Навіть з найулюбленішими книжковими жанрами буває по-різному. Тобто, буває фентезі і фентезі: просто читання в межах конвенційно дозволеного або таке, що відповідає всім – навіть найпотаємнішим – очікуванням від того, яким це фентезі має бути. Найчастіше книжки потрапляють десь у середину цієї шкали. Але іноді зустрічається і та, яка тихенько шепоче: “Хочеш, щоб майже все було так, як тобі подобається?”. І от цього разу таку книжку написала для мене Наомі Новік.

У невідомо-настільки-давні часи у невідомо-настільки-далекому царстві Литвас люди десятиліттями потерпають від дедалі суворіших зим. Весна приходить все пізніше, жито сходить все гірше, їдла лишається все менше, а податки платити майже нема чим. І якщо місцеві феодали ще беруть оброк натурою, то загадкові крижані Staryk (давайте я їх далі Прадавніми зватиму, пізніше поясню чому) невпинно полюють на золото. І кожна монета, і кожна каблучка є загрозою – бо прийдуть по неї Прадавні і перетворять всіх на лід. Але для того, щоб все скінчилося якнайгірше, не треба навіть золота мати – достатньо вполювати тваринку зі сніжно-білим хутром. Усе біле в лісі належить Прадавнім. Майже все срібло належить Прадавнім. Але одного дня гордовита донька лихваря Мір’єм занадто голосно каже: “Я вмію перетворювати срібло на золото!”. І ця секунда пихи назавжди змінить життя трьох дівчат та всіх їхніх близьких.

Недаремно я нещодавно називала Spinning Silver живим втіленням списку “Усі Ксеніни кінки”, бо десь так воно і є. Наомі Новік написала таку спеціальну книжку для мене, що аж незручно викатувати претензії класу: “А тут можна було квазіслов’янську тему ретельніше проробити, а романтичну лінію – осьтамочки трохи спрямити” (про головне “недодали” взагалі не можу згадати, бо, по-перше, спойлер, по-друге, – в порєдному товаристві про таке вголос не розказують). Тим не менш, недоліки у цієї книжки є, історики від неї плакатимуть палючими сльозами, а лінгвісти підноситимуть їм хусточки, відриваючи від серця. Але мені ця книжка полюбилася тією беззавітною любов’ю, якою багато хто любить попередню книжку авторки – “Ті, що не мають коріння“. І я навіть можу пояснити – чому. Так-так-так, вся справа в кінках.

Кінк №1 – я люблю ретелінги. Якщо в Uprooted Новік вибудовувала мікс зі слов’янських казок з акцентами на їхнє “бабо-ягине” та “зміїне” крила, то зі Spinning Silver виходить навіть цікавіше. Перший погляд: Румпельштільцхен обійнявся з пані Метелицею та Розумною Ельзою. Другий погляд: а, нє, це не пані Метелиця, це Морозко. Третій погляд: ой, блін, це що – зараз буде Мар’я Морєвна? Буде, буде! – радісно відповідає нам книжка. Тут ще й не таке буде! І вийшов з того світ скажено заміксованої Міттельойропи з виразним московитським компонентом. З фольклорно-переказної точки зору то все цікаво. З фентезійно-геополітичної – трішки ой.

Кінк №2 – я люблю фентезі з екзотичним колоритом. Якщо дивитися з позиції англомовного читача, то в Spinning Silver екзотики – ви тільки не заляпайтесь! Для нас… Для нас вже складно. Литвас Наомі Новік – це очевидний парафраз ВКЛ, тільки письменниця чомусь вирішила додати туди трохи Московії і дрібочку Речі Посполитої часів глухого занепаду. І вийшло в неї щось доволі складне для травлення: недоімперійка, яка майже змушено розширюється і завойовує сусідів, бо їсти щось треба. Правлять нею царі, які на диво залежні від просто “бояр”, і особливо – від свіжопіднятих з “грязі в князі” магнатів-воєначальників. Місцями там міцно тхне пізньою Візантійською імперією, але з точки зору манери будувати хронотоп – ні, не б’ється. У світі Spinning Silver низи живуть в невиразному середньовіччі, а от у верхів вже радше ранній модерн з цікавими забаганками. Щоправда, про верхи тут небагато, проблеми низів письменницю більше хвилюють.

