Торік я визначала ключову двадцятку серед прочитаного за 2022-й як “найчіплючіші книжки”, а якими були головні книжки 2023-го? Довго про це думала, і найкраще, що спало на думку, – “найчитацькіші”, тобто такі, які нагадували мені, чому я люблю читати й чому вподобую певні книжки, тоді як інші лишають мене байдужою чи в стані “нє, ну це прикольно, але…” А оці двадцять книжок мають свої “але”, проте дуже хутко змушують про них забути.

У цьому різномастому списку є наукпоп (причому лише український), є химерні книжки, що хитро піддивляються з високої полиці, є любовні романи, є старосвітське фентезі, а є й дуже сучасне, є здоровезні книжки, які складно втримати в руках, а є й повістинки-крихітки. Але знайомство з кожною було для мене дуже важливим.

До чарівної двадцятки-2023 потрапили:

• The Crane Husband Келлі Барнгілл, яку в нас знають за дитячими творами, що виходили у Віваті – хворобливо-напружена магічно-реалістична повість-перевертень, яка розповідає про підлітку, яка змушена стати головою родини, та її мати – геніальну художницю, що приводить додому журавля й каже: “А тепер він буде жити з нами”. Теми аб’юзу, життя в злиднях, права на творчу реалізацію та те, яку ціну прийнятно за неї платити, ризиків надто раннього дорослішання й віри в те, що за обрієм може чекати щось неймовірне included
• Sadie Кортні Саммерс – ще одна історія про підлітків і граничну бідність, про яку не завжди згадують, коли йдеться про США, тільки цього разу – строго реалістична, але запакована в незвичну обгортку. “Сейді” – це імітація трукрайм-подкастів у текстовій формі, я аж пошкодувала, що не послухала аудіо, адже розділи про те, як журналіст намагається з’ясувати, чому й куди пропала дівчина після того, як убили її молодшу сестру, переплітаються з розділами, де ненайнадійніша оповідачка розказує, як вона опинилася в точці, з якої не повернулася. Дуже болюче, але водночас неймовірно захопливе читання
• “Пристрасть, згідно з Г.Х.” Кларісе Ліспектор (Видавництво Анетти Антоненко) – якщо вже зайшла мова про експериментальні форми, то це – воно рідненьке. Книжка, що нагадала, з якими очима (ооооооотакими) я читала деякі програмні твори з курсу зарубіжки ХХ століття. Щільний потік химерної свідомості, складний ритуальний також пізнього модернізму з осмілілим деконструктивізмом, знервована сповідь в інтелектуальних й естетичних пошуках, а за формою – істерика жінки, яка невчасно надибала таргана
• Summer Fishing in Lapland Юхані Каріли – північний магічний реалізм моєї мрії, шалено вдячна, що хтось його таки пише (і Галі, яка подарувала мені книжечку). Млосне лапландське літо (грози, комарі, вся мислима гнусь – і не тільки в комашиному сенсі слова), дивакувата нечисть і ще дивакуватіші люди, що звикли жити поруч з нею, геть некарамельне відьомство і майже детектив, де одна героїня мусить усвідомити, чому їй доводиться займатися малоосмисленою фігнею, а інша – розібратися, що тут взагалі відбувається, і чому її напарнику було простіше зламати собі ногу, аніж їхати в це дурацьке відрядження
• Emily Wilde’s Encyclopaedia of Faeries Гезер Фосетт – а це теж про звичайність незвичайного. “Енциклопедія фейрі” – це стилізація під польовий щоденник натуралістки плюс-мінус едвардіанської доби, яка вивчає чарівний народець. Повільна оповідь, нордичні вайби, направду смішні жарти й пародійні елементи, цікава компіляція фейрі-фольклору й дуже прикольна нейронетипова (з ухилом в аутичний спектр) героїня, яка прекрасно знає, чого хоче від життя, й не готова, щоб “так не прийнято” стало в неї на заваді. Прекрасний варіант для читачок, які скучили за “Мемуарами леді Трент” Марі Бреннан (я, я і ще раз я)
• “Леді з Ґрейс-Адью” (РМ) – так, це знову про моторошних ельфів. Я дуже довго чекала на цю збірку Сюзанни Кларк і щаслива, що вона нарешті вийшла українською. Переклад Ярослави Стріхи – абсолютно богічний, але це читання на любительку (я, я і ще раз я)
