-Джея Фікрі” – це таке триєдине читання. Книжка наче розгортається в квітку з трьома пелюстками. Кожна з них яскрава, але пахнуть вони по-різному.

Перша пелюстка – історія  про стосунки батька та дочки. “Серце неприємного чувака тане в променях дитячої безпосередності” – мотив відомий (власне, як мінімум про Скруджа під час читання “Славетного життя” згадувати доводилося часто). Але в книжці Ґабріель Зевін шарму цьому мотиву додає і та прискіплива уважність, з якою містер Фікрі підкорює нові вершини, і сонячність самої Майї, і тепле й лампове книжкоцентричне виховання.

Йому б хотілося, щоб Майя прагнула до інтелектуальних книжок для найменших, якщо такі взагалі існують. Бажано, сучасних. Бажано, феміністичних. Не про принцес. Виявляється, такі книжки існують.

З цієї точки року “Славетне життя Ей-Джея Фікрі” – розповідь про виховання ідеальної дитини в майже ідеальних умовах. Вона не позбавлена солодкавості і казкової умовності. По-перше, тут біда з хронотопом, за начебто 13-15 років єдиною суттєвою ознакою змін стає поява електронних читалок (містер Фікрі категорично засуджує, як можна було б засумніватися!). По-друге, Майя є фантастично безпроблемною дитиною, як на такий трагічний бекграунд, в неї апофеоз внутрішньої драми – сублімувати біль утрати матері в оповідання в “поважні” підліткові роки. “Це feelgood-книжка, Ксеню, все нормально”, – нагадала я собі. Але. Я ж уже казала про але?

Друга пелюстка – історія маленької компанії диваків, які гуртуються навколо книгарні. Маленьке містечко і його кумедні мешканці – ще один популярний мотив масової культури. І тут американська письменниця також відвантажує обов’зковий запас. Маємо містера Фікрі з його драмами і неприємною вдачею, маємо дивакувату, але дуже милу агентку видавництва з продажу книжок, маємо акторку, яка працює в школі, шефа місцевої поліції, який організовує читацький клуб любителів детективів, відомого письменника, в якого по-справжньому цінують та стабільно купують лише дебютний роман, маловідомого письменника, який прославився на схилі літ документальним романом про переживання смерті своєї дружини, численних мешканців міста, що їх Ей-Джей поволі привчає до регулярного читання – всі вони такі милі і по-своєму позитивні, і… І тут із сюжетом виникає маленька проблема – його рухають не драми навіть (ну, втратив дядько книжку, що вартує кількасот тисяч доларів, чи не драма!), а натуральні трагедії. Перша смерть як пояснення сюжету, друга смерть як двигун сюжету, третя смерть як… На третій смерті стає трохи дивно, але й вона буде не останньої. З одного боку, спрогнозувати такий підхід до сторітеллінгу можна було б завдяки оцій вкладеній історії про потенційний бестеселер, побудований навколо смерті дружини літнього журналіста-розслідувача, – Ґабріель Зевін ніби дає підказку для моделі інтерпретації. З іншого – письменниця наче підважує ознаки цілком собі масового жанру, з яким працює. Ви хотіли мімімі? От вам мімімі, мімімі, мімімі, немімімі, решту лишить собі. Отакий постмодерний вибрик у книжці про книжки, де книгар на перших сторінках декларує нелюбов до постмодернізму – щось в цьому є. Але по прочитанні все одне лишається нав’язливе враження про книжку, яка немов би уже дозволила собі не бути Великим Американським Романом про Маленьких Людей, видихнула, розслабилася, а потім знову підхопилася: “А точно не треба? Про це ж кожна порядна книжка мріє!”.

Третя пелюстка – історія про книжки та книжковий бізнес. “Славетне життя Ей-Джея Фікрі” – роман про книгоманів і для книгоманів, що переповнений оцим нашим, рідненьким, фансервісом. Розділи, іменовані за назвами відомих оповідань, короткі нотатки Ей-Джея про ці оповідання, всілякі подробиці ведення малого книжкового та трохи більшого видавничого бізнесу в Штатах – ех, мрії-мрії. І Майїне книжкове виховання, і веселі моменти з організації книжкових івентів в середовищі, до них незвичному, і славетні книжкові клуби, і списки до прочитання, розлиті між епізодами – що ще треба для бібліофільського щастя? Хіба що уточнити, що книжка є дуже американською, тому на смаки героїв треба зважати. Хоча… Амелія-букселерка любить Фланнері О’Коннор, я теж люблю Фланнері О’Коннор, то… зважати можна не всюди! Бонусний ефект від цієї “пелюстки” – втішно-психологічний. Я іноді бува стою перед полицями і, чухаючи спинки книжкам, питаю в своєї бібліотеки: “Ми ж не сноби, правда?”. Так от, у порівнянні з містером Фікрі – ні, я не снобка, ура! Зрештою, у мене і книжкового бізнесу нема, на якому би смаки позначалися.

Історія про маленький бізнес, історія про книжки, історія про людей, історія про любов – “Славетне життя” має усі ознаки приємного і окрилюючого читання, але не всіми з них вирішило скористатися. В моєму випадку жанрові мітання і навмисна драматизація на рівному місці додали до запланованої суміші тихих радості та суму солідну жменьку нерозуміння і навіть дрібочку роздратування. Спишемо на мою загальну “несердешність”. А от про книгареві будні я би почитала ще. Без сімейних драм та інших трагедій.


Я вдячна видавництву Віват, яке надало мені можливість прочитати цю книжку для огляду.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s