Мене вполював маркетингово вивірений маслітературний бестселер, і це було доволі весело!

Рівненьке-гладеньке “До зустрічі з тобою” ретельно розставляє гачечки, дозовано підпускає штампів (деконструюючи деякі, аби не було геть нудно), нанизує епізоди за логікою дорогої голлівудської мелодрами з дуже дорогими сценаристами, але робить це якось так невимушено, що мимоволі думаєш: “Ну вже яке виросло!”. Зрештою, такий підхід непринципово гірший за будь-який інший, а конфлікт “ТВОРЕЦЬ vs ремісник” мені неблизький. Тут інша потенційна проблема – придатна до емоційних спекуляцій тема-сльозодавка, але її Джоджо Мойєс вирішує в такий спосіб, що проковтнула, майже не мружачись, а в мене з таким великі трабли.

Сюжет в роману простий й легкий, як дві копійки: Лу-лузерку із вітром в голові майже випадково наймають як помічницю-доглядальницю до паралізованого екс-спортсмена-ектремала, екс-акули Сіті, і пункт “доволі приємний хлопець” в житті Вілла також позначений лейбою “екс”. А далі все, як годиться: він не такий ЗП, як хоче здаватися; вона не така ідіотка, як часто поводиться; безнадійне життя зненацька освітлюють сонячні зайчики сміху й любові – кількадесят “драматичних” ромкомів дозволяють з легкістю домалювати сюжетну схему й розцяцькувати її передбачуваними епізодами. Але є кілька “але”.

Приємною несподіванкою в Me Before You (от все ж таки оригінальна назва тонша), як на мій смак, є, по-перше, “Me”, а по-друге – “Before”. З одного боку, Луїза не така прозора, як багато героїнь жанру (межа чик-літу та сімейної мелодрами): в цієї дівчини є щось схоже на характер, а головне – більшість її дій, навіть безглуздих непогано замотивовані. І хоча трохи тисне на совість те, що життєва драма, яка спаскудила людині всю молодість, вирішується однією (!) терапевтичною бесідою, ця драма все ж таки існує і на щось-таки впливає, а не висить в повітрі мечем бідолаги Дамокла. З іншого, навколо головних героїв нема вакууму. Кількома епізодами, але доволі переконливо письменниця змальовує сонне туристичне містечко, в якому порядній дівчині, окрім як заміж, і вийти нема куди; життя сучасного пролетаріату (вікторіанські класики б плакали – сто п’ятдесят років минуло, а проблемі ті ж самі – як жити, якщо звільнять, як отримати освіту дорослій людині, чи є сенс вдосконалювати кваліфікацію, як забезпечувати комфорт єдиному годівникові, особливо, якщо це годувальниця і таке інше); трішки й саркастично – буття posh-класу, та й ще купу доволі цікавих подробиць, наприклад, про роботу британських центрів зайнятості…

Звісно ще є “You” і тут все… ні, не складно, але доволі цікаво. На початку книжки, коли вже стало зрозуміло, що це – в міру захопливе, хоча й передбачувано простеньке, читання, я із собою заклалася: якщо кінець буде солодко-романтичний – дві ГудРідз зірочки, трагічно-романтичний – три зірочки, життєво-правдоподібний – чотири зірочки (знаю, що дитинно, але це розважає). Аж потім сюжет вніс корективу, і довелося переглядати схему.

Формулювання “Пастка на гуманність” я в сабж винесла недаремно, адже останню третину книжки до стеження за фабулою додається ще один пласт сприйняття: внутрішня полеміка читачки із самою читачкою. Той фактор-коректива – право на евтаназію та ставлення до неї усіх більш чи менш зацікавлених осіб. І тут продумано, ретельно, сльозогінно письменниця довела читачці-мені, що є, є в цій парафії невідрефлексовані моменти. Це було боляче. I mean it. Складена про всяк випадок поведінкова схема почала питатися про можливі зміни, а одна колись дана обіцянка повисла мертвим, пардон, каменем на сумлінні. Це трохи не те, чого очікуєш від голлівудського штибу романтичної мелодрамки, але – дякую, то було корисно. Ну і якщо, розмазуючи “солодкі сльози” чи плюючись “Фу, примітивний тиск на емоцію!”, хтось також програє в голові сценарій, про який не хочеться думати наперед, ця книжка заробить ще один плюсик до карми. І не сказала б, що не відроблений.

А, ну й про Голлівуд. Під катом трейлер до екранізації. Здається, надто сонячний, але симпатичний.

PS: в ітоґо, це чотири зірочки – але не тексту, а читанню 🙂

PPS: а ще тут дуже веселий переклад. Припускаю, що в оригіналі могло йтися про підкреслену різницю між мовними ресурсами різних класів. А в перекладі це набуло форми “Багато просторіч”. Дуже багато просторіч. У тому числі – дуже кучерявих просторіч. А також трохи застарілих чи маловживаних слів. Словниково-цікаво, тобто. Та найсмішніше, що серед усіх цих розкошів нокаутував мене з першого удару порівняно безневинний “нараменник”. Серйозно, до мене хвилини за три лишень дійшло, що це має бути. Хм.