Книжки, що їх видають українські видавці, я умовно ділю на “намріяні”, “сподівані”, “несподівані”, “нецікаві” та, перепрошую, “(мені) нафігнепотрібні”. От преміальній сегмент найчастіше коливається між “сподівані” (бо ж цікаво, що там) та “нецікавими”, як книжка чимось неприваблива. А от “Гаряче молоко” Дебори Леві – це “несподіваний” варіант. Так, шортлистер премій, так, відома британська письменниця. Але водночас – письменниця у нас, вважай, не відома, книжка не зіркова, екранізації (принаймні поки що) немає… Аж тут раптом маємо переклад вже наступного року, та ще й від КСД з його специфічною бізнес-моделлю. Тому зазирнути в цю книжку було дуже цікаво. Так і що ж з нею?

“Гаряче молоко” поповнило поличку ДДЧ – “Доволі дивне читання”. Є простенька “пляжна” обгортка, є калейдоскоп соціальних проблем, є страшні екзистенційні нетрі, а ще є натовпи культурологічних алюзій, що чемно нудяться в куточку. І все це плюскає, переливається, міниться, як води Середземного моря, і заважає сприймати текст як єдине ціле.

Пляжна обгортка – це історія про дівчину, яка супроводжує матір на лікування до самісінького півдня Іспанії. У клініці ввічливо пояснюють: вони в курсі, що Софія робить для Роуз все (хіба що так і не навчилася подавати склянку ідеальної води), але, будь ласка, дозвольте піклуватися про матір професіоналам і спробуйте трішки пожити власним життям. Ви не вмієте? То, може, зараз спробуєте?

Калейдоскоп соціалки – це саме калейдоскоп. Сучасні англійці та скандинави люблять в соціально значущу тематику занурюватися з головою, розплескуючи всюдибіч депресивні хвилі. Дебора Леві ковзає поверхнею, але її “недбалі” згадки про дрібнички подеколи вражають дужче. Тут у нас і безробіття молоді, і прекарна доля молодих гуманітаріїв (куди йти з недописаною дисертацією з культурної антропології? – варити каву, за це принаймні гроші платять), і особливості систем охорони здоров’я в різних країнах і навіть вплив кризи єврозони на добробут пересічних європейців взагалі і не дуже пересічних греків зокрема.

Екзистенційні нетрі – це ріднесеньке “А чи право маю?” в доволі цікавому розрізі. Фактично йдеться про права Софії на все: на дозвілля, на вибір знайомих та коханців/коханок, на право кермувати чи не кермувати машиною, їсти, що завгодно, бувати, де завгодно, відвідувати чи не відвідувати батька, що покинув сім’ю, коли дівчині було 14, а зараз має нову родину та “нову” доньку, відбудовувати чи не відбудовати з ним стосунки, дружити чи не дружити з його молодою дружиною… Якщо казати широко – про право на окремішнє життя. Окремішнє життя дорослої доньки дуже хворої матері, якій простіше й зручніше мати помічницю завжди поруч. А якщо казати ще ширше – це роман про те, хто надає це право, хто може його надати і з кого треба питати, якщо недоста сміливості взяти це право самій.

Ну а культурологічні алюзії тут радісно посилаються на антропологічні наукові праці, поп-медичні дослідження та широкий асортимент впізнаваних античних образів. Обрати за головну героїню напівгрекиню із хиткою ідентичністю – це трохи по-читерському, але за певних обставин доволі зручно. Наскрізним для “Гарячого молока” образом є Медуза Горгона а, відповідно, перетворення на “чудовисько” може бути запропоноване як шлях до звільнення. І якщо ж читати “Молоко” як книжку про звільнення – то це доволі оптимістичний роман виходить. Але ще можна його прочитати як роман про Медею, яка повільно поїдає свою дитину, що й не дуже пручається. Тільки цей може вийти варіант значно страшнішим.

Мішати і не збовтувати проблемну прозу з пляжною – добра давня традиція, та й той самий КСД нещодавно видавав “Талановитого містера Ріплі“. Але “Гаряче молоко” ганяє жанрові штампи копняками якось надміру жорстоко. Проте доволі переконливо. Принаймні, прохання принести водички мене якийсь час, мабуть, трішки лякатимуть. А це ж іще літо наближається…