Я вже якось писала, що конкретної дати перезапуску у новому форматі цей блоґ не має (відбулося це десь між кінцем березня та початком квітня минулого року), але початок весни – чудова символічна дата (і заразом велике болгарське свято). Кращого годі й шукати, тому урочисто проголошую Vaenn’s Day.

Від часів оновлення у цьому блоґу з’явилося близько 130 постів.

Трійця найпопулярніших це:

• про критерії поповнення читацьких вішлистів;
• про два історичні романи українських письменниць, в яких події відбуваються за часів Другої світової війни;
• про методичні матеріали до “шкільно-класичного” видання Ольги Кобилянської, що пропонують школярам подивитися на спадок письменниці і з феміністичної точки зору також.

Найпоширенішими теґами виявилися: загальночитацькі практики, читання за життє, історичне читання та фентезійне читання (тут усе логічно).

Найкращу рекламу я влаштувала ГудРідз (завдяки посиланням на профілі книжок), Вікіпедії (скромний, але постійний трафік для статті про тест Бехдель – та цим можна пишатися!) та ІМДб. А мене найбільше любив Фейсбук (лев’яча доля переходів), ЖЖ та дружній блоґ Етажерка, чий пост про бук-блоґерів (дякую, Ксеню!) суттєво змінив статистичне “обличчя”.

Цілі на найближчі місяці: встановити хоча б якусь притомну періодичність між умовними рубриками, трохи більше писати про фільми чи серіали, трохи частіше робити оглядові пости, для яких книжки будуть відбиратися за якимсь цікавим критерієм (навроді оцього – про піонерські книжки). А ще – прочитати томисько Women in England, 1760-1914: A Social History (цікаві факти з нього я пощу на Фейсбук-сторінці з хештеґом #‎reading_women_in_england_1760_1914‬ – долучайтеся, має бути цікаво!). Також готова приймати замовлення на відгуки (списки книжок, які я читала або хочу прочитати можна подивитися у ГудРідз-профілі, але якщо читано було давно – докладну розповідь не гарантую).

І ще одне: друзі, хто багато тут коментував – стережіться: можете найближчими днями отримати отакий лист щастя:

Продовжувати читання “Прийшла весна та перша річниця” →

У мене черговий авітамінозний релакс-пост у картинках.

Перебираючи отримані листівки (переважно результат кількарічної участі в Посткросингу, але є й від друзів), я вкотре згадала, які саме картинки люблю найбільше. У списку є старі мости, маленькі звірятка, деякі квітки, дзеркала і тому подібне. Але також є безпрограшне поєднання культурного контексту із кулінарним, пройти повз яке просто нереально. Це поштівки із різними видами чаювання, кожна з яких робить мене щасливою.

На сьогодні маленька колекція містить у собі таке:

• почнемо здалечку – шмат інтер’єра китайського чайного павільйону

• англійську ретро-рекламку

Продовжувати читання “Поштівки. Маленька чайна колекція” →

Мене нещодавно питали, чи замовляю я книжки напряму у видавництв, і як там із сервісом. Звісно, що замовляю, мені на пошту сходити простіше, аніж мониторити книгарні, а от сервіс… сервіс буває різним. І якраз зараз маю купку прикладів, які показують, де в цій сфері можна й треба шукати підводні камені.

Самій трохи дивно, але факт: цього року я дарую майже виключно книжки (так, це був спойлер). Підтримала відчизняного виробника на доволі солідні гроші, але без пригод не обійшлося.

Номінація “Швидко, чітко, а це шо таке?” йде в руки однієї з інет-книгарень, афільованих із Абабагаламагою (видавництво на сайті підкреслює, що торгує не власноруч, а то все лише партнери).

Оформлення замовлення відбувається просто. Купити можна з післяплатою, деталі та адресу уточнюють телефоном, відправляють швидко.

Сюрприз номер 1 – посилка йшла зі Львова (сама винна, могла б і уточнити). Сюрприз номер два – доплата за поштові послуги. Півкілограмова посилка, загорнута в папір, обійшлася в 25 грн. Воно ніби й небагато, але проблема в тому, що я добре знаю тарифи. Ну, просто для наочності: днями відправляла двокілограмову бандерольку за неповні 22 гривні – і майже сім з них пішло на конверт з бульбашками.

Далі:

Продовжувати читання “Різдвяний шопінг. Як пережити замовлення в інет-книгарнях видавництв” →

Днями на сайті ВВС були опубліковані результати опитування критиків, які визначали найкращі британські романи.

