Моя любов до британської літератури вічна й нескінченна і має багато проявів. Один з них – любов цупити з британських книжок рецепти. Прям-прям рецепти там нечасто зустрічаються (і не всі британські письменниці – Джоан Гаррис), але сконструювати щось за мотивами – завжди приємний челендж. Одна з таких “викличних” книжок для мене – “Життя за життям” Кейт Аткінсон.

У цьому романі не лише багато живуть (буквально, головна героїня проживає своє життя знову, знову і знову), але й багато їдять. У тому числі солодкого. Можу помилитися, але здається, я ще ніде не зустрічала такої концентрації актів шарлоткопоїдання, як в оцій книжці. А коли герої відволікаються від яблук, вони перемикаються на сливи. Пироги, пудинги, пироги, пудинги… Challenge accepted, спробую зробити сливовий пиріг в британському стилі!

Завдання виявилося не настільки елементарним, як обіцяє ідіома. Шукати автентичні кулінарні книжки мені було ліньки, варіант “Спокуситися на класичний рецепт з “Нью-Йорк Таймз”(є така легенда газетної кулінарії) здавався надто простим, а гугління сучасними кулінарними блогами запропонував два шляхи. Перший  – as easy as a pie в найгіршому варіанті: візьміть заморожену заготовку під коржик, змастіть сливовим джемом – такого штибу. Другий шлях: звичайний сливовий пиріг – це нудно, давайте спечемо шикарний французький тарт зі сливами та вимоченим у коньяку мигдалем? ні? ну, добре, давайте спечемо отой класичний німецький сливовий торт із назвою, що ви її ніколи не вимовите?

Ні, будемо пекти щось наближене до первинних варіантів. Щось типу того, що мені хотілося спробувати, знайшлося в цікавому американському фудблозі  Smitten Kitchen, але пропатчені елементи (цедра, апельсиновий сік, поєднання в начинні слив та яблук) я звідти викреслила. Нам потрібен сливовий пиріг. Простий сливовий пиріг. Хоча ні, є один моментик.

They had planned on somewhere swanky but ended up in a British Restaurant and dined on roast beef and plum pie and custard. The plums were tinned, of course. They enjoyed all of it though.

“Сливи були консервовані, але їм все одне сподобалося”. Сливи були консервовані. Сливи були консервовані. Сливове повидло – варіант для слабаків. Підемо шукати консервовані сливи!

Асортимент троєщинського “Сільпо” запропонував вибрати між аж двома варіантами… маринованих слив. Трихвилинні роздуми підтвердили, що трішечки духмяного перцю та гвоздики з маринаду ще жоден пиріг не зіпсували, тому хай буде так.

Спочатку треба було змішати тісто для накривки. Нічого надзвичайного: масло, цукор, одне яйце, борошно, трохи розпушувача і дрібочка солі.

Потім вимісити. З цим вийшло складніше, бо тісто дуже м’яке і дуже липке. Далі його довелося не стільки качати, скільки розмазувати, і по тому коржики мусили помандрувати до холодильника.

Далі – підготувати формочки. Оскільки це в мене перший пиріг без тістяного денця, то й з фольговими формочками – чесний дебют.

Ну ок, наступне завдання – начинка. Зі сливами я не робила нічого – просто порізала.

А на другий міні-пиріг взяла заморожену смородину, то до неї додала столову ложку цукру.

Таке собі на вигляд, може, на смак буде краще? Настав час накривати дашком. Оце вже було епічне фіаско – у західних фудблогерів все таке охайне, краєчки кісками виплетені… Мій варіант: запхати все зайве під бортики. Нічого не визирає? Ну, супер, нам все вдалося! А! Ще треба позначити, хто у нас тут смородина, а хто – омріяна слива. І трохи змастити поверхню тіста молоком – замість яйця або масла, для блиску.

Чесні обіцяні сорок хвилин у пічці, і можна витягати. Щоправда, за цей час у фотоапараті остаточно здохли батарейки, тому фото результату – мобілкові.

Від згори (навіть P for Plum можна за бажання роздивитися).

Вид у розрізі.

На вигляд пиріжок, звісно, троха страшненький, але він дуже-дуже смачний! Хоча прямо таки елементарно простим я би його не називала. Мабуть, таки англійська класика – це щось більш невибагливе. Або у нас різняться уявлення про “бац-бац і в продакшен!”.