Кінк №3 – я люблю фентезі із “соціальщиною”. Соціальщини в романі багацько, проблематика змушує. Проблема номер один: як виживати в стані перманентної кліматичної катастрофи (натяки на Малий Льодовиковий період checked, але тутешні Прадавні суворіші). Проблема номер два: як жити під владою чужинців (антиколоніальні настрої ненав’язливі, але таки checked). Проблема номер три: як виживати серед чужинців, якщо ти не влада. Отут вже американська авторка розгулялася добряче. У світі Spinning Silver є євреї, і Наомі Новік “позичила” їх в нашого світу практично без “редагування”. З огляду на те, що все інше перемішане, як куліш в казані, така пряма трансплантація виглядає трохи дивно і місцями межує з фан-сервісом. Але тема розкрита повністю – тут нема де правди діти. Тому тут є родина Мір’єм, тут є огороджене стінами гетто у великому місті, є натяки на гоніння, прямо змальовані етносоціальні конфлікти, є дилема “Чи можна перетворювати срібло на золото в шаббат”, а ще є крезануто-потужна сцена, в якій король Прадавніх (тобто фактично – крижаний ельф) танцює хоро на єврейському весіллі, і вся ця тема із “Зима сувора і вбила багатьох, але ми вижили!” є настільки прозорою, але разом з тим несподіваною метафорою ХХ століття, що я, дочитуючи її, вже натурально ридала. А ще там є майже діббук, трохи молитов на івриті (але чомусь немає (майже) нічого на ідиш), коротше кажучи – там багато чого є з того, що у фентезі нечасто зустрінеш.

До речі, про ельфів. Кінк №4 – я люблю ельфів, але нетолкінівських. І тут їх є! Staryk у Наомі Новік (те, що для американських читачів приємна слов’янщинка, для мене – не ті асоціації, тому я їх подумки і переробила у Прадавніх – за змістом наче й ок) – це… А знаєте, це – майже Інші в Джорджа Мартіна, але такі, якими вони є у пролозі до “Гри престолів“, а не в серіалі. Тобто – вишукано прекрасні і абсолютно чужі крижані створіння. А так – ельфи, з деякими традиційними заморочками, з конституційною нездатністю брехати і з повним нерозумінням, як поводитися з людьми, якщо не як із кормовою базою. Ельфи огидні і прекрасні, і (увага: спойлер!) пейрінг з ельфом в цій книжці є! Правда, трохи не такий, як можна було очікувати (кілька епізодів гендерної інверсії included).

Кінк №5 – я не люблю традиційну токсичну романтику. Заради справедливості, Наомі Новік, схоже, також, і вона зробила багато для того, щоби романтичні лінії в тексті не лізли нахабно на перший план (у кожної героїні є й важливіші заняття) і не були аж занадто передбачуваними. Заради ще більшої справедливості, кожного з двох Загадкових Засранців авторка позбавляє флеру загадковості, але доволі традиційним методом “Не ми такі – життя таке”. Чувакам, звісно, співчуваєш, але жанрової революції не сталося. Просто цього разу дівчата опинилися нагорі, бо вони того варті.

Кінк №6 – романтика то таке, але головне – щоби в книжці були цікаві головні героїні, і – бажано – на будь-який смак. Героїні в Spinning Silver справді в асортименті. Три з них ключові. Мірою зростання мого інтересу:

• Ванда – селянська донька з мєсних, ота хрестоматійна сіль землі з непробивними моральними орієнтирами. Дівчина, яка рано втратила матір і зростала з батьком-аб’юзером, але знайшла в собі сили виборсатися зі співзалежності і почати вибудовувати свої персональні родинні зв’язки. А ще це дівчина, яка багато кому рятує життя – отака в неї цікава спеціалізація.
• Ірина – князева донька з пришлих. Негарна, але дуже розумна дівчина, яка була картою в рукаві свого ласого до влади батька, але змогла сама себе розіграти як козир. Образ Ірини взагалі цікавенний якраз тим, що він – про той самий легендарний політичний вплив, що їм оперує “жінка-шия”. А ще це про ріалполітік і про конфлікт персональних та колективних цінностей. Ірина – молодчина і дуже ефективна цариця, але це ефективність, присипана попелом дуже неприємного вибору.
• Мір’єм, моє золотко /змахуючи сльозу/ – донька лихваря-єврея. Розумниця, лихварка, талановита спекулянтка, раціональна й виважена дівчина з чітким розумінням мікроекономічних процесів – і разом з тим, готова на самопожертву героїня. Мір’єм (як і Агнєшка з Uprooted) – це доволі спірна рольова модель, але мені таких дівчат у фентезі не вистачає. І в будь-якій літературі не вистачає. Бо її образ – це в першу чергу про розум, а не про почуття, і це цінно. І взагалі, чому всі кажуть слово “вигода” з таким виразом обличчя, ніби в тому є щось погане?

Кінк №… Вони ще в мене є. І в Spinning Silver вони проілюстровані, але це вже надто дрібні деталі або надто великі спойлери. Хотілося б вірити, що цей роман також видадуть українською. Або хоча б екранізують. Або… кінець кінцем я завжди можу його перечитати і знову зануритися в історію, написану так, мов спеціально для мене. А це дуже приємний досвід. І дуже рідкісний, а тому – дорогоцінний. Десь так, як чарівне срібло, яке перетворилося на злато.

Лайкнути пост гривнею на нові книжки можна за посиланням