На прохання публіки, я спробувала нашвидкуруч перекласти одну з дотичних статей. Hephzibah Anderson намагається з’ясувати: як так вийшло, що перші три сходинки в топ-100 посіли книжки, написані жінками.

“Найпотужнішими британськими романістами є жінки. Принаймні такі результати демонструє організоване ВBC Culture опитування критиків, метою якого було сформувати сотню найвизначніших британських романів. Перше місце в ній посів “Мідлмарч” Джордж Еліот, слідом за яким йдуть “На маяк” та “Місіс Деловей” Вірджинії Вулф. Також місця у першій десятці обійняли “Джейн Ейр” Шарлотти Бронте, “Буремний перевал” Емілі Бронте та “Франкенштейн” Мері Шеллі, лишаючи місце для маневру тільки двом письменникам-чоловікам – Чарлзові Діккенсу з “Великими сподіваннями“, “Холодним домом” та “Девідом Коперфільдом” і Вільямові Теккерею із “Ярмарком суєти“.

Продовжувати читання “Найкращі британські романісти – жінки? (переклад)” →

• 20 номінацій. 10 пішли жінкам, 10 – чоловікам, але в номінації “Графічні романи” у переможця текст письменника, малюнки – художниці.
• Жінки перетягнули на себе ковдру серйозного фікшина. Хоча, маючи в активі новий роман Гарпер Лі, важко було сумніватися в результатах.
• читацькі симпатії цього року залишили чоловікам і сайфай, і фентезі, і горор. Boooring!
• зате у детективах/трилерах перемогла “Дівчина у потягу” із шаленим відривом: 106 тисяч голосів проти 32 з половиною Пола Гоукінс виграла… у Стівена Кінга. Моя фігєть, навіть при тому,що я сама за неї голосовала (цілком свідомо, знаю, що текст не блищить і взагалі “Ця клята комерція” – але. Це дуже цікава тенденція).
• з нонфікшином все сумно (там взагалі майже в усіх випадках нейтральні книжки посунули ті, в яких анотації виглядають цікавіше).
• а от підліткова література – жіноча царина. Одне шкода – серійн книжки мають непропорційно більші шанси (так, це я сумую за Uprooted).
• зате мідл-грейд дитяча література прибилася до чоловічого берега. Знавці, а скажіть, цього Ріка Ріордана варто читати, якщо 12 мені було вважай 20 років тому?
• і цей… здається мій to-read-лист тепер рознесе. Завчасно перепрошую в друзів з ГудРідз – додаватиму багато.

Усі результати – дивитися тут.

Як можна пропустити смачний читацький флешмоб? Та ніяк не можна, я так ще дзен не прокачала. Тож долучаюся до пропозиції визначити ключові моменти-характеристики, які спонукають мене прочитати ту чи іншу книжку (вперше побачила реалізацію у Ксені, за що їй величезна подяка).

Щодо “нульового” критерію навряд чи в когось з постійних читачів виникнуть сумніви. Книжки, написані жінками, отримують +200 до шансів на прочитання автоматично. Такий стан речей актуальний вже кілька років, і моя збоченна версія #bookchallenge_ua – це похідна, а не причина.

Але повернемося до правильно сформульованих баранів. Я прочитаю книжку, якщо вона:

