2018-й читацький рік крім усього іншого буде роком читання про міс Марпл. Я й раніше зустрічалася з цією героїнею пані Аґати, але давно і не дуже виразно. А тут завдяки ошатним яскравим книжечкам від КСД тимчасово відмовилася від амбітного плану “Крісті треба читати тільки в оригіналі”. Тож на кінець літа уже маю три книжки прочитані, а ще одна намагається проштовхатися між іншими “Читатиму негайно”.

Спрощений рецепт детективів про міс Марпл: цікаві сюжети+звична затишність. Та обов’язковим елементом цього затишку є постійні й наполегливі згадки про чаювання (в половині випадків за тих чаювань когось отруюють, але це вже неуникні ризики, що ж поробиш). І в цих чаювань є бічний ефект – вони стимулюють кулінарні амбіції. Ще коли я взимку читала “Поїзд о 4:50 з Педдінгтона” мені закортіло спекти скони. Але зважилася на це лише зараз. І коли зважилася, то зрозуміла дивовижне: в Аґати Крісті сконів нема! У детективах про міс Марпл, де кількість чаювань на сотню сторінок перевищує середньобританські показники, немає класичної файв-о-клок випічки! Як таке взагалі може бути?

Відповідь насправді проста – скони в книжках про міс Марпл є, але вони дуже глибоко заховалися в українських перекладах. Учора я трішки розважилася зіставленням оригіналів та перекладів, і в тому впевнилася. Читаємо, наприклад, тій-таки “Педдінгтон“, а там міс Марпл каже до Люсі:

Я спекла свої особливі тістечка, які ви колись дуже любили.

Тістечка і тістечка, нічого особливого. Окрім маленької детальки: в Аґати Крісті на цьому місці скони, а скони… як би це ввічливо сформулювати… не тістечка ніразу.

Або ще прекрасний (і ще прекрасніший приклад) – із “Тріснуло дзеркало“, яке я ще не читала, але заради сконів перетрусила, всіляко уникаючи спойлерів.

Хочете гарячий млинець, або сандвіч, або тістечко? У нас італійська кухарка, і вона готує дуже смачні тістечка та печиво. Як бачите, ми вже цілком повернулися до традиції англійського полудневого чаювання.

І що я можу сказати з цього приводу? Лише те, що в англійському тексті там знову-таки скони. Тільки ніколи не здогадалася би без підказки, де саме. Там, де “гарячий млинець”. Млинець! Тут вже нерви не витримали, і я вирішила на практиці подивитися, де там і який “млинець”.

Чому я ніколи раніше не бралася за скони самостійно, так це тому, що вони – доволі примхлива випічка трохи незвичного для нас формату. Скони – це практично десертна мікроваріація на тему содового хлібу. Вони бувають солодкі й несолодкі, існує безліч шкіл думки, щодо складу та температури інгредієнтів (молоко гріти чи не гріти? масло з холодильника, тепле чи розтоплене?), але головне одне – розпушувач тіста в промислових обсягах. Основна фішка в тому, що м’яке тісто треба дуже швидко замішувати, дуже обережно різати і відправити ненадовго в пекельно розпечену піч. Правильно приготовані скони – це маленькі пухкенькі дива, в яких розпушувач на всіх етапах повівся чемно. Неправильно приготовані скони – це приземкувати каменюки, якими можна як не вбити, то успішно покалічити. У мене сьогодні зранку була легка рука, скони вийшли правильними.

Із самого початку я примірялася до чогось навроді “мої особливі скони”. Дебют мав бути однозначно несолодким, але з чим? З духмяними травами? Із сиром? Ну не з беконом же! Відповідь на фото:

Мої скони – це якийсь середземноморський ф’южн, вони з оливками, тим’яном та закарпатською паприкою (помідори в кадр влізли випадково, це майбутня чергова порція томатного пюре на зиму).

Далі все в ритмі вальсу: борошно+розпушувач+паприка+сіль. + масло. +молоко. +оливки та трава – і все швиденько, швиденько, швиденько.

Вимісити (в процесі майбутні скони попросили більше борошна, і довелося з ними погодитися), сформувати коржик, нарізати порційні шматочки. Висока сконова класика – це або невеличкі кружальця, які потім в духовці виростають в майже пасочки, або більший “млинець” (от ми до нього й дійшли!), що його ріжуть на сектори. Але квадратики-трикутники начебто теж цілком ок. Отакими вони і вийшли.

Вигляд до:

Вигляд після 15 хвилин у пічці:

Швидко, порівняно нескладно, і справді – дуже й дуже смачно. Тепер ще днями хочу повторити у солодкій версії. Але не знаю, в якій саме (найбазовіший варіант – родзинки, а я їх не люблю), і ще трохи побоююся, що не зможу ідеально відтворити всі сьогоднішні кроки. Це ж скони, вони примхливі. І вони точно не млинці!

Приємного чаювання!