Головне правило комфортного книжкового марафону – зроби так, щоб повсякденне читання так і не здогадалося, що у нас тут марафон триває. Перший тиждень #TheDarkestReading2020: політ такий нормальний, що його можна назвати прозаїчним. Тобто читаю я приблизно теж саме, що й завжди, а тут ще й круто з книжками пощастило.

Що читалося:

• як і планувала, свіженькі амазонівські закупи розбирати почала з The Hollow Places Урсули Вернон Т. Кінґфішер. Коли ще братися за модний горор, як не 31 жовтня, правильно? Як і у випадку зі своїм дебютом у жанрі – а це минулорічний роман The Twisted Ones – Вернон сміливо рушає на територію того, що пізніше назвали лавкрафтіанським жахом. Чому “пізніше”? Бо торік вона препарувала Мейкена, а цього разу замахнулася на творчий спадок Елджернона Блеквуда, про що чесно розповіла у післямові (божечки, як жеж я люблю письменниць, які пишуть післямови, хто б знав!). І що у нас тут? По-своєму дуже миле, хоча й збочене на всю голову поєднання Того Самого страху не те, що незвіданого, а ще й категорично непідвладного пізнанню, з перегорнутими з ніг на голову тропами романтичних комедій. Тизер: свіжорозлучена Кара на прізвисько Морквинка поєднує зализування ран з роботою в кунсткамері свого дядечка. Вона товаришує з красунчиком-баристою із сусідньої кав’ярні, стереже опудала та інші диковинки, рятуючи дрібний локальний бізнес, підпрацьовує графічною дизайнеркою на фрилансі, виховує кота й одного дня знаходить дивну діру у стіні. “От туристи паскуди, могли б попередити, що майно зіпсували!” – думаємо ми разом з Морквинкою. Що у нас далі в програмі? Роман з туристом-паскудою? Із сусідом-баристою? І з ветеринаром, до якого треба доправити котика Бо, бо він поліз у діру і щось собі там зламав? Ніфіга. У програмі у нас отой самий лавкрафтіанський жах, і зламає собі щось аж ніяк не бойовитий Бо. Скоро у блозі, чекайте. Мені б тільки вербу знайти для атмосферного фото. Бажано таку, що з місця не рухається та Їх не прикликає.

• другий том “Монстриці” – “Кров“. Від першого тому трохи паморочиться в голові: і від краси картинки, і від підкреслено фрагментованої оповіді, яка – в добрих традиціях фентезі класу “Ніфіга неясно” – стартує десь так посередині фабули. Другий том ставить на місця приблизно все і відповідає на більшість питань, які могли виникнути після прочитання першого. Трохи більше про складні стосунки Світанкового та Присмеркового Двору, трохи більше локацій та героїв, сильно більше пояснень про те, звідки Майка така взялася і що це в ній живе. А ще матюкливі котики, Древні, ще древніші боги, скандали-інтриги-розслідування і щонайменше три великі сімейні таємниці. І величезний бонус для мене особисто: стандартний ініціаційний квест “Піди до краю мертвих та спробуй звідти повернутися” Марджорі Лю пише, а Сана Такеда оформлює в піратській стилістиці. I’m loving it! – це ще велике применшення.

• і last but not least – той самий нонфікшен про авторок горору. Ліза Крьоґер та Мелані Андерсон написали практично ідеальний літературознавчий наукпоп. Так, поверхово й бігцем, але системно, з гумором та увагою і до розвитку жанру, і до “що біографія авторки хотіла сказати в цьому тексті”. Monster, She Wrote – дуже пізнавальне й неймовірно приємне слухання, яке на пальцях пояснює: ні, в тому, що жінки “раптом” почали писати горор, нема нічого раптового – власне, вони й до зародження жанру руку приклали, і жодного помітного етапу його розвитку не проминули. Пізніше розкажу трохи докладніше, а головне на “зараз” – авторки сильно розширили мої плани на оцей-от марафон. Знаєте оте характерне дзенькання старовинних касових апаратів? Під час читання у мене в голові воно практично безупинно бриніло. “Кохана” Тоні Моррісон? (Ура, є українською!) “Її тіло” Кармен Марії Мачадо? (Ура, є українською!) Історії про привидів Елізабет Ґаскелл? (Знання пару збірок було видавало.) Проза Ширлі Джексон? Сучасні трилери? Продано! Продано! Продано!

Як читалося?

Наразі – з піснями й танцями. Жодна Ксеня під час експерименту не постраждала, хіба що читацький вішлист сильно рознесло. От і мечуся схарапудженою мишкою поміж можливих варіантів. Стільки спокус навколо! Включно з тим, що на полицях порохами припадають.

Що далі?

Абсолютно точно – підліткові неоготичні пригоди про привидів (уже здогадалися, про що це я?), цю книжку я вже почала. А також, імовірно, на наступний тиждень припаде одна з найпопулярніших осінніх новинок в Букстаграмі, один дуже дивний мальопис і щось таки з Ширлі Джексон. А на ділі – побачимо наступної суботи. Залишайтеся на нашій темній стороні, кажуть, часом тут роздають печивко!