Високий сезон формування річних обіцянок у розпалі, і в книжкових блогах найпопулярніша тема – читацькі плани на цілий рік. У моєму випадку писати такі плани – справа абсолютно безнадійна. Я вже перевіряла: прочитується максимум третина з обов’язкового, бо за горизонтом точно майорить щось цікавіше та актуальніше. Тож мені можна спати спокійно. Хоча…

Еврика! В одному з можливих форматів ідея все ж таки вигляда життєдайною! Вирішила зібрати стосик книжок, через вперте нечитання яких мені вже соромно. Йєп, йдеться про давні (й не дуже) паперові запаси. Якісь з цих томисьок купувалися навмання, й потім  під них не знаходився годящий настрій. Інші – вже розпочаті й закинуті. Дещо – кілька років як. Ще інші – мастрид, перед яким я ніяковію трохи… Ну а щоб не виникла спокуса ігнорувати цей страшний подразник – беру не дуже страшну кількість. По одній книжці за місяць – це майже елегантно.

Що ж там на мобілко-фото?

Покаяння псто.

• “Опівнічні діти” відпочивають на столику біля мого ліжка, здається, вже більше шести років. Далі перших двох сторінок я відтоді не просунулася. Шейм он мі.
• “Широке Саргасове море” з’явилося пізніше, але вже час його прочитати (checked – 29.02).
• Як і “Дівчину в перекладі” Джин Квок.
• А з “Не лише апельсинок” я навіть перший розділ прочитала!
• Перший розділ? На фото видно закладинку в “Диму та дзеркалах“? Ще один епік-фейл, я цю Гейманову збірку гризу вже більше трьох років. Оце і є ну дуже повільне жування.
• А от Мега-пак Джордж Еліот знайшовсь нещодавно, та й на весь я підписуватися не буду. “Але “Млин на Флоссі” конче треба прочитати – і вікторіанське бінго буде мені вдячне.
• Що там далі? Соромно не читати нобелівських лавреатів. Соромно не читати нобелівських лавреатів. Соро… “Сліпоту” треба прочитати.
• А “Хатиною дядька Тома” я підступно знехтувала наприкінці минулого року. Маю ще виправитися.
• “Єву Луну” варто прочитати хоча б заради того, аби з чистим сумлінням купити збірку оповідок, що її готує “Видавництво Анетти Антоненко“.
• А Мердок – тому що добре було б остаточно з’ясувати, чи  цікава вона мені, чи “Червоне та зелене” – то в нас раптовий збіг симпатій (і, ні, це не єдиний роман, який я в неї читала).
• Оксана Кісь – це також мастрид, але мені складно наважитися читати нонфікшн. Навіть якщо він точно цікавий.
• Ну а “Доктор Сон” тут символізує всі ті запаси нечитаного Кінга, що вже назбиралися, та ще й з’являться наступного року.

“Отаке”.