1. “Британка” за походженням. Я – невиправна англоманка, фанатка вікторіанських наративів, любителька саме англійської версії постмодерну. А ще страшенно цікавлюся британськими літературними міноритаріями – шотланцями, валлійцями, ірландцями – та вишукуванням в їхній творчості відголосків (пост)колоніального дискурсу.
2. Торкається цікавої мені теми. Ці теми регулярно змінюються, доповнють одна одну, деякі тягнуться хвостом роками. До прикладу, такою була тема “Життя в тилу під час війни”. Тепер в той бік дивитися трохи лячно, а були ж часи, коли я таке худло прицільно видивлялася.
3. Історичні романи, що переосмислюють чи розцяцьковують традиційні погляди на. Переважно це стосується теми (о, так, знову _тема_) “невидимих жінок”. Але будь-який нестандартий погляд чи незвичний оповідач (бажано з тих, що раніше не мали шансів з’явитися в мейнстримній літературці) просувають книжку нагору у завалах нечитаного.
4. Також непогані шанси має “нешкільна класика” – ті книжки, які вже не найгустіша піна на поверхні історії літератури, але варті прочитання хоча б заради розуміння механізмів літературних та загальнокультурних процесів. А ще – дотично – класика дитячої літератури кінця 19 – початку 20 ст. – бо цікаво дивитися, як ця окрема література для дітей складалася.
5. Щось якесь воно занадто серйозне виходить. Добре, знижуємо градус пафосу. Young Adult нереалістичних жанрів. Це моє головне відпочинкове читво. Я вже казала чому? У будь-якому разі, не гріх повторити – бо воно комфортне, бадьоре, а в сучасних книжках західних письменниць та подеколи й письменників ще й сексизмометр не зашкалює. Але! підліткове із хлопцями на головних ролях я майже не читаю, навіть якщо книжку жінка написала. Просто нецікаво.
6. Щодо нереалістичних жанрів – speculative fiction в цілому. І чим дивніше й збоченніше – тим краще.
7. А як поєднання пунктів 3 та 6 – я дуже люблю ретеллінги традиційних сюжетів – казок, міфів, деконструкцію стійких шаблонів зрештою. Воно може бути постмодерне як у Анджели Картер, феміністське – як у Маргарет Етвуд, та хоч рівно-спокійно романтичне – аби не дратувало стандартною токсичною романтикою. Ну або давало привід рознести його на друзки (бо поміж інших мотивів я люблю “Красуню та Чудовисько”, а самі знаєте, що там можна понаписувати).
8. Частково до попереднього: книжки з картинками. Причому бажано – дорослі книжки з картинками – ілюстровані оповіді, графічні романи, комікси. Наразі я лише знайомлюся потроху із субкультурою, але в цього може вирости неабияке захоплення. І цей, півцарства за Fables.
9. Наново прокачуючи серйозність: а ще я намагаюся не оминати твори з міноритарних літератур в планетарному масштабі. Тому дуже тішуся, що українською перекладають чимало балканського. Ще б оце Південну Азію та Латинську Америку (про Африку мовчу, мовчу) додати – і я б була щаслива.
10. Не те, щоби прямо міноритарії, але як вже є – книжки ще не знайомих мені українських письменників. Але в першу чергу таки письменниць. І тому я не жаліючи живота нервів своїх копирсаюся в мелодраматичних нетрях – а раптом там перли розсипані?
11. Узагалі – гарно видані книжки українських видавництв – тут субкритерієм може бути й авторство, й ім’я оформлювачів чи іноді навіть – саме видавництво як таке.
12. І – найдивніший момент, який я не усвідомлювала, поки не почала писати цей пост. Книжки, які можуть сподобатися комусь з моїх близьких. Йєп, воно є рівно таким, як звучить: я бачу книжку з потенційно цікавою для когось зі знайомих анотацією, але совість не дозволяє кидати посилання на щось нечитане. Тому беруся читати, а що тут поробиш… Хоча іноді це заводить мене в дивні хащі. От дивлюся, як баран, на магічно-реалістично-історичну книжку, яка імовірно “пасує” моїй подрузі-юдаїстці. І боюся до неї підступитися, бо “лахів” на піддашші мого мозку може бути недостатньо, аби в повній мірі її оцінити. Але – “див. пункт перший”. Не можна ж радити те, чого не читала! Чи можна?

У ЖЖ-спільноті ФемБукс просто зараз перекладають/викладають дуже класні єсеї із тематичного випуску LIGHTSPEED, присвяченого тому, як жінки “знищують” сайфай. Від деяких хочеться плакати: чи то від безнадії, чи то від захвату – всі ці жінки – попри все – стали письменницями.

Ненсі Джейн Мур про американський ринок:

Редакторы, которые утверждают, что женщины присылают меньше рассказов, чем мужчины, и что они покупают рассказы, присланные мужчинами и женщинами в одинаковой пропорции от количества поданных рассказов, возможно, говорят правду. Но хотя они не ставят своей целью принести вред женщинам-писательницам, остается тот факт, что каждый раз, когда я беру в руки выпуск какого-либо журнала, я вижу там больше рассказов, написанных мужчинами.

И в большинстве антологий я тоже вижу больше рассказов мужского авторства, даже в антологиях лучших рассказов за разные годы. И я вижу больше рецензий на книги, написанные мужчинами, и это документально подтверждается каждый год. Конечно, это все относится и к мейнстримовой литературе, особенно все, что касается рецензий.

Получается, женщины посылают меньше рассказов, потому что они видят такие расхождения? Конечно, видят. Даже те женщины, которые всю жизнь вышибают своими плечами двери, на которых написано: “Девочкам нельзя”, устают от постоянной борьбы.

