Усе міняється, тільки читацьке знущання із самої себе вічне (цілком солідарна з Ксенею, деякі експерименти – штука жорстока). Але після сесії “Майже суцільні романи про Другу світову” вирішила трохи урізноманітнити епохи та місцини. Поки що виходить.

У цьому випадку франко-південноафриканське подружжя – Каролін Вермаль та Райан фон Рюбен – пропонують пробігтися Канадою та Англією, а далі протягом більшої частини їхнього роману загубитися в африканських нетрях.

“Квітка для Її Величності” – це чудово олдскульний пригодницький роман (у пакеті видань від КСД вони час від часу трапляються, чому я дуже радію) на мотив “Червоненької квіточки”: піди не-зрозуміло-куди, принеси казна-що. А в цьому випадку окремою принадою простого, але дуже симпатичного тексту, є те, хто саме занурюється у пригоди. Ботаніки! Справжні ботаніки, лицарі пензлів та теки для гербарію.

У 1772 році простий садівник з К’ю-Ґарденз Френсіс Мессон скочив у халепу: його раптом (бо інших претендентів не було) завербував відомий натураліст та поплічник капітана Кука сер Джозеф Бенкс. Несподівано для себе Мессон дізнався, що має сісти на “Резолюшн” та рушити у напрямку мису Доброї надії. Основне завдання ботаніка-самоука – знайти дивовижну квітку, яку Його Величність мріє презентувати Її Величності – із доречною назвою на честь королеви, звісно. Неосновне… Також є, і не дуже приємне. Вірніше, категорично неприємне, якщо зважати на ризик потрапити на шибеницю. Бури не люблять шпигунів. От тільки бідолаха Мессон не одразу зрозумів, чого саме від нього насправді чекають, і заповзято схопився за виконання офіційної частини місії.

Не-спойлер: квітку Мессон знайде. Ото її фотка вгорі висить – Strelitzia reginae, уродженка Південної Африки, яка стала окрасою європейських букетів. Майже-не-спойлер: але пригод героям письменники відважили добряче.

Від натурально-олдскульних пригодницьких романів 19 сторіччя, “Квітка” все ж таки суттєво відрізняється, хоча має всі традиційні складові: головних героїв – молодих відчайдухів; Високу Мету; романтику фронтиру; купу екзотики; зловісних ворогів; прекрасну даму; диких звірів – про що не згадаєш, а воно ондечки – очікуйте за 10-20 сторінок. Але також тут є час і натхнення доволі несподіваний підхід до зображення пригод: цілком історичні Френсіс Мессон та Карл Тунберг були видатними натуралістами і знаними ботаніками, то чимала частина тексту присвячена тому, що зазвичай у пригодницькому романі не зустрінеш: складнощам перевезення квітів, важливості упорядкування щоденників та технологіям підсиджування ближнього свого – виключно з науковою метою, ви не подумайте. Швед Тунберг – взагалі неймовірна людина. Отаким є короткий тизер його кар’єрних мрій:

— Договорились, мистер Тунберг. Но в том, что вы сейчас сказали, нет никакого смысла. В Кью мы собираем семена и растения со всего света, но только не из Японии. Никогда. Никто не может съездить в Японию.
— Это правда, никто. Кроме небольшой группы голландских торговцев, тщательно отобранных ван Плеттенбергом. Они каждый год плавают на корабле Компании в Японию. И на этом корабле обязательно нужен врач.
Мэссон понимающе кивнул.
— Поэтому я провел два года в Париже, — продолжал Тунберг, — а потом еще два года здесь, сделал все от меня зависящее, чтобы получить место на этом корабле. Люди всех чинов и сословий подтвердят вам, что я голландец. Но только не барон Йоахим ван Плеттенберг. О нет! По его мнению, я должен сделать нечто большее.
— Что же, к примеру?
— Именно это я и пытаюсь понять два года. Два года, Мэссон! Уже два парусника отправилось без меня. А теперь ходят слухи, что японский император хочет запретить и голландцам приезжать.
Тунберг поднес бутылку к губам, но когда обнаружил, что она пуста, то, расстроившись, бросил ее в деревянный ящик.
— Япония… Вы можете себе такое представить? И не только потому, что там невообразимые ботанические сокровища — цветы и растения, — которые еще никогда не открывались глазам европейцев. Вы только подумайте об исследованиях, о невероятных познаниях, которые таит этот маленький остров! Тысячелетия экспериментов, открытия материалов, о существовании которых мы с вами даже не подозреваем. И никто не сможет туда попасть… кроме меня. Возможно.

Ще один не-спойлер: він це зробить. Карл Тунберг справді стане першим європейським не-голландським ботаніком, що працював у Японії, хоча для цього йому довелося “переголландити” всіх інших претендентів.

Інший сучасний плюс – критичний (на відміну від прародителів жанру) погляд на колоніальну політику. Герої Вермаль та фон Рюбена іноді мислять та говорять трохи анахронічно, але, на щастя, письменники не надто зловживають прямолінійністю, пропонуючи читачам робити і деякі власні висновки.

— Brabejum stellatifolium! — воскликнул Мэссон. — Я таких больших еще никогда не видел! Но зачем их посадили так много? Я думал, дикий миндаль ядовит.
— Да, это именно он. Ян ван Рибек, основатель Кейптауна, высадил эту живую изгородь более ста лет назад, когда колония только заселялась, чтобы держать на расстоянии готтентотов.
— Готтентотов? — переспросил Мэссон.
— Туземцев, мистер Мэссон. Если у нас и есть переизбыток чего-то в этой части света, то как раз туземцев, — сухо объяснил Виллмер. — Нам уже почти удалось их отогнать от нашего порога, но наш бесконечно мудрый губернатор распорядился, чтобы мы не забирали в рабство ни одного из них.

Зрештою, хоча роман тест Бехдель не пройде, тут є несподівано активний жіночий персонаж. Доволі декоративний – тобто без неї можна було б обійтися – і такий, що в першу чергу потрібен для мелодраматичного підігріву події. Але все ж таки леді Джейн, на відміну від колєжанок з класичних текстів, має власну сюжетну лінію, свою мету та діє порівняно автономно. Ну й добре, у класиці-класиці, яку зараз переважно читають (ну, схоже все більше не читають) підлітки, таких героїнь було малувато. І от якраз ті підлітки для “Квітки” – чудова аудиторія. Героїчна сага про ботаніків… Егеж, мене переслідують напади замилування, але це правда непоганий варіант відпочинкового читання – шаблонного в межах пристойності, екзотичного та не без моралі. 🙂