Швидке з’ясування читацьких пріоритетів пояснило, що Фейсбук-аудиторія воліє почитати про острови. Я також люблю острови, це у мене одна з тем для регулярного читання (вкотре переконуюся, що “ізольоване” дитинство з себе не витравити), тому рада поділитися.

Острівна тематика взагалі є поширеним мотивом складання читацьких добірок, тому я вирішила уникати найочевидніших варіантів. І якось так вийшло, що майже варіанти з уже читаного – книжки про острови в холодному морі.

У варіанті номер 1 оповідається ще про порівняно нехолодні місця. “Узбережники” (російськомовний переклад залишимо на совісті російських видавців) – це приклад фірмової Джоанн Гаррис: багато Франції, багато побутописання, багато родинних таємниць і місцевого колориту. А от магії майже немає – не “Шоколад“. Сюжет крутиться навколо крихітного бретонського острівця (з тих, що під час відпливу поєднуються з материком), мешканці якого намагаються врятувати свої пляжі від претензій курортного містечка, що розташувалося поблизу.

Рушаючи на Північ, зупинимося на Шетландських островах. Пункт номер 2 – “Чорний, як крукове крило” – перший роман з циклу детективів Енн Клівз, в яких життя в маленькому містечку ускладнюється острівною специфікою. Днями чекати на результати експертизи, конфліктувати з Материком, марно сподіватися на те, що всі злочинці не місцеві, і таке всяке. Плюс Шетланди як такі – місце… Своєрідне. Північне море, кепський клімат, відсутність дерев (вітер-с), солідний відсоток гельськомовного населення та гарно законсервовані традиції вікінгів – є, на що подивитися. До речі, про подивитися – за мотивами (і місцями – добряче за мотивами) книжок Клівз зняли симпатичний шотландський серіал. Але якраз цю книжку переписали круто, тому я б порадила спочатку її прочитати, а потім вже дивитися.

Наступний, третій пункт – як і четвертий – буде шведським та дитячим. Оце була однією з найкрутших книжок мого дитинства. На відміну від багатьох творів Астрід Ліндґрен, вона розповідає не про повсякдення шведських дітлахів, а про відпочинок. От тільки північне літо та північні курорти пропонують відкоригувати забавки.

Пункт четвертий – це перша книжка з відомої тетралогії Анніки Тор, в якій йдеться про життя двох сестер – єврейок-біженок, що їх доброчинці переправляють у Швецію та пристроюють на тимчасове проживання у тамтешні сім’ї. Різні сім’ї, і в цьому полягає один з сюжетних конфліктів у повісті. А в цілому це доволі сувора іммігрантська проза для молодших підлітків, яка вчить призвичаюватися до незвичного в надзвичайних умовах. Ну і острівна тема тут розкрита на 120 відсотків.

І щоби не було так холодно, то пункт номер 5 – про більш екзотичні й спекотні місця. Аманда Сміт написала роман-виховання про дівчину з острова Тобаго. Селія вважає, що якщо вона втече від нудного повсякдення (і насилля з боку дядька – з точки зору соціальної проблематики це добряче страшна книжка) на столичний Тринідад – її життя миттєво покращиться. Але все, як завжди, не так просто.

З читаним все, а от у бажаного більш строката географія.

Пункт перший – майже Австралія. Анотація “Світла” обіцяє сюжет, трохи надто мелодраматичний, як на мій смак, але важко встояти, коли йдеться про крихітний острівець з маяком.

Пункт другий – Меланезія. Відомі у вузьких колах мемуари дівчини, якій заманулося поїхати в далекі далі малювати остров’ян, – це ж так спокусливо, правда?

Пункт третій – Домінікана. Якщо чесно, я не впевнена, що справді читатиму книжку про долю сестер Мірабаль, відомих своїм опором режимові Трухільйо, маючи загальне уявлення про цю долю. Але читання необов’язково має бути комфортним.

Пункт четвертий – Крит. Не впевнена, що у відомій дилогії Мері Рено буде аж так багато про острівне життя-буття, але її вже давно треба було прочитати.

Ну і пункт номер 5 – десь у синьому морі. Дитяча повість Ібботсон про острів-санаторій для чарівних істот є в моєму списку обов’язкового читання через “міфопоетичний” фактор, але, здається, там ще й сюжет цікавий.

А якими є ваші улюблені літературні острови?