Графічна пауза. Присмак минулого (але щоб без джему!)

Знаю, що не годиться так часто робити пости про комікси/графічні романи, але тут мене замкнуло: не можу не поділитися. Не скажу, що сьогоднішній випуск присвячений чомусь наднадзвичайному, але це вельми симпатичний твір, що в порівняно легкий та дещо мелодраматичній формі проговорює непрості теми. А ще серед героїв є персонаж, який займається приблизно тим, що й дехто з моїх друзів. І це не дуже поширена професія 🙂 Ну, і зрештою я вже колись обіцяла розповісти про Руту Модан.

Донька медиків Руту Модан на сьогодні є однією з найвідоміших коміксисток Ізраїлю. Міжнародної слави вона зажила вже завдяки своєму першому “повнометражному” графічному роману – Exit Wounds – в якому молодий таксист змушений копирсатися в неприємному теперішньому свого зниклого без вісті батька. “Наскрізні поранення” у 2008 році забрали премію Айснера за кращий новий графічний роман, ну і… але доволі круто все стало раніше: гостьовий “комік-блог” в New York Times, галузеві нагороди трохи меншого (або не настільки міжнародного масштабу)… “Короткометражки” (серед ранніх коміксових робіт Модан, до речі, є “екранізація” одного з оповідань Етгара Керета), коміксова журналістика (воєнна в тому числі), дитячі проекти. А потім у 2013-му вона написала/намалювала свій другий великий графічний роман – і знову забрала Айснера. І якраз про The Property я хотіла розповісти сьогодні.

16059656

Я недаремно так часто послуговувалася кіношною лексикою, адже “Власність” – це фактично кіно у картинках. І кінематографічність тут не метафора, а цілком робоча творча метода. Модан ретельно вибудовує мізансцени, шикарно працює з діалогами, використовує спецефекти, викручується, коли йдеться про прийоми, що в графічній формі реалізувати важко (приклад буде нижче), і навіть робить наприкінці чесні “титри” – перелічує “акторів”, з яких малювала всіх персонажів. Ну і фабула там від цілком стандартної трагікомічної драми-мелодрами. Молода телепродюсерка Міка, яка нещодавно поховала батька, змушена летіти разом зі своєю бабунею до Варшави. Стареньку раптом перемкнуло і та вирішила поборотися за нерухомість, що її сім’я мала у Польщі до Другої Світової війни. Проект нічогенький, переконують Міку юристи, є люди, що успішно це зробили. Але бігаючи нотаріусами наввипередки з надто ініціативним “другом родини”, Міка починає сумніватися в тому, якою насправді є мета пані Регіни. А тут ще й симпатичний “гід для євреїв” (за сумісництвом – художник-коміксист) відволікає дівочу увагу.

Простеньку історію Руту Модан розповідає у відповідності до всіх законів жанру. Тут є Таємниця, є романтичні флешбеки, є подвійна любовна лінія, є сюжетні злети й падіння, є комічний персонаж, і є Варшава, з якої вийшло атмосферне тло. Але сама історія… Непростої теми авторка торкається з легкою, але очевидною іронією. Для її молодої героїні “земля предків” – кілька слів, які важкенько вимовити. Для пані Регіни – край “Де всі померли”. Художниця з добрячою дозою сарказму показує і польські екскурсії ізраїльських школярів, і театралізовані вистави в гетто, і намагання обох сторін заробити одна на одній. Але з-під цього “двіжнячку” тихенько дивиться знищений світ, згадки про який збереглися лише в дрібничках. А ще цей світ не був єдиним – і це й досі болить. (Є там класний діалог про “Я малюю комікс про Варшавське повстання. – Ти маєш на увазі Повстання в гетто? – Ні, я маю на увазі Варшавське повстання!”)

А тепер слайди.

Школярі рушили у подорож: “Особисто мені Майданек подобається більше за Аушвіц, він куди як жаскніший”.

p1

Школярі повертаються з подорожі.

p10

За чим варто їхати до Варшави?

p2

А, може, за спогадами?

p4

Сепія підкреслює різницю між Було та Стало.

p5

Але деякі флешбеки мальовані яскравішими за стандартну гамму барвами.

p6

Є люди, які зі спогадами працюють професійно. Академічно:

p7

Чи не дуже:

p3

Між тим життя триває (каракулі підкреслюють, що Міка не розуміє польської. А взагалі різні мови тут даються різним шрифтом).

p8

Але не всюди (герої потрапили до Варшави якраз під Гробки, і Модан традиції змальовує… виразно).

p9

PS: а смак минулого – це всього лише ліниві вареники. Але щоб без джему!

p11

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s