Привид у відпустці, дракон на канікулах, вампірка у школі… Spirits Abroad

Я й ніби взяла паузу у читанні збірок оповідань, але деякі не погоджуються відпустити мене з миром. Тому, здається, настав час нашвидкуруч розповісти про книжку, що я її читала майже два роки і закінчувала якраз в районі недавнього Різдва. І це було правильне довге читання, адже дочитуючи цю збірку, я вже дивилася на оповідання трохи іншими очима. Більш практично, мабуть, і на те є причина.

Малазійська письменниця Цзень Чо (Zen Cho) – одна з тих юних зірочок сучасного фентезі, що повільно, але впевнено приходять до успіху. Оповідання й повісті, цифровий селфпринт, журнали, антології… А потім авторська збірка, що вийшла в маленькому малазійському видавництві, отримує другорядну, але помітну міжнародну премію (імені Вільяма Кроуфорда, якщо вдаватися в деталі), а майбутній дебютний роман підгрібає під себе “доросле” видавництво. Sorcerer to the Crown виступив чудово: кілька номінацій (зокрема на “Локус”) та найкращий дебют British Fantasy Award, плани на трилогію – поки що кар’єра вчорашньої дебютантки вибудовується так, що хотілося б зичити такого всім друзям, які пишуть фантастику. Oh wait, у нас з “інфраструктурою” все набагато гірше, але nevertheless – будьте як Цзень Чо!

23340117

Повертаючись до того, з чого я почала: чим настільки цікаві ті самі преміальні Spirits Abroad, “Привиди за кордоном“? Тим, що це чудова дебютна збірка, що старанно і цілком концептуально об’єднує ранні тексти, з яких… видно, що вони ранні, видно, як міняється авторський фокус, як розширюється діапазон, як трансформуються ідеї (пояснення авторки, як одне з оповідань виросло з фанфіків про Леголаса та Гімлі – це мімімі в квадраті), як в принципі мультикультурна письменниця (китаянка з Малайзії, що живе нині в Британії)  працює з матеріалом. Якраз матеріал – це те, через що я закохалася в ці твори. Цзень Чо щедро черпає з південноазійського фольклору, балансуючи на межі “А тут читачам-не-в-темі ніфіга не буде зрозуміло” (і іноді зриваючись в ту прірву неочевидності), бадьоро перемішує літературні традиції і взагалі – облаштовує доволі цікаву версію легкого та романтичного фентезійного постмодернізму. Її тексти чимось нагадують паперові будиночки – пожертви для предків – все таке маленьке, гарненьке, декоративне, але як починати медитувати над підтекстами – отут драматизм і накриває.

Якась задовга вийшла передмова, тому закруглюючись ще мушу попередити: не всі оповідання в збірці літературно рівноцінні, і не всі навіть цікаві. Але як цілісне явище вона заслуговує на увагу. Ну і зрештою це може бути навіть свого роду затишним читанням, якщо пропустити кілька справді жорстоких текстів.

The First Witch of Damansara: проста історія про дівчину, що ховає бабусю. А що бабуся була жінкою непростою, то ховати її треба… підготовленими. Тож Вівіан, що планує вестернізоване весілля, доводиться згадати про деякі давні східні традиції.

First National Forum on the Position of Minorities in Malaysia: пародійний текст, в центрі якого – конгрес меншин. Включно з магічними – у надприродних істот теж є свої специфічні потреби.

The House of Aunts: “Дім тітоньок” – моя любов. Проста “шкільна” повість про дівчинку-підлітка, яку душить турбота старших родичок та розриває на шматки непросте перше кохання. Хоча розривати на шматки – це взагалі-то її прерогатива: А Лі – понтіанак, вампірка-людожерка. І, хоча Цзень Чо підкреслює неоригінальність своєї ідеї, на виході маємо дуже переконливий текст про любов та взаємопідтримку. Ну й тітоньки” тут шикарні. Моя улюблена характерна цитатка звідти: “Тітончине уявлення про право на особистий простір простягається до дозволу закривати за собою двері в туалет, але там одразу і закінчується”.

One-Day Travelcard for Fairyland: концентрована шкільна проза, яка допомагає відповісти на питання – що робити, коли вашу школу-пансіон атакують оскаженілі феєчки.

Rising LionThe Lion Bows: диптих про китайськокультурних студентів (та кількох їхніх “західних” товаришів), які під час навчання в Англії шукають віддушину у виступах з трупою Танцюючого Лева – а заразом і привидів екзорцують, як потреба виника.

The Mystery of the Suet Swain: маленький детектив, в якому ініціативна китайська студентка (так, це наскрізний автобіографічний мотив) з’ясовує, що не так з дуже дивним залицяльником її подруги.

Prudence and the Dragon: це плюс-мінус той самий мотив, але вже в суто романтичному розрізі – до практичної і зосередженої на навчанні Пруденс підкатує… Дракон. Натуральний Дракон, здатний набувати антропоморфної форми, але Пруденс він не дуже цікавить.

The Perseverance of Angela’s Past Life: дотичне до попереднього оповідання про подругу Пруденс Анджелу, яку переслідує її власне минуле, втілене у нав’язливий привид. Гарна метафора витіснення, але історія моторошна вийшла.

The Earth Spirit’s Favorite Anecdote: той самий екс-фанфік про Леголаса і Гімлі. Земляний Дух переїжджає, шукаючи кращої долі, але щоби “узаконити” самозабудову треба домовитися з місцевим Лісовим Духом. А Лісові Духи – то такі бешкетники, що з ними не розбереш, коли вони всерйоз щось кажуть, а коли нерви вимотують.

Liyana: імовірно, найстрашніший текст у збірці – проста, але недобра казка про людей, які дуже по-утілітаристському потрактували гармонійне співіснування з природою.

The Four Generations of Chang E: кіберпанково-космічний переспів міфу про Місячну богиню. Переїзд на місяць – це прозора метафора вимушеної, але (іноді) бажаної міграції, але тут мені якраз і шалено не вистачало культурного контексту, щоб уповні оцінити ідею.

The Many Deaths of Hang Jebat: теж кіберпанк, цього разу геймерський. Не вкурила.

The Fish Bowl: доволі садистська “виховалочка” про підліткові негаразди та вельми своєрідну золоту рибку. З педагогічної точки зору оповідання цікаве, але образність у нього – ой. У нас _так_ ще про таке не пишуть.

Balik Kampung: одне з моїх найулюбленіших оповідань, бо дуже якесь невимушено-святкове. Хоча фабула там доволі сумна: нещодавно померла дівчина спішить навідати близьких в той місяць, коли привидів відпускають погуляти серед людей. Оця атмосфера свята для живих та мертвих змушує по-новому подивитися на традиції навроді обідів на кладовищі на Гробки.

Ніби все. Піду читати ще одну повість Цзень Чо, а потім можна й на роман замахуватися.

Зберегти

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s