При всій моїй невгасимій любові до Міфопоетичної премії регулярно доводиться визнавати очевидне: українською тамтешні номінанти та переможці з’являються вкрай рідко. Ну, якщо не рахувати залізобетонний топ дуже відомих письменниць і письменників: Пратчетта, Ґеймана, Ролінґ, Страуда. Тим не менш, часом у цій греблі з’являються шпариночки. Тож сьогодні почну розповідати про дві книжки-номінантки з дитячої категорії, що торік вийшли українською.

Дебютний роман американського письменника Роберта Бітті розповідає про незвичайну дівчинку в екзотичних для нас локаціях. Серафіні скоро виповниться тринадцять, але єдина людина, яка про неї дбає, яка з нею розмовляє, яка взагалі знає про її існування – це її па. Серафінин па – механік, що працює (і нелегально живе) в підвалі величного маєтку Білтмор, котрий збудував in the middle of nowhere ексцентричний багатій Джордж Вандербільт. Па слідкує за тим, аби все в маєтку працювало як годинник – бо щось новомодна динамо-машина негарно поводиться, а Серафіна спить удень, а вночі… А вночі вона сумлінно виконує обов’язки самопроголошеного Головного Ловця Щурів. От тільки дуже швидко з’ясовується, що ті щури, котрі сірі й зі слизькими хвостами – то ще пів біди, бо в кромішній темряві (пам’ятаєте, з динамо-машиною щось не те) нипає страхітливий чоловік в Чорній мантії і краде дітей. Вирішити цю проблему самотужки в хороброї дівчинки не виходить: па їй банально не повірив, а інших знайомих у неї в околицях просто нема. Але, може, юний племінник Вандербільтів заслуговує на довіру?

Пару місяців тому я читала Small Spaces Кетрін Арден і все думала: а чи видає у нас хтось горори (ну або бодай містику) для середнього шкільного віку? Виявляється, Ранок видає. “Серафіна і Чорна мантія” – це доволі типова пригодницька готика для молодших підлітків. Загадковий маєток, загадковий ліс навкруги, загадкове чудовисько, що підстерігає найбеззахисніших, і сміливі діти, котрі його обов’язково переможуть – все як в кращих домах і маєтках. Та поміж інших братів-сестер за жанром “Серафіну” виділяє кілька особливостей:

• головна героїня. Уже перша сцена, де з’являється Сера, створює цікавий настрій: дівчинка голіруч ловить щурів й міркує, що от зараз вона продумано робить, виносить на край маєтку і відпускає, бо коли раніше вбивала, якось трохи негарно виходило. “Пробачте, ш-ш-шо?” – ледь не вдавилася знана гризунолюбка я. А ось так. Роберт Бітті поволеньки й дуже обережно змальовує доста нестандартну героїню. Дуже скоро стає очевидно, що Серафіна – не зовсім людина, але найцікавіше тут інше. Найцікавіше, як саме автор вибудовує ПОВ Іншої. Серафіна фізично вирізняється поміж людей, у неї інші інтереси й схильності, але головне – всі уявлення про звичайне життя в неї суто теоретичні, з книжок, і дівчинка цього цілковито свідома. Моменти, коли вона намагається мімікрувати під звичайну людину, ретельно аналізує, яку манеру розмови обрати, чи вона не помилилася і взагалі – люди таке роблять? – безцінні.
• антураж. Дія книжки (власне, це серія книжок) відбувається у знаковій локації. Білтмор цілковито реальний, дуже незвичний і досі відкритий для публіки в усій своїй неоготичній красі. І в романі він не просто відбуває обов’язкову програму “Місце Дії” (тм). Бітті там-сям вплітає дрібні історичні й побутові подробиці, з яких можна дізнатися, чому і як збудували маєток, яке значення він мав для тамтешніх околиць (здоровезний багатійський дім як містотворче підприємство – це… екзотично), як взагалі організоване життя настільки велетенської господи… Коротше кажучи, якщо раптом душа попросить “Абатство Даунтон” з містикою – це сюди.
• своєрідний стелс-екшен імені малої хижачки. Якщо чесно, на дорослу голову основний сюжетна частина “Серафіни” доволі простенька і доволі… нудненька. Ні-ні, тут порівняно адекватний і ретельно вписаний в сюжет ГоловЛиходій, але частина пригод існує радше, щоб ефір заповнити. Та при цьому юні герої а) не роблять нічого надзвичайного; б) діють в межах своїх можливостей – зокрема й фізичних. Стелс-місія у вентиляційних трубах – це було весело! Якби ще дію трохи сконцентрувати (або принаймні зробити ключові сюжетні повороти не настільки передбачуваними) – ще б краще вийшло. З іншого боку, не виключено, що деякі смаколики автор залишив на наступні частини. Там ще ліс не весь досліджений, є чим зайнятися. Тим паче, коли героїня така колоритна.

Серафіна ненавиділа це – дивитися, чекати, відчувати, що вони ось-ось опиняться у пастці. Вона не могла витримати цього. Серафіна не вміла захищатися, вона вміла полювати.

Бонус: вид на Білтмор з офіційного сайту маєтку.

Залишайтеся з нами, наступний пост буде про драконів.