Астрологи оголосили тиждень ретелінгів у цьому блозі. Не завжди буквальних, але книжки добрали самі себе цікаво. По-перше, збірка текстів, де переказ казкових сюжетів є частиною концепції і самоціллю. По-друге, ще одна збірочка, де ретелінг – це суто інструмент. І зрештою, по-третє, довгенький роман, де перекази легенд окреслюють і скеровують сюжет у потрібному авторці напрямку. Оцю третю я ще не до кінця прочитала, але будемо вірити в краще.

Отже першим пунктом в цьому випадковому списку чимось подібних книжок іде Kissing the Witch Емми Доног’ю – збірка казок, що вона їх написала ще на світанку письменницької кар’єри (тобто не лише бестселерної “Кімнати“, але їй своєрідних історичних романів, що зробили цю ірландсько-канадську авторку відомою). Сама Доног’ю каже, що жодну книжку вона не писала з такою легкістю. І дійсно, що сюжетно, що структурно “Цілуючи відьму” – це монолітний потік свідомості казкової героїні. Вірніше, 13 різних героїнь різних казок, але кожна оповідка закінчується початком наступної, усі вони нероздільно пов’язані, а ще – подібні за настроєм та світовідчуттям.

Тут Попелюшка сама себе карає тяжкою працею, виплескуючи назовні біль від утрати матері. І стосунки з Хрещеною феєю у неї складаються інакші.

Тут Мізиночка маліє від батьківської нелюбові, а кохання порядного крота стає для неї тягарем.

Тут Красуня не заперечує проти переїзду до замку Чудовиська, а Чудовисько приховує незвичний комплект таємниць.

Тут Білосніжка не проти потоваришувати з мачухою, а тій складно відмовитися від найлегшого шляху.

Тут Гусятниця ставиться до своєї долі трохи не так, як заведено, але не про неї насправді й ідеться.

Тут Рапунцель змалечку живе посеред лісу в повній злагоді із прийомною матір’ю, але мрія про принца може зіпсувати всю ідилію.

Тут для Герди втрата Кая набуває нового значення, а з червоних черевичків і справді виходить гарна валюта.

Тут історія про Румпельштільцхена підставляє читачам новий бочок – той, що про складну кар’єру бізнесвумен, але розплачуватися доведеться все одно.

Тут Гензель з Ґретель знаходять спосіб вижити посеред лісу, але не всі способи універсальні.

Тут Осляча Шкура робить все, як заведено, але іноді можна й перестаратися.

Тут Спляча Красуня зростає в своєму ватяно-повільному безпечному королівстві, але якщо дитину занадто довго рятувати від всіх небезпек, з того щось не те вийде.

Тут Русалонька платить стандартну ціну, але – як і завжди – виявляється, що того замало.

Тут Відьма чесно розповідає, як вона стала відьмою, але якщо геть чесно – як на неї її перетворили інші.

Тут кожна казка – це історія стражденних жінок. Навіть, якщо ти принцеса – це не гарантує, що ти виростиш/виростеш щасливою/виростеш і вийдеш заміж за кого схочеш/виростеш у підеш у світи робити те, що тобі подобається. З оцим останнім, мабуть, найгірше.

Емма Доног’ю береться розповідати казки по-своєму, і кожна з них працює на спільну мету – зламати канон, який заганяє героїнь у небезпечні або неприйнятні для них рамки. Плюс виразний феміністичний підтекст, де ключовим активним началом є жінка, плюс трішки психоаналітичного підходу, плюс переосмислення стандартних схем гетеросексуальної романтики, плюс відновлення хтонічної справедливості в дусі “Ви так каже “Відьма”, наче в цьому занятті є щось погане” – отакого плану ретелінги. При цьому авторка ніколи не забуває, що вона працює з казковим матеріалом, тому зберігає і стилістику, і логіку першоджерел, ініціаційні схеми та інші приємні серцю фольклористів дрібнички. Просто вивертає їх в потрібний бік. Той, де жіноча групальність рятує, той, де джерелом більшості небезпек є чоловіки (але це не робить автоматом няшечками всіх жінок, нє-нє, права чинити криваву фігню письменниця своїх героїнь не позбавляє), де небезпеки послідовно смертельні, а нагороду наприкінці можна й не отримати. Тобто, іноді піти у захід на своїх ногах – це уже нагорода, любі казкові героїні.

Щось подібне неодноразово робили до Доног’ю, зокрема Анджела Картер на все це уважно дивиться і тихо посміхається, але найсильніший аргумент Kissing the Witch – оця послідовність. 13 різних казок можна починати читати з будь-якого місця, бо вони загалом про теж саме – про те, як вижити посеред казки, якщо ти дівчина. І головне – що з тебе буде, якщо ти виживеш. Одна з героїнь про це каже прямим текстом, і це реченням може бути епіграфом, прологом, епілогом і демотиватором про тяжку правду буття:

Once I was a stupid girl; now I am an angry woman.