22 січня 2018-го на 89 році життя від нас пішла видатна фантастка Урсула Ле Ґуїн.

Для літератури, і то не лише фантастичної, – це правдешній кінець епохи. Для відданих читачів – зокрема і мене – дуже болісна втрата.

Мені навіть складно перерахувати усі “вперше”, пов’язані з книжками пані Урсули.

Мій десятий день народження, серед подарунків – двостороння книжечка з підлітковим фентезі від Северо-Запада. З одного боку – хлопці-попаданці Джея Вільямса, з іншого – чарівний світ численних островів, моря і магії. “Чарівник Земномор’я” – це одна з перших фентезі-книжок, що трапилися на моєму читацькому шляху. І абсолютно точно – перша книжка такого плану, де на обкладинці стояло жіноче ім’я. Власне, саме тому питання: “А чи можуть жінки писати прикольне фентезі?” – не переслідувало мене навіть у найтемніші й найнепевніші підліткові роки. Звісно, можуть, я точно знаю!

Минуло десь півтора роки і в гостях я побачила грубезний томик у суперобкладинці. Це сліпуче щастя: в історії про Геда є продовження! – словами не описати. Але книжечка була з підвивертом. Я почала читати “Гробниці Атуану” і збентежено відклала їх убік: а де ж про Геда? Оце було друге вперше, ще цінніше. Історія Архи-Тенар – моє перше фентезі, де героїнею була дівчина. Незвичайний світ, незвична фабула, якась дуже нова для мене героїня (і, можливо, перший досвід отакої сюжетної “герметики”). Уявлення про те, якими можуть бути пригодницькі книжки розвалилося і зібралося наново в геть іншій конфігурації. І якщо нині обирати десятку найважливіших для мене книжок – “Гробниці” точно увійдуть до їх числа.

Далі минали роки і… “Техану” я прочитала уже на початку 2000-х – і картина світу знову тріснула. “Техану“… сумна книжка, що вже дуже далеко пішла від героїко-магічних канонів. Там більше про безсилля, аніж про силу, більше про гнучкість, аніж про владу, більше про виживання, аніж про перемогу, більше про повсякдення, аніж про подвиги. Там більше про Тенар, аніж про Геда, і це правильно. І ще там дуже багато любові. Про те, що це було моє перше фентезі із виразно феміністичними мотивами можна вже навіть не говорити, правда?

Усе інше було потім. Я дочитала “Земномор’я” і дуже дивувалася тому, що і профеміністичні мотиви, і навіть очевидний колір шкіри Геда – це предмет для палких дискусій про “Злих бабів, які зіпсували хлоп’ятам улюблену дитячу книжку”. Я підступилася скраєчку до Хайнського циклу і не насмілилася взятися за “Лавінію“. Із захватом читала інтерв’ю та есеї і пообіцяла цьогоріч, у 2018-му, нарешті прочитати The Dispossessed. Раділа минулорічному Г’юґо і чомусь вважала, що пані Урсула житиме вічно. Але ні.

Дякую вам, пані чарівнице, за те, що створили дивовижні світи та головних героїв мого дитинства. Дякую за те, що навчили фантазувати, сміливо мріяти, вірити в себе і не сумніватися в тому, що “дівчинка зможе”. Дякую, що навчили літати.

Only in silence the word,
only in dark the light,
only in dying life:
bright the hawk’s flight on the empty sky.