На межі загальноканікулярного режиму та загального мені чомусь закортіло повернутися до призабутої рубрички “Книжкові теревені”. І поговорити сьогодні про такий збоченний варіант вішлисту як “Книжки, яких ще нема”. Упевнена, що цей омріяний список існує в усіх читачів. Я – не виключення. А ще щонайменш один раз в моєму житті книжка з такого списку зненацька матеріалізувалася: я була певна, що вона є в українському перекладі, тому гордо ігнорувала російський, але після року пошуків з’ясувалося що “Ні, нема”,  а ще за півроку з’явилася звістка, що таки буде. Намріяла… Тому зараз вирішила скласти собі невеличкий списочок, щоб потім було з чим у руках висувати претензії до ноосфери.

Оскільки “книжок моєї мрії” у мене, як подумати, кілька сотень назбирається, вирішила обрати лише три категорії тих “мрій” і вписати до кожної по п’ять книжок, яких так не вистача.

Категорія перша – недоперекладені книжки

З огляду на особливості розвитку вітчизняного книжкового ринку їх таких багато. На фото – прозорий, як дистильована водичка, натяк.

Мрія 1 (глобальна): любе Видавництво Старого Лева! Чудова Діана Вінн Джонс була доволі плідною письменницею, яка лишила по собі десятки захопливих та яскравих романів, повістей та оповідань. Але навіть якщо не говорити про десятки, не згадувати про класний “Болиголов у вогні“ і красномовно мовчати в деяких інших випадках, не можу не нагадати: про чарівні замки була трилогія. Так, у “Мандрівного замку Хаула” та “Повітряного замку” є продовження – непряме, але важливе для світу, створеного авторкою. Ну видайте, ну будь ласочка!

Мрія 2 (на півдорозі до ствердження): іншим знаковим циклом, що його цього разу в НК-Богдан полишили напризволяще, лишається Земномор’я Урсули ЛеҐуїн. Тут, правда, є нюанс: перевиданням завідує КМ-Букс, і вони, ніби, анонсували цикл повністю (йєп, там шість книжок, не чотири). Але після сольного виступу перекладача про “скуйовджене пір’ячко”, я щось вже не впевнена, що на останні книжки з циклу дійсно варто чекати… Дорога світобудово, коли я жартую про “закриття гештальтів”, я маю на увазі не це.

Мрія 3 (майже безнадійна): і ще одне привітаннячко НК-Богдан. У скороченій та відцензурованій формі воно звучить приблизно так: “Мені так хотілося порадити людині продовження Оксфордського циклу, але ж його не збираються перекладати!”. Кулуарні звістки про те, що видавництво незадоволене продажами неймовірно прекрасної “Книги Судного дня” і не планує друкувати переклади Конні Вілліс надалі, роблять мені нестерпно боляче. Жива класика, одна з найцікавіших (і найтитулованіших) американських фантасток, найкраща серія про подорожі в часі серед усього, що я читала… Як це – не видавати?

Мрія 4 (мені не горить, але чому б і ні): а цього разу вітання полетить до КСД, який такі штуки дуже любить. Мені щастило, я поки що всерйоз не встрягала, та ризик з’явився-таки разом з “Містом кісток” Касандри Клер. Це ненайкращий зразок підліткового урбан-фентезі серед читаного, але взнати, що там буде далі, хотілося б. От просто зараз стартував другий сезон серіальної екранізації, а друга книжка де?

Мрія 5 (згорів сарай, гори і хата): шукаючи трилогії для участі в книгоманському челенджі я майже спокусилася “Лексиконом демона” Сари Різ Бреннан. Майже, бо українською (ніколи такого не було, і от знову) видані лише дві книжки. Я не горда, третю можна й англійською, як припече, але ж тенденція, тенденція не радує. А, герої тут вчергове – НК Богдан.

Категорія друга – неперекладені книжки

Скоротити весь список до п’яти позицій – це негуманне заняття, але спробую. Просто вкажу те, без чого життя мені не миле от зараз, бо насправді таких книжок дуже багато.

Мрія 1 (шокована): українською немає Маргарет Етвуд. У принципі, після цього можна нічого не казати, то я лише шепну – цього року виходить телеекранізація “Оповіді служниці” (перший тизер був вельми симпатичний). Ну, людоньки, ну з “Американськими богами” та “Терором” можете, а тут шо не так? Недостатньо фантастичне, недостатньо культове, недостатньо що? Ет, мовчу, мовчу, про класику сімдесятих-вісімдесятих мовчу, про букерівського “Сліпого вбивцю“, про “Ґрейс“, яку також екранізують просто зараз, мовчу, і про крутезну постапокаліптичну трилогію, до якої підступався Дарен Аронофськи… Мовчу, мовчу…

Мрія 2 (стражденна): я вкрай нечасто перечитую книжки, але бува іноді, нагрібає. І от останніми місяцями мій організм агресивно вимагає дозу Бараярської саги. “Скалки честі” – космооперна пригодницька мелодрама з елементами робінзонади – була б (і є) чудовим початком. А нема.

