(Не) солодке життя. With the Fire on High

Сучасний янг-адалт – особливо американський – штука доволі специфічна. Для таких книжок характерні певна фабульність (чи то навіть схематичність), обов’язкові елементи сюжету, доста типовий психологізм, часто дуже конкретний штиб гумору і не те щоб насправді широке коло залізно-неодмінних для обговорення проблем. Але є одне “але”. Ринок насичується і, щоб посунути численних конкуренток, книжкам вже потрібне дещо, що їх вирізняє поміж десятками й сотнями інших затишно-передбачуваних творів. Якась родзинка. І от іноді трапляються випадки, коли в якійсь одній книжці тих родзинок на цілий кексик стане. Мені нещодавно з однією такою пощастило.

38739562

With the Fire on High на перший погляд схожа на багатьох своїх сестричок за жанром. Головній героїні – випускниці Емоні – треба подолати останні шкільні проблеми, визначитися, чи збирається вона вступати до коледжу і на що може в цьому випадку претендувати, зрозуміти, чого вона хоче насправді (а до чого її підштовхує оточення), ну і визначитися з тим, що їй потрібно від стосунків з красенем-новеньким, а ще – підтримати найкращу подругу і розібратися із сімейними проблемами. Нуднувато? Було б, якби Елізабет Асеведо цим обмежилася. А вона ж додала до стандартного коктейлю кілька цікавих інгредієнтів.

Родзинка перша – “Радощі і прикрощі 17-річної самотньої матері”. Власне, більшість розмов про “На сильному вогні” починається (незрідка – і закінчується) з того, що це роман виховання про школярку, яка не просто завагітніла, а вирішила залишити дитину. Знаючи про це, я від книжки очікувала жорстокої соціалки про бідні квартали та обмежені життєві вибори темношкірих дівчат. Трохи про це в книжці є, але так… помірно. Народження доньки не стало для головної героїні драмою, яка наперед визначила абсолютно все її життя: вона не кидала школу, вона змушена підпрацьовувати, бо в родини сутужно грошима, але близькі її підтримують, наскільки можуть, дехто в школі на неї косо дивиться, але раннє материнство не стає приводом для цькування чи соціальної ізоляції, батько дитини не розчинився в тумані після того, як його батьки запропонували оплатити аборт, а допомагає, чим може, та й сама крихітка Емма справляє враження порівняно подарункової дитини. Власне, в тексті вона відіграє роль радше тригера передчасного дорослішання Емоні, не навколо неї крутиться основний сюжет, він таки не про Емму, а про Емоні. Про її майбутнє.

Родзинка друга – “Теорія чи практика?”. Для головної героїні роману дворічна дитина – це тільки один з приводів всерйоз замислитися над тим, що їй потрібно від життя уже сьогодні. Емоні – напівсирота, дівчину виростила бабуся, яка вже забула про те, що таке життя не для інших (а тепер змушена стати до колиски наступного покоління своїх нащадків), а батько, що після смерті дружини повернувся з США до Пуерто-Рико, в житті майже дорослої доньки присутній дуже епізодично. Саме тому для Емоні сакраментальне випускне питання “Куди вступати?” звучить трохи інакше: “А чи треба вступати взагалі?”. Загалом США до нашого рівня інфляції цінності вищої освіти ще далекувато, але  в підлітковій літературі дедалі частіше проговорюється оцей лихоманковий мотив “Якщо ти не вступиш до крутого коледжу – вважай, життя собі уже зіпсував”. І тут Елізабет Асеведо тихенько каже: “А, може, давайте, подумаємо?”. З одного боку письменниця розповідає про молодих мешканців вчорашнього мігрантського гетто, котрого оце ледь-ледь торкнулася джентрифікація, і для героїв її книжки стати першим в родині поколінням з вищою освітою – це і честь, і виклик, і нічне жахіття. З іншого – деякі герої замислюються над тим, а чи точно ця вища освіта їм потрібна. І життєва ситуація Емоні дозволяє поговорити на цю тему на повен голос. По-перше, в неї мала дитина. По-друге, в неї уже мало грошей, вона не хоче бути залежною від бабусі, і влізти в освітній кредит, який потім треба буде років п’ятнадцять повертати, для неї взагалі не варіант. По-третє, в Емоні є талант. Дуже прикладний талант, з яким можна йти і повноцінно працювати прямо після школи. Тому для неї позірна аксіома “Диплом кишеню не обтяжує” – це гіпотеза, що потребує доказів. Емоні хоче стати шеф-кухарем – і вже робить до того перші кроки.

Родзинка третя – “Талант проти правил”. Соціальний аспект, психологічні перипетії… Усе це круто, але я побігла читати “На сильному вогні“, бо анотація обіцяла книжку про їжу. Про їжу в романі Елізабет Асеведо справді було багато, яскраво і цікаво. А ще – з такої точки зору, над якою я якось і не дуже замислювалася. А письменниця тим часом детально проговорює дуже простий мотив – іноді самого таланту замало. Кулінарний талант Емоні очевидний – його змалечку відзначають усі близькі, його визнає і  шкільний викладач кулінарної майстерності. Але в її випадку йдеться не просто про “руки з правильного місця”, а саме про талант – стихійний дар імпровізації, котрий вона щиро не вважає за потрібне стримувати. Дівчина давно усвідомила: вона круто готує і може стати дуже крутою кухаркою. Зажди, – каже їй дорослий світ, – шеф-кухарка – це не про блискучий талант, це про передбачувано смачну їжу, пекельну працю і стабільний результат. І в цьому місці картина світу герої тріскається, і тій доводиться збирати її наново, вирішуючи для себе – чим вона може й хоче поступитися, на які жертви вона готова йти, і що їй насправді потрібне – робота просто зараз, квиток у майбутнє чи самовираження без будь-яких обмежень. Цікаво й те, що спочатку читачі дивляться на ситуацію переважно очима Емоні і щиро співчувають їй у двобої з тими монстрами, які змушують дівчину строго дотримуватися рецептів, що вона з легкістю може вдосконалити. Аж згодом авторка обережно підводить і героїню, і читачів до неприємного для підліткового максималізму просвітлення: а раптом правила надаремно вигадували?

Окрім оцих трьох ключових родзинок в романі ще чимало цікавого. Той таки погляд на джентрифікацію ізсередини. Розповідь про практичні аспекти навчання основам спеціальності у старшій школі. Яскравий епізод з подорожжю кулінарного класу до Іспанії і трохи несподівані антиколоніальні нотки. Проговорювання й опрацювання психологічних травм юної героїні: від стосунків з батьком до аналізу готовності до нових романтичних стосунків після того, як перші й останні мали ну аж занадто глобальні наслідки. Тема спадковості, фамільної пам’яті і того, що може бути складовою цієї пам’яті. Зокрема і смаки – чому б і ні. Але головним мотивом цього яскравого й симпатичного роману лишається віра у себе. А ще довіра до себе – до своїх мрій, своїх бажань, свого уявлення про правильну дійсність.

2 thoughts on “(Не) солодке життя. With the Fire on High

    1. Теж вигляда дуже заманливо (і, схоже, з автобіографічними елементами), але щось я почати з нього не ризикнула – їдлечко ближче за поезію 🙂

      Подобається

Написати відповідь до Oleksandr Fediienko Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s