Чорна-чорна п’ятниця – чудовий день для того, щоби укладати вішлисти. Правда, скористатися з них я найближчим часом не планую, але попереду масовані свята, а готові списки забаганок мають покращувати карму (принаймні, в моєму ідеальному світі). Але оцей вішлист буде трохи незвичним. Більше половини книжок я з нього вже колись читала. Тож вийшов такий собі гімн спробам українських видавців заповнити прогалики. Дуже схвальні спроби, я їх гаряче підтримую!

Підтримую там, де дебютний роман Донни Тартт, що виніс мені мозок та змусив читати “Вакханок”.

І там, де йдеться про одне з найоптимістичніших читань серед можливих.

А це вже знову ВСЛ – і одне з найболючіших читань серед можливих.

І там, де КСД видає тітоньку Аґату в дуже симпатичному оформленні (це не всі книжки, але мені потрібні всі. Крім “Експресу” в кіношному оформленні – і оці обидві вже маю).

 

Або продовжує перекладати Дафну Дю Мор’є.

 

Або видає довгоочікуваний і (нарешті!) свіжий гіт американського фентезі (і цю вже маю).

Більше, більше хороших книжок!

А з нечитаного приваблює і фікшн:

• там, де сезонне Олкот від Свічадо.

•  або чергове драматично-трилерне від КМ-Букс.

• або українська новинка від Дискурсус, анотація до якої звучить як опис романтичної комедії з передріздвяного прокату, але щось у ній є (отримала книжку, прочитала, відписала).

А ще є нонфікшн.

Наприклад, мемуари Іванни Блажкевич (Це НК Богдан).

Або довгоочікувані воєнні щоденники Астрід Ліндгрен (а це вже Лаурус, і цінничок там… відповідний).

І традиційно last but not least – відьми, відьми на порозі! Півцарства за “Право на чари“, яке заслуговує на те, що відзначити його появу тематичною вечіркою. Гра-настолка, смажені “щури”, пісенька про їжачка, багато-багато-багато чаю, оце от усе (нарешті-нарешті-нарешті маю омріяну книжечку).