Знаю, що не годиться так часто робити пости про комікси/графічні романи, але тут мене замкнуло: не можу не поділитися. Не скажу, що сьогоднішній випуск присвячений чомусь наднадзвичайному, але це вельми симпатичний твір, що в порівняно легкий та дещо мелодраматичній формі проговорює непрості теми. А ще серед героїв є персонаж, який займається приблизно тим, що й дехто з моїх друзів. І це не дуже поширена професія 🙂 Ну, і зрештою я вже колись обіцяла розповісти про Руту Модан.

Донька медиків Руту Модан на сьогодні є однією з найвідоміших коміксисток Ізраїлю. Міжнародної слави вона зажила вже завдяки своєму першому “повнометражному” графічному роману – Exit Wounds – в якому молодий таксист змушений копирсатися в неприємному теперішньому свого зниклого без вісті батька. “Наскрізні поранення” у 2008 році забрали премію Айснера за кращий новий графічний роман, ну і… але доволі круто все стало раніше: гостьовий “комік-блог” в New York Times, галузеві нагороди трохи меншого (або не настільки міжнародного масштабу)… “Короткометражки” (серед ранніх коміксових робіт Модан, до речі, є “екранізація” одного з оповідань Етгара Керета), коміксова журналістика (воєнна в тому числі), дитячі проекти. А потім у 2013-му вона написала/намалювала свій другий великий графічний роман – і знову забрала Айснера. І якраз про The Property я хотіла розповісти сьогодні.

Я недаремно так часто послуговувалася кіношною лексикою, адже “Власність” – це фактично кіно у картинках. І кінематографічність тут не метафора, а цілком робоча творча метода. Модан ретельно вибудовує мізансцени, шикарно працює з діалогами, використовує спецефекти, викручується, коли йдеться про прийоми, що в графічній формі реалізувати важко (приклад буде нижче), і навіть робить наприкінці чесні “титри” – перелічує “акторів”, з яких малювала всіх персонажів. Ну і фабула там від цілком стандартної трагікомічної драми-мелодрами. Молода телепродюсерка Міка, яка нещодавно поховала батька, змушена летіти разом зі своєю бабунею до Варшави. Стареньку раптом перемкнуло і та вирішила поборотися за нерухомість, що її сім’я мала у Польщі до Другої Світової війни. Проект нічогенький, переконують Міку юристи, є люди, що успішно це зробили. Але бігаючи нотаріусами наввипередки з надто ініціативним “другом родини”, Міка починає сумніватися в тому, якою насправді є мета пані Регіни. А тут ще й симпатичний “гід для євреїв” (за сумісництвом – художник-коміксист) відволікає дівочу увагу.

Простеньку історію Руту Модан розповідає у відповідності до всіх законів жанру. Тут є Таємниця, є романтичні флешбеки, є подвійна любовна лінія, є сюжетні злети й падіння, є комічний персонаж, і є Варшава, з якої вийшло атмосферне тло. Але сама історія… Непростої теми авторка торкається з легкою, але очевидною іронією. Для її молодої героїні “земля предків” – кілька слів, які важкенько вимовити. Для пані Регіни – край “Де всі померли”. Художниця з добрячою дозою сарказму показує і польські екскурсії ізраїльських школярів, і театралізовані вистави в гетто, і намагання обох сторін заробити одна на одній. Але з-під цього “двіжнячку” тихенько дивиться знищений світ, згадки про який збереглися лише в дрібничках. А ще цей світ не був єдиним – і це й досі болить. (Є там класний діалог про “Я малюю комікс про Варшавське повстання. – Ти маєш на увазі Повстання в гетто? – Ні, я маю на увазі Варшавське повстання!”)

А тепер слайди.

Школярі рушили у подорож: “Особисто мені Майданек подобається більше за Аушвіц, він куди як жаскніший”.

Школярі повертаються з подорожі.

За чим варто їхати до Варшави?

А, може, за спогадами?

Сепія підкреслює різницю між Було та Стало.

Але деякі флешбеки мальовані яскравішими за стандартну гамму барвами.

Є люди, які зі спогадами працюють професійно. Академічно:

Чи не дуже:

Між тим життя триває (каракулі підкреслюють, що Міка не розуміє польської. А взагалі різні мови тут даються різним шрифтом).

Але не всюди (герої потрапили до Варшави якраз під Гробки, і Модан традиції змальовує… виразно).

PS: а смак минулого – це всього лише ліниві вареники. Але щоб без джему!