Хто косить ту траву, що біля дому? Американський серіал про дружин перших астронавтів

І ми нарешті додивилися найцікавіший для мене серіальний реліз цього літа. На превеликий жаль, проект не є щасливцем, адже продовження в нього не буде. А шкода, бо він незвичний та прикольний. Проте у нас є 10 серій, і вони варті уваги. То про що мова?

Перебіг космічних перегонів 1960-х у масовій свідомості відбився у картинках запусків, посмішці Гагаріна, фотках далекої Землі  та безмертному That’s one small step for a man, one giant leap for mankind. А, виявляється, навіть медійна реальність була значно складнішою. Я, наприклад, не знала, що США в космос збиралися усім табором, де свій фронт робіт був не лише в астронавтів, інженерів, програмістів – але ще й у піарників в настільки широкому значенні. Адже серед них volens nolens працювали жінки, які таку долю для себе не обирали. Працювали вірними подругами “Наших Хлопців” – такими ідеальними дружинами, що степфордські нервово розмазують помаду в куточку. Для когось це було втіленням найсміливіших мрій, для когось – комплектом страшенних траблів. І про те, і про інше вичерпно розповідають у АВС-ішному The Astronaut Wives Club.

Лишень я дізналася про існування такого проекту, як дух перехопило від того, якою шикарною є ідея показати настільки відомі події з геть незвичного боку. Згодом виявилося, що виконання трохи підгуляло, але результат все одне дуже цікавий – з усіма його плюсами та мінусами.

Продовжувати читання “Хто косить ту траву, що біля дому? Американський серіал про дружин перших астронавтів”

Музична пауза

Щось в мене ця підрубрика – чисто тобі саундтрекова.

Додивилися вчора Fortitude. Маємо типове _началі за здравіє_, а скінчили… ну, не сприйміть це за спойлер. Детектив з (ніби) містикою, який потроху розгублює і містику, і детектив – примітне видовище. І небезнадійне.

Там абсолютно фантастична Арктика (зрозуміла тепер брата, який хоче як не в Антарктиду, то хоча б в Ісландію). Там типове маленьке містечко із переповненими клозетами (але містечко з майже нульовим рівнем злочинності тому скелети там переважно особистого життя стосуються). Там кілька цікавих жіночих персонажів, що здебільшого відтінюють чоловічі характери, які власноруч підштовхують сюжет. Але серед тих чоловічих характерів – блискучий бенефіс Стенлі Туччі, то, цього разу, нехай його.

Хоча дама-губернатор там також шикарна.

Це були плюси та напівплюси. З мінусів – дуже дивний сюжет, місцями недомотивоване м’ясо та загальне враження “У вас тут реалістичність чи вже шизуха?”. Бо недодали всього.

Але. Ще там кльовий оупенінг і чудова головна тема.

 

Британське серіальне: Як дівчата в констеблі ходили

Стандартний жарт про гальмо та механізм мені вже можна брати за девіз та вишивати на знаменах – пасує, як ніщо інше.

Уже два тижні не можу збагнути: як же ж так вийшло, що я ніколи не чула про WPC 56 – бібісішний серіал про жінок-констеблів у 1950-ті, що розпочали ще у 2013 (тобто на сьогодні маємо 3 сезони по 5 серій в кожному). Ну, нічого – краще пізно, аніж ніколи. Бо серіал симпатичний і заслуговує на увагу.

Вікіпедія дбайливо пояснює, що жінки-поліцейські на теренах Британської імперії з’явилися ще по Першій Світовій (а до того – від 1914-го – йшлося про волонтерську службу). Але процес залучення жінок швидким не був. Серіальна дія розпочинається у 1956 році, і головна героїня Джина Доусон є Woman Police Constable номер (всього лише) 56, а у своїх околицях Бірмінгема – першою жінкою-офіцером. Дівчина вона молода-завзята, і завзяття тут не зайве – її не дуже розуміють батьки, не дуже сприймають колеги та й злочинці – також.

