І я все ж таки не втрималася, і після фейсбучного славослів’я хочу в картинках розповісти про одне з приємніших коміксових відкриттів останнього часу. Трапилися мені днями Through the Woods Емілі Керрол, і то була добра година.

Емілі Керрол є доволі відомою в фентезійно-горорних колах канадською художницею та гейм-дизайнеркою. Вона отримала низку галузевих премій, але, здається, найбільшим її успіхом у ширших колах є саме “Крізь хащі” – видана в кількох країнах збірка мальованих страшних казок, що органічно поєднують якраз ті фентезі та горор.

І поєднання вийшло практично ідеальним. Малюнки тут просто чудові: то підкреслено графічні, то відверто акварельні. Але й історії незгірші. Ті, що казки – ностальгійні, лячні та приємно готичні. Ті, що не казки – вже правдешня готика, і до того – ж справді страшна. Ну й ретелінгова частина там якась дуже _правильна_, хоча в більшості випадків йдеться радше про загальний флер казкових сюжетів, аніж про конкретні переспіви (окрім, хіба що майже прямої варіації на тему Синьої Бороди). Сама збірочка містить 5 історій, але таких казко-горорів в доробку Керрол ще багацько (де б їх іще знайти).

Моторошна краса – під катом.

Окрім передмови про те, Що Ховається Під Ліжком, тут також є історія-рамочка – безсмертний мотив Дівчинки, що йде крізь ліс. Усього лише кілька сторінок на початку й наприкінці – але настрій воно створює класно.

Казка №1 – “Дім наших сусідів” прицільно лупить по нервах таких “любительок” зими, як я. Татко йде до лісу, обіцяє повернутися за три дні, але наказує трьом донькам: раптом що – ноги в руки й до сусідів. Звичайно ж дівчатка не послухалися!

Казка №2 – “Дама з холодними руками” і є тим переспівом Шарля Перро – з французьким колоритом і своєрідною мораллю.

Казка №3 – “Червоне обличчя” – знову повертає нас до країни братів Грімм.

Казка №4 – “Моя подруга Жанна” – власне казкою не є. Це стилізація під вікторіанську готику із цілком вікторіанською темою брехливих медіумів. Але візуал – регентсько-остеніанський.

І казка №5 – “Гніздечко” – є підлітковим жахликом з реверансами до класики – і жанру, і класики взагалі.

А ще там є дивовижно липуча (з огляду на те, що без мелодії) внутрішня пісенька:

I dreamt I woke upon a boat.
A rocking boat.
A quiet boat.
On a smooth black sea we float.
Away, away
away.

I dreamt a Captain dressed in grey.
I dreamt I wore a long white coat.
I dreamt a stone caught in my throat.
I dreamt I choked
and choked
and choked.

A grey shore,
slopes decorated with dead trees and littered with our limbs.

I dreamt my legs were long and pale
made of smoke.
I choked and choked.
And when I woke I wrote and wrote
as though it all might just float
away!