Twinkle Twinkle Little Star: Елінор Каттон та її “Світила”

Для того, щоб прочитати “Світила“, мені знадобилося десь так місяців 10 на розкачку та повний календарний тиждень – майже 8 діб – на саме подужання. Якось вже останніми роками вирішити братися за 800-сторінковий томисько непросто (хіба що його написали п. Мартін, п. Сіммонс чи п. Гейблдон). А тут ще й маємо просто-таки взірцеве необов’язкове читання.

Нє, суто технічно оминути “Світила” увагою складно. По-перше Букер. По-друге, Букер наймолодшій (на момент вручення) особі серед переможців. По-третє, Букер за найтовстішу книжку в історії лавреатів (виходить, даремно я вірила у Мантел). А ще це лише другий Букер для Нової Зеландії, а з часів першого минуло майже 30 років. А ще Елінор Каттон – цікава дівчина, яка свого часу епічно поскандалила із проурядово налаштованими колами одразу двох країн. Ну і як таке не прочитати?

12170543_cover-elektronnaya-kniga-eleanor-katton-svetila-2

А просто насправді, бо якраз для читання, а не для милування й солодких мрій “Прочитаю – крута буду!” це не дуже зручна книжка. Перевірки на стійкість “Світила” запускають одразу. Перший рівень – багатофігурність. У романі – 12 POV-ів та ще під десяток значущих персонажів, які і є головними героями. Другий рівень – багатослівність: оповідь ведеться довго, розмірено, плутано та докладно. Третій рівень – багата деталізація. Ну дуже багата деталізація, яка, з одного боку, допомагає непогано уявити собі життя крихітного старательського містечка в anus mundi, а з іншого – ризикує поховати під собою будь-які чесні читацькі наміри. От чесно, в момент, коли кілька абзаців приділяється надзвичайно важливій проблемі: наприклад, чому в містечку не одразу взнали ім’я дружини начальника в’язниці – вже хочеться плюнути й розтерти. От тільки через майже тисячу рідерівських сторінок з’ясується, що це ім’я – дійсно важлива для сюжету деталь.

Отак непевно, неймовірно неквапно, із постійними поверненнями та непристойними флешбеками “Світила” розповідають історію одної зимо літньої січневої ночі, коли один відлюдник раптово помер, залишивши по собі несподіваний скарб; одну повію-наркоманку знайшли непритомну при дорозі; а один золотий хлопчик загубився так, що потім медіум знадобився. А навколо цієї осі (і авторка відверто насолоджується астрономічно-астрологічними алюзіями) крутяться аристократи-лузери та китайські трудові мігранти, аптекар та судовий секретар, політик та капітан корабля, бордель-папа та ірландський священник (тільки не думайте, що католик!), той-таки начальник тюрми та дуже респектабельна шахрайка, Шляхетний Дикун-маорі та швед-англоман й купа іншого цікавого люду.

Кожне з них намагається чи то розповісти свою версію подій, чи то перетягти сюжетну ковдру вже у якесь дивовижно непридатне для цього місце. Така “багатогеройність” класно працює на формальну поліфонію – історії у всіх різні й прикольні, блимають собі зірочками й радують око. А от з глибиною гірше виходить, бо справді значущими й – а це важливо – такими, чиї характери важать з точки зору вмотивованості подій, є значно вужче коло дійових осіб. А в цілому все це нагадує вже не стільки карту зоряного неба чи шахівницю, де кожна шашка може втрапити у “дамки” (навіть post mortem – чим не опція?), а поле шестикутничків для тактичного бою у якихось King’s Bounty, де рендомно зібраний загін некеровано шариться в різних напрямках, бо супротивник запустив котрийсь з тих бонусів, які позбавляють гравця-читача контролю над тим, що відбувається. Від калейдоскоп-ефекту в очах стрибає щось невиразне, в голові паморочиться, від канонади розвішаних рушниць хочеться кудись втекти (ага, і лише дочитавши почуєшся обуреною, бо частину загадок пояснили на відмахайтеся містикою, а дещо так і облишилися висіти розтріпаними хвостиками)… І не раз, не два й не десять вже думала: та ну його нафіг, той кактус. А нє, “Світила” необов’язкове, звісно, читання, але, холєра, цікаве – і тим плутаним сюжетом, і доволі живим світом і дивним поданням ретро- та цілком сучасних прийомів. Читаючи цей роман, можна відчути себе й правдешньою вікторіанкою тих часів, коли романи були товсті та на надшвидке гортання не розраховані. Але також він близькій і сучасній серіальній свідомості споживача, в якого ще кілька сезонів улюбленого шоу попереду, і можна або не поспішаючи жувати, або швиденько проковтнути п’ять серій поспіль, бо нарешті улюблений герой у фокусі! І так гарно, й інакше – нічогенько, а головне – цей справді дуже дивний текст намагається намацати щось у читацьких звичках і зробити “Як у дитинстві”, коли дерева були вищими, трава – зеленішою, часу на читання багато, а під час визначення, чи є пейзажні замальовки, довгі діалоги чи ще щось таке обов’язковим до читання, сумління не прокидалося ані на хвильку. А ще й додатковий бонус маємо: коли дочитуєш ту цеглиняку, вже здається, що й сама золотка намила. Молодець, Ксеню, ти це зробила!

Зберегти

2 thoughts on “Twinkle Twinkle Little Star: Елінор Каттон та її “Світила”

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s