/беручи до уваги схему, що так класно себе зарекомендувала під час розповіді про “Місс Фрайні“/

До серіальних плюсів можна віднести таке: Продовжувати читання “Британське серіальне: Як дівчата в констеблі ходили”

Bella Australia

Я тут потроху копирсаюся у нетрях австралійського телепрому. І шалено лаю себе слоупоком, бо про один з найцікавіших (для мене) серіалів останніх років чула вже давно – він не дуже свіжий, хоча третій сезон роблять от просто зараз – а подивитися очі не доходили.

Це досить широко відомі у нешироких колах Miss Fisher’s Murder Mysteries. Детектив, егеж )

Загальна фабула проста, як ті двері. Наприкінці двадцятих минулого сторіччя у Мельбурн з Європи повертається міс Фрайні Фішер, що нещодавно отримала спадок та приємний довісок honourable до імені. (До речі, може хтось стикавсь: як підтитулок це можна перекладати українською “вельмишановна” чи там є якийсь інший усталений варіант?). Повертається, вляпується в чужі неприємності, що швидко стають її власними, рятує юну покоївку, знайомиться з двома communist cabbies (ТМ), кількома поліцейськими та російським танцюристом. І все завєртє… та волєю судєб головна героїня стає першою в околицям “леді-детективом”.

На сьогодні існує два 13-серійні сезони. В основі лежить величенька серія романів Керрі Гринвуд, розпочата ще у 1989-му. Декілька навіть перекладені російською, але я в неї читала лише першу книжку з іншої, “сучасної”, серії – симпатично, але не вах. Не знаю, які тут першоджерела (серіал радше based – мені здалося, що не всі книжки екранізовано і не всі серії мають літературні оригінали), але серіал – вах чесний-чеснісінький!

Аргументи та трохи картинок – під катом.

Продовжувати читання “Bella Australia”

Музична пауза

Днями мене знову накрила хвиля роздратування щодо того: які Starz нехороші люди, бо розірвали перший сезон Outlander на дві половини із піврічною перервою між ними.

І так дратувалася, так дратувалася, що, по-перше, провела масовану рекламну кампанію (а шо, мені одній страждати?) в неохоплених колах; по-друге, прочитала другу книжку з циклу (а це більше тисячі сторінок, все ж таки); по-третє – вже другий тиждень намагаюся вигнати з голови центрову музичну тему. Невдало.

А тут полізла трішки про цю The Skye Boat Song почитати. А там такі контексти!

“The Skye Boat Song” is a Scottish folk song, which can be played as a waltz, recalling the escape of Prince Charles Edward Stuart (Bonnie Prince Charlie) from Uist to the Isle of Skye after his defeat at the Battle of Culloden in 1746.

– каже нам Вікіпедія. Ач яка історична адекватність сюжетам книжок/серіальцю! Відповідно, пісня існує в кількох варіантах. Серед них найвідоміші – максимально конкретний:

Speed, bonnie boat, like a bird on the wing,
Onward! the sailors cry;
Carry the lad that’s born to be King
Over the sea to Skye.

і так далі… або ж трохи абстрактніший – Стівенсона, до речі (тут можна знайти переклад російською).

Sing me a song of a lad that is gone,
Say, could that lad be I?
Merry of soul he sailed on a day
Over the sea to Skye.

Аж тут виявляється, що під серіальні потреби один з варіантів вирішили переробити.

Продовжувати читання “Музична пауза”

Серіали про жінок: 2, ні, 3 шт.

Навіть якщо трапляється щось цікаве, розповісти про це чомусь місяцями руки не доходять. Але ж деякі речі справді того варті. Тому – парам! – я подумала: нехай вже коротенько, аби було. Думаю, нікого не здивує звістка, що серед телевізійної продукції я також підшукую щось незвичне/цікаве/оригінальне про_жіноче. Останніми роками знаходити таке стає все простіше. Та зараз я швиденько розкажу про три мінісеріала цього року. Один – відомий. Інші – на жаль, не дуже.

