Якось так вийшло, що останнім часом я все більше думаю про те, як саме купую книжки. Причина проста – коронакриза. Спочатку, на першому етапі, суттєво скоротилися доходи, а отже й вільні кошти на життєво-не-необхідні радощі. Потім загальна непевність ситуації добряче вплинула на книжковий асортимент – фактично книжковий ринок тільки от зараз починає потроху відлипати, та й те – не завжди і не в усьому переконливо. Тож за таких умов купувати все, що не встигло втекти, вже не випадає. А як тоді?

Дисклеймер: всі правила, про які йдеться нижче, скеровані не на те, щоб зекономити, там все просто: купуй з рук, купуй зі знижками, просто бери й не купуй (а це взагалі законно?). Ні, оці-от напів лайфхаки, напів етичні максими радше мають стосунок до усвідомленого споживання та цілеспрямованих інвестицій у власне читацьке майбутнє. А, зрештою, і не тільки читацьке, книговидання й мене годує, якщо вже на те пішло. Це старий добрий принцип “Голосуй гривнею” – просто у книжковому розрізі.

Правило 1 – купувати українське

Не людині, яка щойно розпакувала нову посилочку з Амазону, про це розводитися, але я стараюся. І – чесне блогерське – на українські книжки все одно витрачаю більше грошей, аніж на англомовні. З цим правилом все просто: ринок потребує грошей, нема грошей – нема ринку. А рідному ринку хочеться зичити щастя, здоровля й багатосотмільйонного обігу.

Правило 2 – купувати аж прям геть українське

Щиро кажучи, левову лепту мого читання і, відповідно, книжкозакупів складають перекладні видання. Ну от… Смаки в мене специфічні, на них наш ринок не дуже орієнтується. Але останнім часом стараюся зважувати: мені точно потрібен оцей американський одноразовий бестселер чи краще купити книжку когось з українських авторів? Остаточного просвітлення в цьому випадку мені не досягти (див. пункт про специфічні смаки), але я вже привчила хапати себе за руку, коли йдеться про жанри чи теми, за розвиток яких вболіваю найбільше.

Правило 3 – купувати твори живих

Звучить трохи апокаліптично, але це популярний на Заході тренд, що я його цілковито розділяю. Класика – це класика. Видавати класику, яка вже давно (а чи оце щойно) перейшла до суспільного надбання, – це дешевше. Перекладати або навіть переперекладати, перевидавати, переоцінювати класику – це цікаво. Але в умовах очевидного скорочення ресурсів краще підтримати тих письменників, які творять просто зараз. Їм ці гроші банально потрібніші.

Правило 3.1 – купувати твори живих жінок

Це мій персональний читацько-покупецький принцип, я від нього і без криз нечасто відступаю.

Правило 4 – купувати твори дебютантів

Ще один дуже популярний західний тренд початку коронакризи – за нього ще ГудРідз страшенно топив. Тут вже складніше. З одного боку, очевидно: коли ресурсів мало, за свої гроші хочеться отримувати максимум. Тут не до котів в мішках. Але. Якщо анотація приваблива, якщо рецензії схвальні, якщо йдеться про книжку на цікаву тему чи незвичного жанру – варто ризикнути. Бо коли ринок штормить, в найгіршій ситуації опиняються саме автори-початківці. “Твоя перша книжка провалилася? Гуляй з ринку! Мамці доводь, що то просто купівельна спроможність покупців невчасно впала!” – така логіка може поховати кар’єри багатьох цікавих авторів та авторок. І не лише цьогорічних сміливиць. Ми ж не хочемо, щоб ринок загорнувся в простираделко найочевидніших бестселерів і сумно поповз на кладовище нових ідей, правильно?

Правило 5 – купувати у малих

Відоме, популярне, розрекламоване і в українських реаліях. А ще робоче. Мейджори можуть витримати бурю. Середні видавці можуть перепрофілюватися й викрутитися (про це в нещодавньому інтерв’ю окремо згадувала Оксана Хмельовська). А малі видавці ризикують з гучним бульканням піти на дно, просто через нестачу обігових коштів чи надто вузьку нішу, малоцікаву широкому загалу, тож для них скорочення доходів цільової аудиторії – смерті подібно. І якими б привабливими не були розпродажі великих гравців ринку, наше домогосподарство (простибогине за лексикончик міністерства економіки) протягом останніх місяців найактивніше трудовою гуманітарною гривнею підтримувало нішевий проєкт – видавництво людини-оркестра Олександра Савчука. Так, це та людина, що видала “Абетку Нарбута” й отримала цьогорічне Гран-прі Букфоруму. Отут на Читомо офігенне інтерв’ю.

