Наближається найдовша ніч року – ідеальний час, щоби поділитися добіркою книжок, парною до дитячо-підліткового магічного списку. Але сьогодні – про темний бік зимових сил: містика, трилери, фентезі про непривітну та ворожу магію, всяке отаке. Серед цих книжок є кілька для найстарших підлітків (молодших студентів навіть), а є й такі, до читання яких я й досі не уповні доросла. Аж страшно згадати, як читала.

Почнемо з порівняно м’яких варіантів. Цікаво, що це українські книжки.

Шанувальникам зимових таємниць може бути цікавим спільна книжка Дари Корній та Тали Владмирової. Трішки детективу, дрібка урбан-фентезі, порція сімейної драми, склянка мелодрами (і то доволі стереотипної), додати впізнавано неприємної провінційної сірості та притрусити містикою. Жанровий коктейль тут вийшов такий, що сюжет носить зі сторони в сторону, але ота сама жменька містики – це потерчата. Мотив і сам по собі цікавий, і обіграли його письменниці небанально.

Як хочеться чогось українського, але міська зима не влаштовує – можна податися в бік карпатської. Якщо “Зозулята зими” є жанровим міксом, то “Волковиці” Марини Смагіної – спробою втрамбувати в одну книжку три різних. Студентське урбан-фентезі про пошуки коріння – checked (і це найживіша, але не найбільша, на жаль, частина тексту). Міфологічне фентезі про конфлікт та співжиття людей та прадавніх лісових сил – checked (ідея хороша, але місця їй приділили мало). І нарешті – готичний вихід з усіма впізнаваними елементами: аристократи, селяни, стара садиба, заборонене кохання, одержима дитина, таємнича нянька, молодий герой – повний комплект, але на карпатський матеріал він ліг кривенько. Зате епізод в засніженому лісі вийшов кріпі – що є, то є.

А загалом, щоби створити сумовито-лячну атмосферу навіть не обов’язково використовувати містичні чи готичні елементи. Однією з по-своєму найстрашніших зимових книжок для мене є “Ітан Фром” Едіт Вортон. Маленька повість про несподіване кохання. І його наслідки, розгрібати які довелося все життя.

Ну а як вже братися за готику, то можна це робити як Дафна Дю Мор’є. В цій збірці є і яскраво літні (навіть курортні) моменти, а є й осінньо-зимові. Наприклад, кілька дуже моторошних сцен в “Яблуні“. Але правдешню зимофобію можна забезпечити силами одних лише “Птахів“. “За ніч на третє грудня змінився напрямок вітру і настала зима”, – і поїхали далі.

Взагалі, по-хорошому страшна зимова книжка вправно виплітає безнадію. У “Станції одинадцять” Емілі Сент-Джон Мандел разом із першими снігопадами приходить епідемія грипу. Нічого незвичного? Добре, тоді так – пандемія грипу. Цілком собі апокаліптичного масштабу. але, фух, там є й постапокаліптична частина (про книжку є окремий пост).

Про пандемію грипу в майбутньому можна почитати і в Конні Вілліс. Але пандемія, що її спричинив принципово новий штам, там справді у майбутньому. А є ще минуле, до якого серед зими потрапляє студентка історичного Ківрін. І там вже царює невблаганна чума.

Із невблаганним стихійним розмахом діють сили і в “Безсмертному” (я тільки половину книжки наразі прочитала, але мене вже переконали). Сили різні – як брати і споконвічні конкуренти Цар Життя та Цар Смерті, Кощій та Вій, так і… більшовики. Роман Кетрін Валенте – це ретелінг російських казок у сетингу встановлення радянської влади в Петрограді-Ленінграді. Поєднання вийшло абсолютно пекельне.

А якщо розвернутися більш традиційної горорної містики, то є, наприклад, “Зимові люди” Дженіфер МакМехон. за кількома сюжетними лініями – це сімейний трилер про нещасних дружин і нещасних дітей. А де кріпота? А приблизно в тому місці, звідки визирають індіанські легенди навроді тих, якими скористався Стівен Кінг. Тими, що розказують, що якщо дуже хотіти і знати “що” робити, то можна вмовити найближчих повернутися. Але чи варто це робити?

Ну і last but not least – найстрашніша “зимова” книжка серед всього, що я читала. Бо вона про безальтернативну зиму і людей, що вирішили попхатися в саменьке її серце. “Терор” Дена Сіммонса розповідає про арктичну експедицію середини 19 століття – пошук славнозвісного Північно-Західного проходу. Дуже невдалу експедицію – кораблі Її Величності “Еребус” та “Терор” он лише кілька років як знайшли. Що сталося з її учасники напевне не знає ніхто. Але американський письменник пропонує свою версію. І я не знаю, котра її частина мене лякає більше: та, де страх, голод та жадоба влади доводять до смертовбивства (/тихесенький голосочок/ і канібалізму!)? Чи та, де нахабних білих людей зустрічають місцеві сили, осягнути межі яких зайди не здатні…