• Ink Blood Sister Scribe Емми Тьорс/Терж (анонсувало РМ) – дуже своєрідне фентезі про сестринські стосунки, готовність розривати наперед визначені життєві сценарії і специфічну магічну систему. У начебто майже нашому світі існує магія, але не для всіх (привіт, “Дев’ятий Доме”!) і в добряче химерній формі – тільки як писані кров’ю особливих людей книжки-заклинання, які ще й не абихто має активувати. Кровяка річкою, драматичні повороти сюжету, підступні таємні товариства, сімейні секрети – тут всього багато, але на перший план виходять симпатичні персонажі й загальний гуманістичний настрій. Дивно, але це жорсткувато-готичне доросле фентезі нагадало мене улюблені дитячі книжки скандинавських та британських письменників. Бо “Кров” – це теж про спробу перемогти зло, долаючи власні слабкості
• “Плавання до Сарантію” Ґая Ґевріела Кея (Апріорі) – фентезі, якого я давно не читала: повільне, аж надміру багатофігурне, перенасичене історичними алюзіями, філософсько-релігійними концепціями та культурними підморгуваннями (ну й колоритними персонажами, але це Кей – з жіночими образами в нього складнувато, він уміє в кілька варіацій, які кочують з книжки в книжку). Але, богинечко, як же приємно було читати нескінченно-довгу книжку про взаємозв’язок політичних інтриг і творчих новацій
• “Королівський убивця” Робін Гобб (КСД) – ще одне фентезі з категорії “зараз уже так не пишуть”, теж деталізоване до найдрібніших подробиць, теж повільне, теж дозволяє зупинитися й пірнути в мотивацію персонажів, про яких ми дізнаємося, мабуть, більше, ніж хотілося б. Я довго відкладала продовження знайомства з пригодами юного бастарда-асасина Фітца Чівелрі (побоювалася і об’єму, і сильно такого собі друку), але тепер вб’ю себе по руках, аби не хапатися за наступний том. Жінко, там 928 сторінок, прочитай спочатку те, що давно стоїть на полицях!
• “Зірки й кістки” Ірини Грабовської (Віват) – середньовічно-європейське фентезі про палацові інтриги, політичні розклади й військові звитяги, але від української авторки. Цікавий світ, живі персонажі, неабиякий талант авторки переконливо запхати героїв по маківку в болото й хай викручуються, прикольна магічна система (але знущання з крисок не пробачу!) і нечаста в сучасній українській літературі можливість погратися в читацькі пацьорки, визбируючи історичні натяки на перебіг Столітньої війни. Ви би чули, як я радісно верещала, коли з’явилися “шотландці”!
• Thornhedge Т. Кінґфішер – свіженький ретелінг від авторки, яка в них дуже вправна: історія Сплячої Красуні, вивернута навиворіт, де є принцеса (але краще б її не було), зла фея (людська дівчина, що виросла в чарокраї і зазнала… певних незворотних змін) та невдатний лицар трохи сарацинського походження. А ще – багато шипів, жаб і дуже іронічної магії
• Toad Words and Other Stories Т. Кінґфішер – а це вже витримана часом збірка коротких ретелінгів тієї ж авторки, яка містить мою найулюбленішу версію “Синьої бороди”, де остання дружина зіпсувала все, так і не порушивши обіцянки не відчиняти “ту саму” кімнату
• Even Though I Knew the End Ч.Л. Полк – ще одна повість, цього разу – золото для шанувальників детективної серії Стівена Спотсвуда – нуар, де жінка-детективка веде розслідування кривавих злочинів напередодні Другої світової. От лише в цьому світі є магія (тільки жінкам нею займатися – зась, але героїня мала це в носі), от лише в цьому світі є демони (але душу їм краще не продавати), от лише в цьому світі можуть бути ще й янголи, але тоді точно всім буде мало місця. Невеличкий і напрочуд поетичний текст про обмеження й самообмеження, руйнівну силу таємниць і колоритно-магічне Чикаго
• “Птахи в місті” Наталії Атамась (Віхола) – ну, янголи ж теж пернаті? Приємний і цікаво структурований наукпоп про птахів, що живуть поруч з нами. “Місто” сподобалося мені більше за попередню книжку авторки саме оцією сфокусованістю й неочевидним, але дуже зручним способом розповісти про птахів на прикладі конкретних міських “мінібіомів”. Дізналася багато нового й трохи корисного (привіконні свиниці були б вдячні, але від цих нахаб годі й чекати)
