Деви, ще деви і Зміїний Бог. Три орієнтальні фентезі-романи

Після того, як два українські видавництва (КСД та #Книголав, якщо що) майже синхронно анонсували переклади романів Ннеді Окорафор та Томі Адеємі, я видихнула з полегшенням: фентезі з африканським колоритом у нас на ринку вже майже з’явилося, ура! Але потім зітхнула знову: а орієнтальне? Коли буде орієнтальне? Так, щоб і вибір, і різні культури, і міфології побільше? А, може, все ж таки?

А поки чекаємо, розкажу про кілька підліткових (або майже підліткових) романів якраз такого плану. З китайським присмаком, близькосхідним та скаженим міксом кількох культур.

Сирітку Сіфен виховує непривітна тітка. Виховує з єдиною думкою: Сіфен – красуня, така красуня, що може привернути увагу самого імператора. У цьому жорстокому світі красиве личко – це валюта з обмеженим терміном обігу, і вкласти її треба якнайшвидше й якнайвдаліше. Сіфен натомість мріє втекти від осоружної родички разом із коханим. І їй це вдасться – вони переїдуть до столиці, Сіфен потрапить-таки до імператорського двору і постане перед очима найвищої родини. Але трохи не в той спосіб, як  їй колись здавалося. І трохи не з тією метою, як їй колись мріялося. А головне – в усьому цьому зіграє свою роль прадавня магія – і не завжди настільки світла, як колись хотілося.

Ліс тисячі ліхтарів” Джулі Дао стартує приблизно там само, де  багато який янг-адалт про хоробру дівчину з емансипаційними мріями – тільки цього разу з китайсько-японським колоритом. Але зупинятися там, де йому годиться, цей сюжет не збирається. Роман розповідає про чудову дівчину з гарними намірами, яка поступово перетворюється на не аж таку чудову, бо… Бо дуже складно витрусити з голову чужі мрії, під гнітом яких ти виросла. Бо дуже складно не хотіти більшого. Бо дуже складно знайти собі гідне місце, коли здається, що твоє ідеальне вже хтось посів. Бо дуже складно опиратися спокусі. Бо дуже складно уникати природної схильності до магії – навіть такої, що вартує крові, навіть такої, в якій можна розчути шерехи влади проклятого повелителя змій.

Чого я чекала: черговий роман про малу революціонерку, яка ламає правила. Що я отримала: роман про становлення фаворитки, яка не гребує ані конвенційними, ані неконвенційними засобами. Такий от чесний роман про чесне становлення з його елегантними “А чому мені не можна?” та “Та я лише скраєчку!”. Зрозуміло, що це роман не лише про своєрідну кар’єру, але й про поступову втрату себе. Повільну, крапелька за крапелькою, і невблаганну. Бо не можна робити те, що вважаєш за неправильне, і лишитися без жодного шраму. І це було дуже цікаво: читати відверто підліткову книжку, де героїня поступово (і аргументовано) перетворюється на антигероїню, а навколо феєрверки, палацові інтриги і відгомонок призабутих легенд. Але, судячи з усього, це була лише перша серія – серія про становлення Злої Мачухи. Продовження вже про іншу героїню. Що ж, подивимося. Може, й воно знайде чим би оце здивувати.

Якщо “Ліс” поступово сковзає у помірну даркуху, то інша книжка у сьогоднішньому огляді з неї стартує. Філіппінську письменницю Рін Чупеко я до недавніх пір знала за “Дівчиною з колодязя” – розкидистим кайданом про мстивий привид з високою соціальною відповідальністю. Але ще у неї є трилогія про юну некромантку. Божевільно-забориста, але про-своєму прикольна.

41561418

Тея (взагалі-то вона Чая – Tea як трунок, але таке) – наймолодша донька в родині, де частина дівчат має маленькі, але корисні магічні здібності. Проте, коли дівчинка знічев’я піднімає з могили старшого брата, в околиці швидко розуміють, що не всі чарівні таланти однаково корисні. Проте конфліктувати з оточуючими Теї і не довелося – її взяла в науку пані Мікаела, найпотужніша Кістяна Відьма серед живих. Передостання Кістяна Відьма серед живих. Останньою, схоже, судилося бути Теї. Але щоби опанувати свої сили і захищати навколишні королівства від демонічних Девів, Тея спочатку має вивчитися на ашу. І нікого при цьому зайвий раз не оживити. І, бажано, не закохатися в принца.  І зберегти життя свого зомбі-брата. І вижити.

Джулі Дао послідовно розкручувала сюжет в межах більш-менш однієї естетики, а от Рін Чупеко вирішила себе ні в чому не обмежувати. Світ “Кістяної відьми” – це дуже дивний мікс Сходу і Заходу: тут є свої слов’яни (з рендомним набором російських слів), є свої вікінги, є свої деви (і інші відголоски перської культури – майнґотт, тут майже все їдло перське, що приємно і незвично), але ключова сюжетна локація тут виразно японська. Квазіяпонською є й культура аш – гейш-танцівниць з магічними ніндзя-навичками.