Мрія 3 (безнадійна): якщо вже казати про нестачу чогось в організмі і (водночас) про серіали, то я нарешті майже зібралася подивитися екранізацію “Джонатана Стренджа та містера Норрела“. А от ризик прочитати Сюзанну Кларк українською нам, схоже, не загрожує. Хоча ой як хотілося б помилитися.

Мрія 4 (здивована): окрім всяких інших висить наді мною дамокловим мечем вікторіанське бінго. І полізла я шукати, що саме і коли перекладали солов’їною з Джордж Еліот. Сподіваюся, що погано шукала. Бо версія “не перекладали взагалі” звучить якось майже непристойно. Куди вже класичніше!

Мрія 5 (хочеться вірити у краще): а якщо повернутися з царства мертвих британських класичних письменниць до царства живих, то найбільше мені хочеться читати… Свіжу Зеді Сміт? Пенелопу Лайвлі? Джоанн Гаррис, яку покинули на “Шоколаді“? Детективи мами Ро? Чи модні історичні романи Джесі Бертон? Якщо чесно, дайте мені будь-що Кейт Аткінсон, і я вже буду щасливою. Хоча, найкраще, якщо A God in Ruins, що я його лише понадкусювала.

Категорія три – ненаписані книжки

Усе, що стосується цієї категорії, не можна навіть називати мріями. Це невиразні фантазії на тему того, щоби хотілося почитати, а його чомусь нема.

Наприклад (і це раз) хотілося читати більше гарно написаних романів, які базувалися б на українській історії: від середньовіччя та раннього модерну до заяложених подій 20 століття. Хоча, чому заяложених – у нас уже навчилися фігачити центнери сльозавих мелодрам про Голодомор та Другу світову, а от вартісних проблемних текстів, які добре працювали би з білими плямами історичних травм та просто – примітних подій – чомусь небагато. От читала “Поміж сірих сутінків“ і все думала, яким шикарним матеріалом (з точки зору американського книжкового ринку, не нашого) могла б бути схожа фабула, але не про Литву. Та, божечки, у нас бабуня народилася на засланні. Лише уявити собі дитинство малої болгарки в Приамур’ї,  яке взагалі не схоже ні на що, з чим її сім’я мала діло раніше (і це не рахуючи “дрібничок” навроді майже рабської праці). Серед строкатих вимушених переселенців, з сусідами-китайцями, з кодексом правил, що робити, щоби не було цинги, з навчанням в інтернаті, бо середніх класів у місцевій школі нема (а спочатку для тої школи ще треба було вивчити російську). Ех… Або родинну сагу про депортованих українців Польщі… Або щось майже пригодницьке про визвольні змагання (не Шкляром одним)… Або…

Або (і це два) цікаві романи виховання про жіночі долі. От я мучуся, як хочу прочитати щось художнє та прикольне про Софонізбу Ангвісолу – відому художницю. Але я б і роман про Катерину Білокур почитала із задоволенням. Чи, скажімо, (це взагалі мрія з мрій) запаралелений роман про дівчат зі знайомих між собою родин, які десь наприкінці 19 століття намагаються отримати вищу освіту – одна в Австро-Угорській імперії, інша – в Російській. Англомовного подібного багато пишуть, але ж хочеться неперекладеного і на знайомому матеріалі.

А ще (і це три) хотілося, щоби було більше “спадкоємців” іншого ґатунку англомовних видань – культурологічних, соціологічних, історичних – нонфікшену з історії повсякдення і тому подібного. Його страх, як мало, а теми ж просто самі в руки стрибають.

Ну і ще (і це чотири) душа просить багато-багато урбан-фентезі (можна фантастики, можна містичних детективів, можна чого завгодно, але саме урбан-фентезі тут показовий жанр), вкоріненого в історію і реалії українських міст. Різних українських міст, не лише Львова чи Києва, про які таке вже потроху пишуть. Тільки такого фентезі, як у Ґеймана, до прикладу, – щоб Місто було героєм, а не декорацією, щоби сюжетні події не могли відбутися деінде, бо вони такі от специфічні міщани.

Ну й нарешті (і це буде п’ять) хочеться більше українських коміксів та графічних романів. І найзаповітніша тут мрія – оце от щось фентезійне, намальоване Наталкою Гайдою. Скетчі чарівних істот у неї дуже класні, могло б вийти щось дивовижне!

Их, висловилася. Трохи полегшало. А про що хотіли б почитати ви?