Графічна пауза. “Джейн Ейр. Millennial Edition”

Графічними версіями класичних і не тільки книжок вже давно нікого не здивуєш. Графічні ретелінги класичних і не тільки книжок – якщо про казки не йдеться – трапляються куди як рідше. І варто мені було побачити, що існує графічний роман за мотивами осучасненої “Джейн Ейр” – то й одразу понеслася читати. Бо “ДжЕ” – одна з моїх улюблених книжок, бо я “колекціоную” її екранізації, а графічний роман – це майже те ж саме, правильно? Але головно тому, що було дуже цікаво глянути на те, як автори бачать історію Джейн як нашої сучасниці. Бо роман Шарлотти Бронте – насправді не дуже гнучкий матеріал для таких експериментів.

36169380._SY475_

(NB: цей відгук написано так, наче всі знайомі з сюжетом оригінального роману. Якщо ви ще нє, але плануєте – стережіться спойлерів, їх буде чимало.)

То чому “Джейн Ейр” складно осучаснювати? Не лише через специфічну ранньовікторіанську етику з виразними релігійними акцентами. Тут ще й половина значущих сюжетних поворотів погрожує стрімко втратити актуальність чи адекватність. З дитини знущаються в прийомній сім’ї? Де соціальні служби? Дітей мало не катують у школі-пансіоні? Де соціальні служби? Чоловіка підозрюють в тому, що в нього є позашлюбна дитина? Ой, яка прикра несподіванка. Чувак закрив на горищі божевільну дружину? Де соціальні служби, і чому ми маємо співчувати цьому придурку, він шо, розлучитися не міг?

Саме тому робота сценаристки Елін Брош МакКенни (а вона саме кіношна сценаристка) викликала такий інтерес: як жеж тут можна було викрутитися. Коротка відповідь: викинути те, з чим виникають проблеми, а все, що лишилося, залити рожевим сиропом. Головне, щоб все було яскравим, блимало, а сучасна молодь знаходила близькі серцю мотиви.

img_1002

Сирітка Джейн погано вписувалася між родичами після смерті батьків, тож, коли подорослішала, за першої ж нагоди втекла до Нью-Йорка вступати до Художньої академії. Але жити у “Великому Яблуці” дорого, тому дівчина на нашвидкуруч знайшла підробіток – глядіти дитину загадкового мільярдера. Чи зможе Джейн подружитися з маленькою Адель, яка страждає від браку батькової уваги? Чи варто довіряти чарівливому містеру Мейсону? Що саме сталося з загадковою красунею – дружиною містера Рочестера? І чи пересплять наші герої, бо скільки можна, вже час?

img_1013

Власне, на цьому приблизно все, бо у графічній версіїДжейн Ейр” тишком-нишком перетворюється на фабульну мелодраму про хоробру Попелюшку та право на другі шанси з гранично шаблонними персонажами і чудово собі фігачить в цьому напрямку, зважаючи на оригінал, коли вже сильно припре. За таких обставин головною сюжетною інтригою стало: то як сценаристка викрутиться з дружиною містера Рочестера, аби йому співчувала і Джейн, і читачі? Викрутилася. Читачка-я поспівчувала багатому бідосі з-під фейспалма.

img_1012

Найцікавіше, що типу-сучасна версія “Джейн” розгубила ті елементи, які робили не сучасним навіть, а ледь не завчасним оригінал. Тема гуманізму і боротьби за власну людську гідність змазалася, бо тут героїня страждає тільки від втрати батьків і саме тому співчуває Аделі. Тема соціальної невизначеності статусу гувернантки (плюс туди ж проблеми з двоїстим статусом дівчинки) змазалися, бо часи зараз інші, всі діла, і взагалі – коханню не накажеш. Тема жіночої дружби та підтримки, дуже важлива в оригіналі, починаючи з образу Гелен і завершуючи обома міс Ріверс – просто розчинилася в повітрі. Ні-ні, завдяки теплим і дуже зворушливо змальованим стосунком з Аделлю цей графічний роман любесенько пройде тест Бехдель. Але. Знайомої нам Гелен нема – головною подругою Джейн в Нью-Йорку стає взагалі-то друг. Місіс Ф тут перетворилася на стандартну економку-гарпію. До Ріверсів справа так і не дійшла, а проблему перетворення Джейн з Попелюшки на принцесу вирішили от нарешті по-сучасному, з елементами емпауерменту – через творчі здобутки.

Тож з сюжетом тут все доволі невиразно. З картинкою краще. Рамон Перес експериментує з графікою, змальовуючи дитинство та спогади Джейн:

img_1001

Підключає впізнаваний стиль старих газетно-журнальних коміксів:

img_1008

Грається з кольоровими акцентами. Іноді занадто буквально: якщо до когось нюанси мізансцени за текстом не дійшли – картинка радісно допоможе.

img_1011

Ну та загалом ретро-стилізація не завжди вдало контрастує з осучасненим сюжетом.

img_1006

Але подивитися на це було приємно. Вчитуватися – уже не дуже. Піду, мабуть, якусь з улюблених екранізацій передивлюся. Чи вже не розмінюватися на дрібниці й першоджерело перечитати?


Зате в Ретелінг-бінго є квадратик “Графічний роман”. Упс, нема більше такого квадратика.

Retelling-Bingo-3

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s