Книжковий Арсенал-2018 мене щиро лякав ще на етапі підготовки. Так багато нових книжок, так багато подій, так багато планів – і так мало сил після дводенного марафону на КомікКоні. Що ж робити, з цим треба щось рішать!

Рішення №1 – болісне: йти лише на один день. Серед варіантів планів було: відпроситися з роботи на ранок четверга, прийти ввечері після роботи у п’ятницю, прийти у неділю, але опція “Суботи вистачить” перемогла. І на ділі перемогла з розгромним рахунком, бо в ту суботу вийшла з території Арсеналу десь так в районі 20:30.

Рішення №2 – авантюрне: не планувати жодних відвідин івентів. Насправді, це рішення вимушене. Ні, навіть не так. Це рішення травматичне, бо програма навіть на один день викликала у мене запаморочення й легеньку панічну атаку: “Як таке розпланувати, і як люди всюди встигають, АААА?”. Не знаю, як люди, я вирішила, що – ніяк. Тому розставила в умі позначки, о котрій годині в якій з локацій можна знайти когось знайомого – і за цим планом вибудовувала маршрути. Ну, поки двіжуха не перемістилася на двір і там успішно осіла. В результаті так і не виловила декого з тих, з ким попередньо забивалися обов’язково побачитись, зате зустріла багатьох інших (і суттєво, дуже суттєво розширила коло навколокнижкових знайомств). Аж так це було несподівано, але дуже весело.

Рішення №3 – “дієтичне”: а ще я заздалегідь вирішила, що не купуватиму багато книжок. Принаймні, не купуватиму на самому Арсеналі. І це було правильно. Ідея рознести видавництва за напрямками і більш зручне розташування стендів цього року – це зер ґут. Суботні натовпи, скупчення навколо стендів, де відбувається щось цікаве, і ота епічна черга за автографами Шовковського – це “Та ну, я пішла витрачати гроші на другий поверх!”. Кінець кінцем сталося дивовижне – я купувала книжки за списком, відступила від нього лише в одному випадку (та й те – дуже умовно) і практично не підходила до стендів видавництв, в яких не збиралася щось купувати от прямо зараз. З одного боку, це профдеформація, бо уважно відстежую новинки і наперед знаю, в кого що цікавеньке можна купити. З іншого боку, малих видавців треба було помоніторити, оце вже щонайменш тактична помилка. NB на майбутнє: от з такою метою треба йти не у вихідний, у вихідний це робити боляче. Буде наука на майбутнє. А, і результати.

Результат теоретичний: зрозуміла, що для мене внутрішня суперечка “Арсенал – це про купити книжки” та “Арсенал це про послухати/побачити прикольних людей” уже закінчилася. Арсенал – це про людей та івенти. Книжки – таке, приємний бонус. Але, як подумати, це проблема масштабів битви слона із китом. Цікаво буде спостерігати, яка складова переможе – ринкова чи культуртрегерна.

Результат практичний: всьо, всьо, показую!

Що можна робити суботнім ранком? Пити зелений чай та нервово передивлятися власні вішлисти за півроку. Передивилася і зробила кумедний список на папірчику. Він включав п’ять категорій: “Купити не собі-1”, “Купити не собі-2”, “Купити обов’язково”, “Купити імовірно”, “Купити, якщо вже дуже схочеться”. І спрацював список, як бубочка! Я купила рівно ті самі чотири книжки, що увійшли до параграфу “Купити обов’язково” й одну з “Купити імовірно”. І шостою (моєю) книжкою йшла напівспонтанна покупка. Це книжка з давніших вішлистів, яку я поки що покупати не збиралася, але коли побачила наживо – усвідомила, що без неї не піду.

Куплено на Арсеналі-2018:

• Алі Сміт “Як бути двома” від Фабули – бо дуже хотіла прочитати, але пропустила передзамовлення і подумала, що вже нєсудьба, а Ксеня про неї так круто писала в Телеграмі, що мені вже стало дуже-дуже-дуже треба (Ксеню, як зробити веб-дірект на той твій пост? 🙂 )
• Чімаманда Нґозі Адічі “Люба Іджеавеле” від Видавництва – бо ААААА, нарешті Адічі видали українською! Нехай навіть так, головне – почати. Ну, і це симпатичний есей про базові феміністичні практики, що виріс зі знаменитого ФБ-допису
• Вірджинія Вулф “До маяка” від Знання – бо видання Вулф треба підтримувати (і нарешті треба вже прочитати)
• Вольфґанг Шивельбуф “Речі і люди” від Видавництва Анетти Антоненко та Ніка-Центру – бо у Шивельбуша читати треба все
• Кларісе Ліспектор “Сімейні узи” від Видавництва Анетти Антоненко – бо хотілося незвичного (вагалася між цією книжкою та Ru), але це збірка оповідань, а збірки останнім часом завжди перемагають
• Гіларі Мантел “Везіть тіла” від Фабули – бо раптово зрозуміла, що влітку обов’язково захочеться повернутися до історії Томаса Кромвеля.

Отака я скромна. Вибилася за крайні межі лише на одну книжку, але відтоді вже вирівняла баланс. І можна було б собою трохи попишатися, але замовлення від Видавництва Старого Лева уже їде до мене. Не купувати книжки на Арсеналі не означає – не купувати книжки в Арсенальний сезон.