Моє аж неприродно мляве “темне” та вже не дуже готичне читання продовжує сповільнюватися. Мабуть, такий вигляд має читацька сплячка. Але я все ще покладаю великі надії на святкові забіги, а оцей марафон вийшов равликовим.

Тим не менш, трохи всякого таки за два тижні прочиталося, хоча більшість книжок вже були відверто не_осінніми. А от зимовими – були.

Прочиталося

Дженніфер МакМахон “Люди зимы“: гарний зимовий трилер. Власне, за класифікацією американського ринку – навіть горор. Усе, як в порядних сім’ях: дві з половиною часові лінії, старі легенди, давнішні трагедії й родинно-соціальні конфлікти – і все це багатство про те, наскільки швидко й впевнено треба відпускати своїх мерців. В однозначні плюси треба зарахувати розмаїття цікавих жіночих персонажів, чудову атмосферу екцистенційного жаху а-ля “Хто взагалі в таких місцях взимку нормально виживає?”, відголоски індіанських сказань та стримано сатиричні кпини. А недоліками, як на мій смак, є бажання увіпхати невпихуєме: тут і кримінальний трилер, і родинно-драматичний, і містичний, і психіатрічно-газлайтинговий – трохи забагато, хоча й текст не короткий. А ще – кінцівка. Але то просто вона в моє уявлення про _правильне_ не вписується

Браян Вон Paper Girls: пригодничьцо-фантастичний комікс про групу дівчат різного ступеню бойовитості та світ, що тріснув (про нього уже написала).

Фіона МакФарлейн “Ночной гость“: роман, анотація до якого натякала на магічний реалізм, а на виході маємо соціально-психологічну драму з категорично ненадійною оповідачкою. Пенсіонерка Рут одної ночі прокидається і чує: у вітальні тигр. Точно тигр. Не може такого бути, що тигра там нема! Але той тигр гарно ховається, і от уже Рут приємніше зануритися у спогади про молодість на Фіджі, аніж спостерігати за нудною дійсністю в сіднейському передмісті. Тим більше, що нарешті в Рут є помічниця-доглядальниця – і Фрида має вирішити усі можливі проблеми. Включно з тигром, аякже!

Марек Краєвський “Кінець світу в Бреслау“: ще один трилер, причому переважно зимовий – і дуже нуарний. До нудоти нуарний, якшо чесно. Сюжет захоплює увагу десь ближче до середини книжки (і після третього трупа, що характерно), а до того доводилося, позіхаючи, спостерігати, як мається розумний, але неприємний чувак із серйозними траблами з алкоголем, дружиною та навичками управління гнівом. Краєвський бере натуралістичністю, цинічністю і кріпотою, але у великих дозах після такого коктейлю паморочиться в голові. Особливо, як заполірувати мізогінією з нефіговим градусом.

Галина Пагутяк “Гіркі землі“: а оця книжка формально та сюжетно літня, але депресивність там добряче осіння. Той випадок, коли жорстка соціалка переходить на новий метафоричний рівень і перетворюється на не менш жорстку історично забарвлену містику. Але це стосується основної повісті – оповідання в цій збірці м’якші (окремо писати, не забагато Пагутяк у блозі цього року?)

Джоан Ролінґ “Несподівана вакансія“: найстрашніша, як подумати, книжка цього dark-dark-марафону, хоча нічого аж такого. Просто мікрорайонне питання геть зіпсувало ідилічне маленьке містечко приязних ксенофобів. Дуже повчальне читання і дуже ретельно зроблена книжка – ідеальні періоди та добре змащені сюжетні рушниці.