Продовжувати читати нові книжки, дія яких відбувається в уже знайомому світі, іноді трохи боязко. Сподобається так само, як раніше – чи менше? Розширить нова книжка цей світ – чи не зможе вийти за межі самоповтору? Схочеться після неї повертатися знову і знову – чи вона скаже все і закриє улюблену тему?

Днями я прочитала одразу дві книжки, що пробуджували такі сумніви. У першому випадку – то чергове томисько з “Бараярської саги” (короткий конспект вражень про пригоди Айвена є на ГудРідз). У другому – книжка, що є повною протилежністю першої. Тільки третя,  а не п’ятнадцята, і взагалі – дитяча й ілюстрована. Єєє, я нарешті купила нову книжку про туконі!

Мої несміливі побоювання були пов’язані з тим, що книжка про Зубра-шукача гнізда свого часу справила абсолютно приголомшливе враження. Безсонний Ведмідь теж дуже хороший, але вже не аж настільки – у ньому історія простіша, дитинніша (ага, треба постійно собі нагадувати “Ксеню, це дитячі книжки, ти ж у курсі?”) і однозначніша. І тому було дуже цікаво, якою виявиться третя книжка Оксани Були. Дуже коротке резюме – іншою.

“Туконі – мешканець лісу” не дуже схожий на попередні книжки. Тут уже нема драматичного екзистенційного пошуку (хоча є інша важлива проблема), тут мінімально конфліктний і простіший (тобто, можна сформулювати не трьома реченнями, а одним) сюжет, тут картинки ще переконливіше перемагають літери. І все це не баги, а фічі.

Оцей третій “Туконі” уже впритул наблизився до того жанру книжок-картинок, що викликають у мене шанобливе захоплення – “мовчазних” книжок, яким проговорений текст не потрібен. Цей текст тут є, але його менше, ніж у попередніх серіях, і він уже перетворюється на факультативний.

Спробувала перечитати, затуляючи слова папірцем: так, все виходить – ну, може, на двох сторінках без нього обійтися було б складніше, але нічого непідйомного. На цей ефект працюють, в першу чергу, дві речі.

Одна – максимально простий і виразний сюжет, який крутиться навколо того, що всім туконі треба зібратися і допомогти другові у скруті.

Інша – це те, що “Туконі – мешканець лісу” уже не стільки книжка про героїв та їхні проблеми, скільки книжка про світ. Лісовий світ чарівних істот, які дбають про рослини, вкладають звірят спати, плетуть шарфи та обожнюють чаювати. І геть нескладно забути про сюжет, коли кожна ілюстрація – це віконечко у справжню казку. Цю книжку можна розгорнути в будь-якому місці – і телепортуватися до акварельного світу, намагаючись роздивитися, що там, за спинами у героїв, або що відбувається за межами білого аркуша. За такого ефекту історія стає вторинною. Вірніше, навіть не так – історії, інші, свої для всіх читачів історії, тчуть себе самі, безмежно розширюючи світ, створений художницею. Цей світ уже живий, а що в ньому відбувається, – то вже інша історія, яку можна підкорегувати, перепридумати, розвернути в потрібний бік. Головне, щоби зустрілося стільки туконі, скільки потрібно для гарної чайної церемонії. Бо як жеж без чаю! От і трейлер про це.