Я почала складати черговий вішлист з новинок сезону – імені Форуму, хто б сумнівавсі – і серед них найяскравішою зіронькою сяє “Персеполіс“. Собі поки що не замовляла (можливо, навіть і не буду – залишу як подарунковий варіант, є такий особливий списочок книжок), але всім щиро раджу, бо “Персеполіс” дуже крутий. А заразом надумала помріяти про те, серед яких книжок цьому виданню би класно стоялося на одній полиці.

Виявилося, що таких дуже багато, більшість варіантів – дуже неправдоподібні з точки зору #ВидайтеУкраїнською, тому вирішила трохи обмежити політ фантазії. Тож склала невеличкий перелік most wanted графічних романів (комікси-онгоїнги тихо заплакали в куточку), написаних жінками. А! І важливий момент – це ті, графічні романи, що я їх вже прочитала. Бо список нечитаних має очолювати Fun Home (ага, я все ще нє – в тому психологічна травма від ремонту винна).

І чого ж мені не вистачає для щастя?

Раз – Маржан Сатрапі багато не буває. “Персеполіс” – це класно, але треба іще. Першим пунктом для іще має бути “Вишивання“. Це такий собі “Персеполіс“-лайт, графічна хроніка жіночих розмов в родині авторки. Розмови – про _своє жіноче_ і значною мірою про чоловіків. Ну, але якщо максимально узагальнено – як поряд з цими чоловіками жити в патріархальному суспільстві (маю відгук на ГудРідз).

Два -“Власність”  – теж графічний роман про спілкування жінок з різних поколінь, але вже квестового характеру. Молода ізраїльтянка Міка супроводжує свою бабусю в ностальгічну поїздку до рідної для пані Регіни Варшави. Але мила старенька має дещо ширші плани, аніж вона була готова повідомити вголос (маю окремий пост).

Три – “Найкраще, що ми могли зробити” – теж ретроспективний графічний роман про вимушених мігрантів. Тільки цього разу ідеться про роботу із давніми психологічними травмами в родині біженців з В’єтнаму (маю окремий пост).

Чотири -“Оце літо” – вже більш нейтральний за драматизмом варіант, хоча… Хоча, як подумати, то не такий вже. В цьому графічному романі кузини Тамакі розповідають про літні канікули двох подружок. А заразом – про складні сімейні конфігурації та той самий непростий час, коли вчорашні діти перетворюються на підлітків (маю загальний огляд).

П’ять – якщо вже говорити і про підлітків, і про мігрантів, то треба згадувати про “Привид для Ані“. Аня – донька релігійних біженців з СРСР виросла в США, але в американське життя вписується не дуже вдало. Та одного разу у неї з’являється нова подружка. І добре, якби вигадана, але Емілі – мертва. І це не єдина, пов’язана з нею проблема.

Шість – раз уже завернули в бік фантастичного, то не можу не згадати про гаряче обожнюваний “Крізь хащі“. Емілі Керрол створила кілька ретелінгів казок в стилі “Брати Грімм жорстоко покусали Шарля Перро” і вийшло в неї неймовірно кріпово і дуже красиво (маю окремий пост).

А шість з половиною… Шість з половиною це радше не графічний роман, а книжка-картинка для найменшеньких. Але незвична, класно намальована, а ще така, що точно порадує українських шанувальників коміксів. Песик Барнабас загубив свою маленьку хазяйку. І щоби її знайти, йому треба обійти всіх її сестер-братів. А тих звуть Снага, Судьба, Смерть, Сон… Так, ви правильно здогадалися “Маленька безмежна книжка” – це новий погляд на світ “Сендмена” (маю відгук на ГудРідз).

Отакі шість з половиною пунктів. Список-аналог з коміксами-коміксами, мабуть, вийшов би коротшим, хоча… Треба ще подумати.