За структурою книжка ретроспективна, під кінець першого тому статус-кво все ще не вирівнявся (і я так поки що і не дізналася, як героїня дожилася до рамкового сюжету), тож ця перша книжка – це доволі стандартний роман виховання класу “Я як вчуся в чарівній школі”. Рятує його нестандартний заміксований світ та доволі цікава головна героїня, для якої розібратися, як воно працює, значно важливіше за те, щоб дотримуватися традицій. Навіть тоді, коли ризики очевидні. Це для світобудови допитливий розум створює проблеми, а збоку спостерігати за ним захопливо і безпечно.

Стихійний мікс – це добре, але мікс послідовний та розкладений по поличках – все одно краще. Шеннон Чакраборті теж вирішила замішати кілька орієнтальних культур, але зробила це системно. Вона написала роман про цивілізацію девів (вони ж – джини, але не всі), яких цар Сулейман розділив на кілька племен, аби врятувати людство від загрози – нехай краще вогняні створіння між собою чубляться, аніж до створінь землі прискіпуються. І головна героїня роману випадково вляпалася в цю цивілізацію по самісіньку маківку.

Нарі виросла на вулицях Каїра. На той час, як місто заполонили війська Наполеона, дівчина вже встигла дожити до двадцятки та навчитися спритно красти, вправно шахраювати та розуміти будь-які мови. Власне, розуміння мов – це лише один з незбагненних талантів Нарі. Ще вона швидко оговтується від травм, бачить хвороби в чужому тілі та – за вдалих обставин – може лікувати накладанням рук. Краще б просто лікувала, бо одного дня сфальшований ритуал призвів до того, що Нарі прикликала а) увагу іфрита та його орди гулів; б) півторатисячолітнього (і дуже сексуального, аякже!) дева-раба кільця. Нові знайомці наперебій пояснили Нарі, що вона шафітка – людина із суттєвою домішкою девівської крові. А що походить вона, імовірно, від девів-Нахід з їхнім лікувальним даром, то всі джинські племена вмент нею зацікавляться. Бо Нахід, які самі категорично уникали контактів з людьми і винищували всі плоди чужих контактів (через що були зметені більш гнучкими племенами), вимерли, і несподівана поява “гібридки” дуже сильно вплине на політику джинського світу. Попереду в Нарі подорож до чарівного Девабада – міста з латунними стінами, де живе син тирана принц Алі – милий хлопчина, який мріє покращити життя пригноблених шафітів.

Якщо в перших двох романах героїні не поспішали стати революціонерками, то в “Місті з латуні” все трохи інакше – тут революційна ситуація аж палає, верхи з низами в давніх контрах, і казан кипить так, що ризикує вибухнути навіть без появи головної героїні aka фактор-дестабілізатор. Так, це ще один янг-адалт про юних ідеалістів, але вже цікавіший (тому сподобався мені неочікувано сильно). З кількох причин.

По-перше, тут адекватні ключові герої. Стоп’ятдесятитисячна Обрана – розважлива шахрайка, яка практично завжди говорить те, що від неї хочуть почути, і навіть після радикальної зміни у житті, живучи на правах фактично загубленої принцеси, придивляється, де б оце що зручніше вкрасти, бо чорний день ще неодмінно настане. Принц-ідеаліст натомість дуже хоче допомогти всім пригнобленим і спонсорує їхні ініціативи, але, будь ласочка, так, щоб тато-король не взнав – і ви тільки зброю не купуйте! Як це купуєте, ви що – терористи? Ви б хотіли повалити татків лад?

По-друге, це янг-адалт, що пробує більш-менш притомно розказати за політику. Не перші томи Авеярд, тут все трішки складніше і цікавіше. Три (схоже, що чотири, але це ж треба другого тому дочекатися) фракції, у кожної свої цілі, своя правда і свій шлях широкий. А ще свої симпатії і свої скелети в шафах. Багато скелетів у шафах, щонайменш дві з тих фракцій не гребували геноцидами. І тим не менш, письменниця пропонує зрозуміти представників кожної з них – і робить це доволі вдало. Дискримінованим шафітам нема що втрачати, окрім ланцюгів (навіть “рідкокровки” можуть мати магічні здібності, тому правляча династія не дозволяє їм емігрувати до людського світу). Та сама правляча династія балансує на межі: і всіх порадувати, і шафітів замирити і не образити залишки колись панівного племені. А колись панівне плем’я тримається за стару віру (змалювання непрямого конфлікту між зороастризмом та ісламом – це ще один бонус цієї книжечки) та за мрію, що відродяться Нахід – і всім покажуть! І всіх шкода. І всі падлюки. І тільки хочеться сказати: не лізьте туди, діти, вас там зжеруть! Але якби не влізли, то й чергову трилогію не було б про що писати. То нехай, бо тут справді колоритно вийшло.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s