Как это исправить? Нужно делать, например, вещи, подобные данному спецвыпуску журнала LIGHTSPEED. Признавая – и поощряя – тот факт, что истории, расказанные женщинами, будут отличаться от классики так называемого Золотого века фантастики.

І тут мені стало соромно, що я так нічого не написала про “Голем та Джинн” та інші хороші книжки. Бо ж це єдине, що я б могла зробити, та й того не роблю, хоча це нескладно. Shame on me. Я виправлюся, обіцяю.

УПД: і якщо така вже п’янка- письмово фіксую свої невиразні до того плани. Буду потроху вичитувати шортлисти Міфопоетичної премії (її списки мені якось найближчі “класово”) і розповідати про те, що ж навичитувала.

Усе минеться, але моя любов до книжкових топів – вічна. Сьогодні набріла на топ-100 янг адалт, складений амазонівськими редакторами. Думала побачити довгий перелік надсучасних бестселерів. Нє, їх також багацько, але в цілому – це дуже дивний список.

Мабуть, його дивацтва пояснюються просто – підзаголовком “Книжки, що сподобаються і в 14, і в 40”. Нууу, є й таке. Окрім сучасного там купа класичної класики, яку сорокарічні точно читали. Але не вся ця класика – дитячо-підліткова. Гаразд, “Макбет”, припустимо. Але “Правила винокурні” чи The Color Purple (що я його, щиро кажучи, банально боюся читати)? Поза всім тим, топ цікавий. Там чимало такого, що в мої поважні роки вже нуйогонафіг читати, але дещо – точно буду.

А виглядає він отак (впорядковано за абеткою)

A controversial satire – A Clockwork Orange by Anthony Burgess
Introducing Gemma Doyle – A Great and Terrible Beauty by Libba Bray
Loss of innocence – A Separate Peace by John Knowles
A coming-of-age classic – A Tree Grows in Brooklyn by Betty Smith
Mark Twain’s finest – Adventures of Huckleberry Finn by Mark Twain
Stereotypes and the Monkey King – American Born Chinese by Gene Luen Yang (!)
Moving and eloquent – Anne Frank: The Diary of a Young Girl by Anne Frank
Anne’s story continues – Anne of Avonlea by L.M. Montgomery
A Lithuanian tragedy – Between Shades of Gray by Ruta Sepetys
Teenage revenge horror – Carrie by Stephen King (!)

Продовжувати читання “Підлітково-дорослий топ-100 від Amazon” →

Потяг до сабжевих мандрів у нас справа сімейна. Отже, від цього тижня я є на GoodReads. От тільки що з тим робити, ще не визначилася.

Зрозуміло, що аналогом профайлу на Лібі, з яким я дбайливо ношуся вже стільки років, ГР не стане. Бо таку титанічно-сізіфову працю просто не подужаю ) Тому поки що додаю книжки хаотично (перепрошую в своєї мікрофрендстрічки) – здебільшого останнє читане або ж значуще для рекомендацій.

Рекомендації, до речі, навіть з таким коротким списком вже пристойні – це добре. Загалом багато цікавих/мені незвичних мульок. Окремі цяці – реалізація статистики та челендж. Замахнулася на недосяжну мрію останніх п’яти років – аж тут збагнула, що доведеться додавати все прочитане цього року. Зніяковіла, але нічого – но пасаран!

Основна проблема “додавання” банальна – відсутність/мінімальна присутність в базі _кириличних_ видань. За яким принципом тамтєшній люд позбирав укрліт збагнути важко, але його там є і чимало. З перекладами зарубіжки набагато гірше, тож моєю першою спробою додавання книжок стали нещодавно читані Воїни Саламіну. Але українські книжки – то таке. З російськими веселіше. Там вивести якийсь спільний принцип геть неможливо. Переклади класики в базі трапляються недоладно без системи. Із сучасного, схоже, найкраще почуваються _найвищі_ полиці – “Интеллектуальный бестселлер”, корпусівські підсерії, легендарний “Иллюминатор” – таке. Трохи вбік – і вже провалля. Із вузькожанровою літературою – повний бардак, більш-менш пристойно на перший-другий погляд виглядають запаси детективів; фантастика, фентезі, урбан-фентезі, містика (ну й YoungAdult ізводи усього цього) розшукуються чисто тобі за принципом: тут є, тут нема, а отам рибу загортали (ну, це коли є перша книжка з серії, третя, четверта… а другої – нема).