• “Під подушку чи під ялинку?” Дар’ї Анцибор (Лабораторія) – мабуть, найкращий український гуманітарний наукпоп з тих, що мені траплялися: не слабко замаскована монографія, але й не парад тематичних мемів. Цікавезний матеріал (ключові елементи обрядовості циклу зимових свят), хороша структура, переконливі докази й добре організовані посилання. Ну і як годиться – пописала всі береги, згадуючи, в яких фентезійних текстах те, про що говорить авторка, вже використали, а що я хотіла б поцупити собі
• The Dead Romantics Ешлі Постон (анонсував Віват) – теж, по-своєму, книжка про циклічність, тільки життя й смерті. Містичний романс (ґоустрайтерка зустрічається з привидом свого редактора), основний сюжет якого крутиться навколо неромантичної теми – як пережити смерть близьких. І хай ця повільна книжка цілком може здатися простенькою і ще й такою, що порушує конвенції романтичної літератури, для мене, людини, яка за рік втратила кількох родичів, це було дуже терапевтичне читання
• A Lady’s Guide to Fortune-Hunting Софі Ірвін – а це просто хороший і приємний регентський романс, написаний науковицею-спеціалісткою з творчості Геєр, тобто людиною, яка знає, як працює цей механізм. Вона – нахабна попелюшка, який конче треба знайти багатого нареченого, він – ветеран з ПТСР, якому треба рятувати тупуватого молодшого братика від “тієї пройдисвітки”, навколо – веремія балів, кумедних персонажів, водевільних сюжетних поворотів (навіть погоня й стрілянина буде, аякже!) – і трішки гіркуватий присмак, бо Ірвін дивиться на цукерковий світ історичного романсу тверезіше й реалістичніше, ніж часто бува
• The House of Fortune Джессі Бертон – я чекала на продовження “Мініатюрист(ки)”, але не знала, чого від нього чекати. А вийшла міцна сімейна драма про підлітковий бунт, небезпеки відкладати життя на потім, тягар політесу, театральне мистецтво й вирощування ананасів у несприятливому кліматі
• Jade City Фонди Лі (анонсував Жорж) – а тепер пішли дуже особливі для мене книжки. Оця одна – перший том кримінально-політичної сімейної саги про родину, яка має вистояти в дуже кепських умовах. Фонда Лі – богиня персонажів, за якими неймовірно цікаво спостерігати, бо вони діють не так, як зручно сюжету, а як чинили б живі люди в життєвих обставинах. А обставини цікаві – війна між умовними “тріадами”, кримінальними кланами, створеними повстанцями, які після перемоги начебто пішли в тінь, але насправді… А що в цьому світі оцей умовний “Тайвань” – єдине джерело чарівного нефриту, який і справді дозволяє майстрам бойових мистецтв пробивати стіни, стрибати стелею й убивати доторком (а тому – потрібен геть усім) – додає сімейній сазі солідно геополітичного присмаку (ще буду багато розповідати про цей цикл, залишайтеся з нами)
• A Wizard’s Guide to Defensive Baking Т. Кінґфішер (анонсував Жорж) – щиро кажучи, я не знаю, де я була б і в якому стані, якби в найгірший період минулого року мені не написала б випускова редакторка Жоржа зі словами: “Я знаю, що ви любите цю авторку, хочете перекласти щось із цього списку?”. Я мало не плачу щоразу, коли про це згадую. Бо це не просто одна з моїх найулюбленіших авторок, у тому списку була одна з моїх найнайулюбленіших книжок – просте на позір молодшопідліткове фентезі про дівчинку з дрібненьким магічним талантом, якій довелося ставати на захист міста, бо дорослих чаклунів в околицях не лишилося. Книжка про те, що не існує надто дрібних внесків у перемогу, про те, як героями стають люди, які про це не мріють і цього не хочуть, але просто не можуть відступити, коли інші опускають руки, і про безмежжя можливостей, яке забезпечують творчий підхід і незашорені думки. А ще про рідних, на яких можна покластися, ворогів, яких треба вбивати, бо це вони прийшли першими, про пряників-диверсантів і закваску з хижими нахилами.

Я присипала Боба зверху борошном, він радісно заклекотів у своєму відрі й витягнув ніздрюватий мацачок. Я відірвала мацак, закваска заспокоїлася й взялася поглинати борошно. Схоже, він був не проти, коли я брала від нього шматочки, щоб робити хліб, і з нього досі виходить найкраще квасне тісто в місті.
А про те, що він їсть пацюків, ми нікому не кажемо.

(нередагований фрагмент, фінальна версія відрізнятиметься)

“Отаке”. Хороший був читацький рік, хай і дуже скромний за моїми звичними мірками.