Пуфф, думаю про The Crimson Field, чули всі, хто вже стикався з особливостями бібісяшної меморіальної ефірної сітки, присвяченої століттю від Першої світової.

p01vbnlc

Далі цитую свій червневий фейсбучок: “Зєло рекомендую сабж – цікава бібісішна шестисерійка про польовий госпіталь зразку 1915 року на Західному фронті. Між тим у центрі уваги не лікарі, а медсестри (тест Бехдель серіал проходить із присвистом): з одного боку – молоді волонтерки із боєкомплектами скелетів у шафах, а з іншого – шикарний із драматургічної точки зору конфлікт суворих кадрових військових сестер. Сюжет наскрізний, проте кожна серія зосереджується на певних проблемах (а ілюструють ці проблеми переконливі персонажі на одну серію – більшість із добре впізнаваними обличчями. Таких багато – це ж англійський серіал. (До речі, про знайомих: хто у GoT не любив Талісу – я вас попередила!)”.

Серіал справді дуже прикольний, проте має недолік – я так і не знайшла підтвердження, що його можуть подовжити. А дарма – історії більшості центрових персонажів є куди розвивати.

Другий серіал, про який варто згадати, це – теж саме, але з іншої точки зору. Anzac Girls – це також про медсестер на Першій світовій. Але цього разу – австралійських.

Продовжувати читання “Серіали про жінок: 2, ні, 3 шт.”

і про побутові антивоєнні настрої

Сьогодні я трохи погралася у Scarborough Fair. Аби розмариновому кущику не було сумно, висіяла в горщики поряд з ним sage and thyme (parsley – нецікаво, та й не їмо ми її). Подивимося, чи проростуть, бо в мене складні стосунки із рослинами.

А до чого тут сабж? Мабуть, до того, що нині увага до підвіконно-городницьких робіт вимагає неабиякого ментального зусилля: як жеж можна щось сіяти нове, як раптом доведеться й старе кидати напризволяще! Ну… посіяти – посіяла, сподіваюся, зможу побачити результати.

З іншого боку, створення маленького трав’яного садочка, може, й ненайгірший засіб боротьби із тривожністю. Хоча нові туфлі я також купила. А як ви викручуєтеся?

ЗІ: Повертаючись до фольклорних асоціацій: відкрили для себе Rosemary & Thyme – симпатичний англійський-англійський кантрі-детективний серіал. Щоправда, справи там одноманітні, але загалом – дуже мило. І дуже красиво.

і про лялькове, фанатське, серіальне…

Терапевтичне, коротше кажучи. Коли вже справді не хочеться думати про серйозне, тоді іноді виходить щось аж надто несерйозне.

От мене зрештою прорвало. Півдня капаю слиною на категорично не_мій ляльковий формат – бжд. По-перше, вони мене трохи лякають – але тут треба довго формулювати чому (якщо коротко: такі ляльки іноді здаються завчасною репетицією “андроїд-етики”). По-друге – як барбі-філ я чесно не уявляю, що можна робити із 70-сантиметровою лялькою, яка до того ж коштує під штуку баксів. Нам так не жити, таке всяке – але подивитися на фоточки бува цікаво.

А сьогодні на свіженького іпл-мена дивлюся й дивлюся.
тиць на фото

і про дозвілля…

виявляється, для того, щоб влаштувати собі свято душі, знадобилося всього лише поєднати мій вихідний із робочим днем чоловіка…
і вечір раптово був присвячений закінченню перегляду другого сезону True Bloоd (про те, що я гальмо, я вже казала)
і всього лише п’ять серій поспіль…

зате визначилася із призом глядацьких симпатій на сезон

хто б міг подумати, що з дєвачкі-пріпєвачкі з Across the Universe

вийде цілком нічогенька Софія-Анна

ще одна причина

любити Bones

це епізоди із абсолютно чарівним британським психоаналітиком у декількох серіях. шкода лише, що їх так мало. бо то суцільне АААААА

який жеж він там класний!

