Нечисть по-київськи. “Лазарус”

Серед багатьох моїх читацьких забаганок неостаннє місце посідає регулярний плач: “Мені потрібно більше, більше урбан-фентезі!”. І, здається, от зараз його розчули милостиві видавничі боги. Спочатку АССА видала “Варту у Грі” Наталії Матолінець – екшеновий янґ-адалт про змагання між юними магами, що відбувається поміж впізнаваних львівських локацій. “О, – казала я тоді, – маємо місто як обов’язкове місце дії, це ґут. А так, щоби місто як значущий герой? Ну, будь ласочка!”. Ото сказала і сказала, не вперше ж говорила, і призабула. А дарма. Як виявилося, щастя вже було поруч. І на Форумі воно нарешті наздогнало.

DSCN8117

Літа Божого 1913 в головному місті Межі, Києві, вирують пристрасті й збираються хмари: політична ситуація нестабільна, економічна ситуація тримається купи завдяки постачанню найціннішого чарівного смаколику до царського столу, криміногенна ситуація… Та як тут без злого слова про неї написати, якщо клята нечисть вбила людського хлопчика! Щоправда, хлопчина був водяників вихованцем, але хто ж зна, що тій мерзоті в голову стрельне. І тепер слідчий з особливо важливих справ підполковник Олександр Петрович Тюрин має нашвидкуруч розслідувати гучну справу, щоби принести мир та спокій на київські пагорби. Спойлер: з миром та спокоєм доведеться зачекати. Особливо, самому Олександру Петровичу, життя якого ця випадкова зупинка змінить докорінно і всерйоз пов’яже з містом, до якого столичний гість ставився приблизно з тією ж теплотою, що й п’ятий прокуратор Іудеї до Єршалаїма.

Натуральне урбан-фентезі. Історичне. З пристойним детективним сюжетом. З яскравими героями. З чітко проговореною соціальною складовою. З тоннами літературних, історичних, культурологічних “пасхалок”. Про Київ. У цьому місці вже хочеться зупинитися, глибоко вдихнути і спитати тоном екзальтованої п’ятирічки: “А що, це НАПРАВДУ все-все-все мені?” Так, Ксеню, це все правда, воно існує, видихай. Он вона, книжечка, ніхто не забере. Хоча іноді страшно вночі спати лягати – мені отакі книжки, щоб “все й одразу”, раніше хіба снилися.

“Усе й одразу” – це гідне мотто для “Лазаруса” Світлани Тараторіної. Тут є щільний сюжет, при тому що “Лазарус” є рідкісним випадком абсолютно чесного роману в новелах з характерною для жанру невід’ємністю складових, а не як то часто бува “Зліпили кілька оповідань і зробили вигляд, що воно так і було”. Тут перетинаються кілька жанрів. Тут багато героїв, які рухаються своїми траєкторіями, час від часу перетинаючись у реперних точках. Тут є фантастичний Київ, неймовірна кількість фантастичних істот і кілька цікавих фантастико-конспірологічних припущень. А ще – широкий асортимент історичних жартів, злегка замаскованих під потребу фабули. Аж таке багатство формату “Сьогодні я вдягну все найкраще”, взагалі-то, характерна особливість дебютних романів. Багато текстів в подібних морях тоне. Але “Лазарус” непогано тримається на воді – переважно завдяки чіткості внутрішньої структури кожної новели. З наскрізним сюжетом там трохи гірше, він, як водиться, завершується на такій високій ноті, що після такого тільки одруж писати продовження, бо лишається замало місця для катарсису. Але… Але час вже докладніше по кожному пункту.

Тюрин звик до людиноподібних у провінції. Там вони жили на своїх споконвічних територіях: лісові види – у лісі, земляні – під землею, водяні – ближче до води. Люди розбудовували власні містечка. Там, у провінції, Межа проходила чіткіше. Навіть у великих містах панував порядок. Але Київ завжди вирізнявся.

Про фентезі: про головну сюжетну фішку “Лазаруса“, здається, вже чули всі. Тамтешній світ – це призахідна Російська імперія з нечистю. Фактично нечисть посідає місце колонізованих народів, а та сама Межа ненав’язливо нагадує про цілком історичну смугу осілості. Багато століть тому люди підступом здолали Змія і відтоді стали панівним видом. Інші види можуть жити собі більш-менш спокійно, якщо не зазіхатимуть на щось більше. Яскравим прикладом поціновувачів чогось більшого виступають аристократичні упирі (NB: упирі тут не фольклорні, а ближчі до романтично-літературних вампірів), але після невдалого повстання 1863 року люди практично винищили упирячу еліту. Повіяло чимось знайомим? Так воно і є: авторка уже на “форумній” презентації попередила, що в неї усі упирі мають підозріло польські прізвища, чорти – єврейські, ну і так далі (тобто більшість інших видів – таки українські). Хід сам по собі доволі очевидний, але в реалізації непростий, бо… національно і соціально чутливий.

Про соціальну складову: подібний імперський статус-кво дозволяє молодій авторці яскраво і з феєрверками поговорити на непрості теми. Так, оті, що могли спасти на думку. Колоніальна політика. Класова диференціація. Революційна ситуація (палкий котолуп Дмитро Донцов – це канєшно, ой, а не образ, але заради справедливості – чорносотенці там ще веселіші). Дискримінація за видовою ознакою. Психологічні складнощі межового стану. Зрештою, Світлана Тараторіна взялася за тему, яка мене незмінно цікавить: як прописати мотивацію представників панівних станів/етносів так, щоби співчуття до пригноблених не мало вигляд “Чистоздрастє осяяло заради пресвятої справедливості”. От тільки письменниця пішла простішим шляхом: у “Лазарусі” із зони, простибогине, комфорту головного героя виносить сюжет. Не страчуйте за спойлер, але наприкінці першої ж новели Олександр Петрович Тюрин свій людський статус втратить. І доведеться йому звикати до того, що тепер “мерзота” – це і він також.