Дивлячись на все це, контролфрик в мені ридма ридає. Тож трохи покопирсавшися в тамтешніх механізмах, я вже на другий день по реєстрації відправила запит на статус лібраріана. Сьогодні отримала. Нє, я не збираюся наводити глянець на все, куди око впаде, чесно ))) Але хоч трішечки, хоч скраєчку…

Любі друзі, а хто з вас там є (кого я ще не відшукала)?

ЗІ: йолкі, я й не уявляла, що потенційно цікавих мені книжок аж так багато, що від жадібності в голові паморочиться.Єдине, що мене врятує – дуже повільне читання англійською )

ЗЗІ: і про додавання кириличних книжок – а ще там шокуюче багато болгарських видань усякого-різного. Молодці кузени!

Хто про що, а я знову про листівки )
Зазвичай не слідкую за датами та строками. Аж тут, ретельно рахуючи марки за новими тарифами, випадково зачепилася за рядочок із своїм хоббі-стажем.

Хм. Який милий збіг :Р

І коли я лишень встигла…

Учергове взялася за Октобер-Дей серію Seanan McGuire, і на перших ж сторінках згадала одну з причин своєї відданості урбан-фентезі саме цієї письменниці. Поміж іншого це – еееее етнічне розмаїття ) І хоча у першій книжці радісне співіснування фей, ши, тролів, кіцуне і банників трохи бентежило, далі воно стало звичним. А як культурні горизонти розбігаються!

Щоправда, без нету її читати неможливо. Ось днями трапилася мені фраза: She has Sea Wight blood. Шо-шо? Але гугльож швидко пояснив, що йдеться радше про Sjövættir – скандинавських духів моря. Он воно як! І таке трапляється регулярно. І з моєю “класичною” міфологічною освітою – Греція, Греція, Греція і дрібка іншого, включаючи слов’янське, такі спонтанні екскурси у, переважно, европейську демонологію – дюже цікаві і корисні. Добре, що є гугл-картинки та довідкові ресурси. Наприклад, таж сама Монстропедія – якраз учора шукала там Glastig. Рекомендую )

(але якщо прицільно цікавитися кельтським маленьким народцем, то навіть частіше в пригоді стає оцей маленький сайт Його я знайшла минулої книжки – коли довго і болісно вдивлялася чи то у Gwartheg Y Llyn, чи то щось інше спеціфічно валійське)

від днюхи минуло вже більш як місяць, а я так і не похвалилася подарунками. цей рік був дивовижно врожайним, про все й не розкажеш, але деякі дари варті окремих згадок.

ну, наприклад, чоловік зробив мені дуже небанальний (як про наші широти) книжковий подарунок. він вже приїхав, потроху почав читатися та розповзатися квартирою, тому треба було похапати, скласти в купку та залишити згадку на добру пам’ять

ну й розповісти про адреса-паролі-явкі, як же інакше :Р
Моє улюблене крісло продакшн представляє

Вивчення питання: де б його купити електронні книжки – неочікувано перетворилося на інет-серфінг в режимі _Слідкуй за знаками_

Отак, здається, вчора, я з подивом для себе дізналася, що можна купувати книжки Лілеї-НВ. Далеко не всі, але є з чого вибрати, навіть попри те, що з однозначних бестселерів в електронній версії існує хіба що Московіада. Але і це вже – помітний прогрес.

Тож, в цьому випадку йдеться про таку штуку як СМС-шоп, в якому на головній обіцяють: Незабаром ми запропонуємо Вашій увазі широкий асортимент електронних варіантів книг популярних українських авторів сучасності, що видавались в нашому видавництві, таких як Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик та багато інших.

Тестувалася система на Дезорієнтації на місцевості того ж таки Андруховича. І…

Система працює. Усе просто і ясно. Клік на завантажити – обрати оператора – генерація коду для смски – знімають рівно стільки, скільки обіцяли – забиваєш код-підтверження – починяє тягтися книжка.

Несподівано зручно – смска є прямою сплатою, жодного тобі – покладіть гроші на Ваш особистий рахунок, тільки не дивуйтеся офігенній комісії.
Несподівано дешево – все по 5 гривень (плюс ПФ, ага).

Хороша ідея. Проте має свій мінус – одноформатність. Книжки пропонують лише у Dj-вюшках. Воно, зрозуміло, не для всіх недолік (Ну не люблю я його. Просто не люблю)… Та й в мене читалка його розуміє (хоча задоволення відверто сумнівне)… Але ж можна бути й ближчим до досконалості :Р

(куди б його іще податися? цікаво ж!)