“Перша українська графічна повість”, нехай навіть для дітей молодшого шкільного віку – це амбітна заявка. Особливо враховуючи, скільки нині з’являється цікавих проектів, що ґрунтуються на ілюстраціях. У будь-якому разі, пройти повз таке я змогла б. Тим паче, що це книжка, яка вже на п’ятій сторінці містить правдешнє зізнання в любові до мишей!

Що таке “графічна повість”? Це, мабуть, коли обсягу на графічний роман не вистачило, але інші жанрові ознаки наче на місці. “Безхвоста” (написала Оксана Лущевська, намалювала Яна Гавриш) – це невеличка історія (в текстовому варіанті було б міцне оповідання) про підготовку до новорічної звітної вистави в дитячій театральний студії. А що ставить керівниця Мона “Рукавичку“, то в дітей розгоряється конкуренція за яскраву роль Лисички. Оповідачка Рита участі у змаганні не бере – вона цілком задоволена своїм амплуа Мишки. А от її найкраща подруга Катя костюм з пишним хвостом підготувала заздалегідь. Та режисерка налаштована скептично: не тягне Катя роль, може, варто пошукати інші варіанти?

Триактна, як за нотами, структура, ретельно окреслений конфлікт, чітко проговорена мораль… “Безхвоста” є простою для розуміння і старанно (аж по-аптекарському навіть) виписаною історією для молодших читачів. Такою типовою правильною книжкою про дружбу, чесність та відповідальність. А з-поміж інших схожих сюжетів її вигідно вирізняють три моменти. Перший – реалістичність, коли і “енд” нібито “хепі”, але не аж так, щоби виникли сумніви в правдоподібності (а з сучасними дитячими книжками тут буває по-всякому).. Другий – оця впізнавана атмосфера театральної студії, де всі звірі – друзі, але бувають варіанти (написала Ксеня, яка колись пробувалася на скромного Їжачка, а зрештою несподівано зіграла головну роль Зайчика). Третій – ілюстрації. Історія, історія… Це книжка візуально прекрасна настільки, що справедливі питання до передбачуваного сторітелінгу розчиняються в світанковій блакиті. Трішки прикладів під катом.

Олівці, пастель, рукописний шрифт основної оповіді – “Безхвоста” намальована дуже круто.

І попри неспішність сюжету з міжкадровою динамікою тут теж все гаразд.

А ще тут дуже багато дрібних цікавих детальок. Щось з них сюжетно обумовлено, щось – розширює світ, як оця хвилинка подолання гендерних стереотипів (до речі, уже не вперше зустрічаю в українських книжках для найменших татів, які готують – нарешті!).

А є й такі деталі, які самі по собі настільки мімімішні, що просто серце тане. Як завоювати мою вічну прихильність? Рецепт простий:

Отаке воно миле. В інет-книгарні видавництва є ще зразки ілюстрацій в гарній якості, але вони спойлерні, я попередила! Так, навіть в такій простій історійці можуть бути значущі спойлери – і це, мабуть, ще один її плюс.

Я вдячна видавництву Віват, яке надало мені можливість прочитати цю книжку для огляду.