Правило 6 – купувати в тих, кого підтримуєш

Це як “Купуй у малих”, тільки безвідносно до розміру видавництва. Люди різні, видавництва – різні, в них різниться не тільки асортимент, але підхід до ведення бізнесу, уявлення про маркетинг, манера спілкування з читачами. І коли грошей меншає, а гравці на ринку починають “ходіть опасно” – я вже зважую й купую не просто найцікавіші книжки, але ще й у тих людей, яким найбільше бажаю світлого майбутнього. І це навіть не про чорний список “У тих, тих й отих – не куплю нічого й нізащо!” (а він у мене є і, на жаль, довгенький). Радше про білий. “По сусідству видали книжку, яку я давно хотіла прочитати, але ви хороші люди і оцей ваш проєкт – дуже нестандартний. Ок, ота книжка-мрія трохи зачекає, а де у вас кнопочка “До кошика”?”.

Правило 7 – купувати те, за що вболіваєш найбільше

Ще одне універсальне правило на всі часи, яке в кризових обставинах стає на ребро й загрозливо погойдується. Привіт, я – Ксеня, я купую і читаю багато книжок. І найбільше я люблю читати й купувати фентезі, історичні романи про цікавих жінок та наукпоп з жіночої історії. То й що? А те, що криза – момент, коли варто задуматися: а як просигналізувати ринку, що мені потрібні саме такі книжки, от ці конкретні? Боюся, що окрім як купівлі (ну і відгуків з теганням видавців в соцмережах) – варіантів небагато. Значить, треба купувати, тегати й сигналізувати. І сподіватися, що таких “буйних” не нульова кількість, і певне видавництво все ж таки не заб’є на продовження шикарної фентезійної серії тільки тому, що “Двадцять п’ять рецептів пирогів з тирси” продати простіше.

Правило 8 – передзамовляти

Ооо, вітаю, Ксеню, нарешті ти про щось дійсно практичне. Єп, передзамовлення – це прямий спосіб зекономити (в середньому – від десяти до тридцяти відсотків), а іноді – й отримати якісь ніштячки в подарунок. Але це якщо з точки зору клієнтів дивитися. Бо водночас це ще й потужний сигнал до видавництва. Оте класичне “Shut up and take my money!”. Плюс – така-сяка гарантія, що хоча б частина запланованого накладу розійдеться. А, може, навіть привід цей наклад збільшити (окей, тут я зафантазувалася трохи).

Правило 9 – купувати напряму

Ще один претендент на робочий лайфхак. Про це говорять багато, але ніколи не зайве нагадати. Купувати в книгарнях – це добре, це зручно, це підтримує культуру власне книгарень, а якщо йдеться про їхні інтернет-варіанти – можна ще й на доставці зекономити. Але якщо купувати напряму у видавців – з кожної книжки вони отримають більше. Тому замість того, щоб напихати собі кошик на умовному Є чи Якабу (насправді, вже пару років ні там, ні там книжки не купую), я намагаюся синхронізувати посилки з інтернет-книгарень різних видавництв. Переплачу за доставку, ну, але хоча б на пошту ходитиму не як на роботу.

---

Якось отак. Можна придумати щось іще. Можна додати кілька підпунктів до майже кожного пункту. Наприклад, “Купувати в тих, кого підтримуєш” можна розвинути до “Не будь маґлом, купи нову книжку знайомої авторки!”. Або пункт з вболіванням за жанр поширити на формат і купувати аудіоверсії, бо хочеться, щоб їх побільшало. (Моторошна тру-сторі: деякі книжки, які ми купуємо на Абуку, у нас вже багато років як в шафі в паперовому варіанті стоять. Але іноді – або декому – зручніше слухати. Отак і жиємо.) Але насправді всі ці правила зводяться до простого принципу. Перед тим, як натиснути на кнопку “Купити”, тепер я думаю про те, як це впливає на ринок. Ні, я не перебільшую свій нановплив на індустрію. Просто докладаю невеличких зусиль, щоб свідомо допомагати творенню й поширенню певного культурного продукту.