п’ятихвилинку гарчання від захвату закінчено

упд! тут чоловік наполягає на конкретиці. добре. для тих, хто не з нашої пісочниці, дядечко зліва – Стівен Indeed_Sir Фрай (перепрошую, що лише на одну роль вказала). Льошк, ще пояснювати? :Р

усяке різне…

робочій тиждень після тижневої ж відсутності минув, то можна й розслабитися. аж на вечір, то я раптом згадала, що Різдво ось-ось, а я ще чоловіку (інші до Нового року чекають) подарунки не купила. вихідні мають бути насиченими…

але вечір п’ятниці тільки розпочався, можна зробити вигляд, що життя дуууже повільне…

ррраз: можна помилуватися симпатичною листівочкою із молодим красенем. maryxmas, дякую ))))

два: можна побавитися в кіноманіака. знайшлися добрі люди, які розуміють, що гортати топи фільмів і подумки малювати хрестики _ага, дивився_ – це незручно… тож отут можна повідмічати те, що ви дивилися із топ-250 ІМДб, а воно потім скаже, який то відсоток. свій навіть не публікую, 19 з чимось… так, я неосвічене, знаю )

три: можна увімкнути серіал. тіки не свіжий :Р я почала наново дивитися Гордість та упережденість 1995-го (ех, Колін Ферт зараз вже не такий) та перший сезон Pretender’a-Імітатора-Притворщика. Перший розслабляє, а другий… не очікувала, але він сприймається майже так же весело, як і 10 років тому… люблю місс Паркер…

чотири: як ліньки не стане, розповім про Відень. як стане – фотки покажу )

і чого б його зробити…

віва контрасти!

мало не наймиліше задоволення останніх днів – подивитися свіжий епізод Хауса, а потім одразу – серію Дживса та Вустера
цинічний геній Хаус

та чарівний бовдур Берті…

задоволення феєричне, Лорі – це наше все :Р

Moonlight

додивидися ми вчора сабж – вампірський серіальчик.
нічого такого, на любітєля, а в нас пішов добре…

ну, мені вампірська тематика не чужа від часів дитячого захопленням Інтерв’ю з вампіром (фільмом, за Енн Райс я так і не взялася)
у Місячному сяйві, до речі, вампіри чимось схожі… хіба що світлом їх не вбити. і часником. і кілком (паралізує). а загалом – _люди як люди_ із своїми проблемами. тіки живуть вічно, не старіють та п’ють кров, ага

серіальчик детективний (головний герой – приватний детектив, об’єкт його кохання – журналістка кримінальної хроніки). сюжети без зірок з неба, але трапляються навіть адекватні….
що ще… більш-менш доладний сюжет, пристрасті в асортименті, симпатична картинка, нормальні актори… не шедевр, навіть не маст_вотч. просто симпатичний вампірський серіальчик, який, на жаль, закрили після першого сезону…

на жаль, бо – нормальних продуктів про вампірів не так вже й багато, а тут – продукт цікавий. і (увага, Мєлкій) alex_dignus схильний думати, що сценаристи курили щось наближене до Світу Тьми
на жаль, бо там нічогенький головний герой. осьо


вголос

Зло свєршилось

мене таки вмостили дивитися першу серію першого сезону House M.D.
і мені сподобалося…

по-перше, я дитина, що зростала на ER
по-друге, куди там Клуні до Лорі… ну цей… усе в межах тенденцій переліку моїх улюблених муШШЫн-акторів )
по-третє, харизма героя (мізантропа соціопата наркомана класного лікаря) просто ой…

хоча, мабуть, стикатися із лікарем, що із задоволенням подивиться, наскільки швидкість вмирання корелюється із діагнозом, таке собі задоволення
але з іншого боку, з точки зору людини, яка дуже не любить лікарів – фсьо файно, отак і треба )

такшо, доведеться дивитися серіал, хоч я того і не люблю…

ЗІ: в гелікоптера вихідний :Р