#TheDarkestReading2020. Тиждень II. Привиди, німфетки та відьми в деревах

Другий тиждень #TheDarkestReading2020 був не настільки плідним, як я сподівалася (бо аудіокнижки не слухалися) і не настільки приємним, як я сподівалася, бо беззастережно мені сподобалася тільки одна книжка з трьох прочитаних. А, ну серед них все одно був комікс, тож сторінки за цього марафону краще не рахувати.

Загадкові діти всюди

Що читалося:

  • другий том пригод агенції з вирішення Проблеми “Локвуд і Компанія” зайшов з більшим скреготінням за перший. З одного боку, Джонатан Страуд більше розповів про цей химерний світ, де привиди стали неприємною й небезпечною повсякденністю, але бачать їх (отже можуть долати) тільки діти. З іншого боку, сюжет “Черепа, що шепоче“, як на мій смак, а) не зміг збалансувати готику з екшеном (хоча епізоди відвідин будинку з привидами там шикарні); б) надто слабенький з детективної точки зору. Всмислі, навіть якщо з першою книжкою порівнювати слабенький. Ну і Бог із Машини як основний двигун всього – це, канєш корисно, але аж так натягувати сюжет на наявний ще в першій книжці череп – це умовність класу “А шо, елегантніше зробити не можна було”?. Енівей, це все одно дуже приємне й трохи моторошне читання з усім його британським шармом. До того ж прекрасно перекладене, але неідеально відредаговане – я й не пам’ятаю, чи траплялися мені раніше “Абабівські” книжки з банальними хибодруками.

  • головна героїня осіннього букстаграму “Моя темна Ванесса“. Сподіваюся, що я знайду собі сили на розлогіший пост про цей роман про “лоліту”, яка почала усвідомлювати, що саме з її психікою зробив роман із сильно старшим учителем. Бо книжка направду крута: переконлива психологічна складова, тонна атмосферності, загравання з корпусом текстів, починаючи з тієї ж таки готики, на якій мене зараз так клинить, і дуже охайне формальне втілення, де все, що спочатку здається помилкою, огріхом чи надмірністю, зрештою стає на своє місце.

  • мій перший комікс Скотта Снайдера, але, здається, я не з того боку зайшла. Ідея поєднати мотив “У лісі живе небезпека” із сімейною драмою – очевидна, проте благодатна, і вже прогодувала кілька поколінь письменників, між якими особливо гарно себе чухає Стівен наш Кінг. Та в цьому випадку щось дало збій. Намальовано настільки шикарно, що це вже майже артхаус, але сама по собі непогана історія про травмовану сім’ю, яка переїжджає до Маленького Дивного Містечка (тм), збудована на настільки непевному підґрунті, що утримує рівновагу переважно за рахунок отетоповоротів та графічного насилля. От тільки я – читачка вредна – мене вони майже одразу загубили. Це було стильно, але банально нецікаво.

Як читалося?

Якби я так відверто не нудьгувала над “Відьмами” (а, здавалося, така гарна ідея – відкласти їх на п’ятницю 13-е), то, вважай, і непогано читалося. В усякому разі, тонус в нормі, відволікатися на нетематичне читання ще не збираюся. Хоча спокуси потроху з’являються. No pasaran!

Що далі?

Сподіваюся, я все ж таки дослухаю крихітний романчик Ширлі Джексон. З не-аудіочитання в планах даркове фентезі, третій роман про червонокрове знамено революції і, можливо, щось іще. Як варіант – недочитана збірка оповідань-ретелінгів чи урбан-фентезійна повість з арабським колоритом. Але це ще не точно. Може, душа чогось іншого попросить.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s