Побувавши по обидва боки кордону, тепер добре розумів, якою глибокою є межа між видами. Забагато ненависті, образ, упереджень роблять її майже нездоланною.

Вийде чи ні здолати цю межу – that is the question. Навколо цього питання крутиться наскрізний сюжет, помережаний давніми легендами (“Чу! Павичем запахло!”) і цілком сучасними конфліктами. Загравання з епохами – це окреме місцеве задоволення. Тут приблизно як з “Відьмаком” Сапковського – з-за показного добре вгодованого історизму визирає щось підозріло знайоме. Тим не менш, як історичне фентезі “Лазарус” читається просто на ура. А ще на “Ну вопше ура!”, “Афігєть як ура!” та “Божечки, невже насмілиться?”. Скільки читала цю книжку, стільки бігала цитувати особливо смачні епізоді чоловікові, який за дотичним періодом магістерку писав. Історичних радощів там на кожному кроці: від посилань на справу Бейліса до вплетеної у загальний сюжет мотивації Дмитра Богрова застрелити Столипіна. Ще одне NB: щільність історичних подій в “Лазарусі” дещо збільшена і лише частина реальних історичних діячів виведена під справжніми іменами. На те є причини, самі побачите.

З іншими радощами – по всякому. Є тут трохи стилістичних ігор (включно з текстами в тексті), але загалом оповідна манера в багатьох місцях ненав’язливо нагадує російських класиків, які писали про Київ. Ефект це створює цікавий – практично присутності, але з поправкою на іншу мову, від чого стає ще цікавіше. Проте там, де нагадування стає більш нав’язливим (мені от час від часу згадувався Булгаков, причому в його найспецифічнішій формі – в характеристиках персонажів), виникає легке відчуття не стільки незручності, скільки дивного викривлення текстового простору. З ним у романі все і так непросто. На позір поліційний детектив британської генеалогії (сцена, де Тюрин косплеїть Пуаро з фатальними для себе наслідками, абсолютно безцінна, перепрошую за алітерацію) невблаганно вирулює в бік типово героїчного фентезі з постмодерновим присмаком. Сюжетно це розписано дуже прикольно. Позасюжетно… До деяких вчинків та деяких персонажів залишилися питання. Головне з них – найрідніше для цього блогу. Навіщо було широкими, але виразними мазками вимальовувати справді цікавий жіночий персонаж? Щоб вчасно витягти з рукава мотивацію імені damsel in distress. Чому? Мабуть, бо це в уявленнях тогочасної для сюжету літератури дуже романтично. Ну, може буть, а такий потенціал пропадає! /Змахнула сльозу, дивлячись на кадри з Євою Ґрін в Penny Dreadful. Чому дивлюся на кадри? Ну, знаєте, Василина Айвс, загадкова зеленоока брюнетка… Чомусь зненацька захотілося./ З іншими жіночими образами в “Лазарусі” все сумно (крім Василини героїнь, які підносяться над функційними обмеженнями, тут аж одна). З чоловічими – краще, а місцями – значно краще, от тільки тут варто враховувати, що багато з них суміщають роботу тих таки функцій та історичних анекдоток на півставки. Власне, в цьому випадку текст бере не психологізмом (за психологізм – коли сюжет дозволяє – відповідають лише кілька героїв), скільки злагодженим ансамблем, в якому кожна фігура стоїть на своєму місці на сцені і робить вчасні рухи.

А сцена… Сцена у цій книжці прекрасна. Такого Києва я ще у фантастиці не зустрічала – він впізнаваний, кольоровий, чарівний і абсолютно живий. Герої пересуваються маршрутами, за якими легко простежити з мапою (величезна подяка КМ-Букс – ця мапа є на форзацах), відвідують знакові для того часу місця, завдяки чому текст ширяє локацією природно й невимушено. І можна було б сказати, що найкрутіше – це те, що місто в цьому романі не схоже на статичне тло, воно живе своїм життям (камертоном цього життя можуть слугувати підшивки “Кієвляніна”) і наче тільки час від часу простягає до сюжету лапки цікавої амеби. “Лазарус” – це той чудовий випадок, коли можна закрити книжку, вірячи, що цей світ продовжує дихати між сторінок. І найнайкрутіше насправді те, що він змушує дихати разом з ним. Світлана Тараторіна створює щільну тканину тексту, здатну огорнути читачів і на якусь часину переконати жити подіями, віяннями, логікою цього тексту. І коли на черговій сторінці, де герої шукають змієві сліди між барельєфів, виникає бажання з’їздити на вихідних в центр і походити тими ж вуличками (“Так, я знаю, що це все вигадка, але про всяк випадок…”) – то це навіть трохи лякає. Але в першу чергу – викликає щирий захват. Бо, дякувати “Лазарусу” тепер для мене поруч з реальним Києвом існує ще й оцей. Той, де на Трухановому можна зустріти водяника, де на Євбазі колись продавали зілля, де золотаві очі Апі неспинно стежать за нами, і де коли-не-коли визирає несмілива думка: “А, може, і краще було б, якби Змій відродився?”.

Ой візьму я твоє серце та й піду шукати,
Змія-царя із полону людського звільняти.

5 thoughts on “Нечисть по-київськи. “Лазарус”

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s