Уперед, за драконами! Перші дві книжки з “Мемуарів леді Трент”

Іноді трапляється таке читацьке щастя, коли одна книжка примудряється охопити одразу кілька тем з категорії найулюбленіших. А ще буває, коли ця книжка приходить не сама, а із “сестрами” – і тоді читацьке щастя стає безмежним. У мене – фанатки подорожніх нотаток натуралістів та етнографів, любительки фентезі й поціновувачки прожіночої проблематики в художній літературі – отаке “збірне” щастя настало, коли дізналася про “Мемуари леді Трент“.

Коротко про серію: “Мемуари леді Трент” – це фентезійний цикл американської письменниці Марі Бреннан. На сьогодні він включає п’ять романів та (щонайменш) одне дотичне оповідання. Героїня книжок – леді Ізабелла Кемхерст, яка живе у фентезійному аналогу вікторіанської Британії. Але живе не постійно. Ізабелла – затята натуралістка, життєва мета якої – вивчати драконів по всьому світу.

З усього циклу я поки що прочитала лише перші дві книжки і це практично суцільні феєрверки і радість впізнавання. NB: але такі бурхливі емоції цикл викликає далеко не в усіх читачів, бо він і тематично, і, головне, стилістично доволі своєрідний. Адже він є пародією на мемуари/подорожні нотатки вчених джентльменів ХІХ століття – тільки тут їх пише леді, яка має дуже нестандартне захоплення.

Коротко про сюжети: усі книжки написано з ретроспективної точки зору – вже літня леді Трент згадує молодість і розповідає про давні пригоди. Це трішки дратує, адже формулювання: “Тут про це говорити зарано, дочекайтеся, поки я напишу наступні томи” зустрічаються регулярно. Перші два романи розповідають про самий початок наукової кар’єри Ізабелли – від дитячих експериментів до першої експедиції, де вона була повновісною учасницею та співорганізаторкою.

Натуральна історія драконів” – це початок великого шляху визначної натуралістки. Письменниця коротенько згадує, з чого все починалося для допитливої дівчинки, а потім… А потім видає героїню заміж, і це один з найвеселіших сюжетних поворотів у книжці. Мінімум романтики – варіант з незаміжжям для дівчини з порядної родини не стоїть, а оскільки дівчина ця трохи проблемна, то її намагаються пристроїти у шлюб якнайраніше і якнайнадійніше за допомогою професійної свахи. Великий спойлер: шлюб з розрахунку вийшов щасливим. Маленький спойлер: але критерій пошуку гідного нареченого “Аби мав пристойну бібліотеку натурфілософських праць і достатньо поступливу вдачу, щоб дозволяти дружині нею користуватися” – це моє ж мімімі!

Ну, але не шлюбом одним. Із Джейкобом Кемхерстом Ізабеллі пощастило ще в тому, що їй вдалося переконати чоловіка взяти її довіском у повноцінну експедицію – малювати та впорядковувати нотатки. Основний сюжет роману переповідає пригоди кількох ширландців (ага, привіт всі знаємо кому) у горах Виштрани (тутешній аналог диких околиць Міттельойропи, така собі усереднено карпато-балканська зона під контролем місцевого аналогу Російської імперії). Далі буде: скандали-інтриги-розслідування, постійні культурні конфлікти з місцевим населенням, зустріч із ожилими легендами і навіть трішки про драконів. І все це трохи (а іноді – і не трохи) балаганисто й водевільно, але весело.

Тропік зміїв” уже не аж настільки пародійний, і тональність там дорослішає разом з Ізабеллою. Цього разу експедиція вирушає в аналог Екваторіальної Африки – спостерігати за драконами саванни і, якщо буде така можливість, пошукати болотяних зміїв в серці Зеленого Пекла. Цей роман мені вперто нагадував то африканські книжки Даррела, то подорожні нотатки Керолайн Майтінґер (там, правда, реальна Океанія) – бо дуже багато містить про природне середовище і чимало етнографічних спостережень. Ні-ні, трішечки Бусенара-Гаґарда тут теж є, але про політику є трохи на початку, про карколомні (а як же інакше?) пригоди – ближче до кінця. А в середині своїй – це абсолютно прекрасний текст про те, як європейці намагаються досліджувати регіон, що не розуміє, а навіщо йому це потрібно.

Коротко про особливості:

  • по-перше, це все ж таки багато в чому пародійні тексти, і Марі Бреннан із задоволенням гуляє темою Тягаря Білої Вченої Людини. Є епізоди, де я реготала, як гієна огненна: так їх, так!
  • по-друге, письменниця витискує максимум з героїні-жінки. З одного боку, це дає привід реконструювати/деконструювати стереотипи – і то не лише характерні для ХІХ сторіччя. З іншого – допомагає змоделювати, яким може бути життя жінки-науковки. І частина проблем більш, ніж актуальна й досі (тут і далі цитую “Тропік зміїв“, виписки з “Натуральної історії“, на жаль, не збереглися).

Когда он вырастет настолько, что научится читать, я с наслаждением поделюсь с ним отцовским наследием: ведь это и мое наследие, и я надеюсь, сын унаследует от нас достаточно любознательности, чтоб оценить его. Я ведь совсем не против материнства в том, что касается моей цели – взрастить разум сына и передать ему интеллектуальные ценности родителей. Но нет, общество указывает, что моя роль – в том, чтобы менять ему пеленки и ворковать над его потешными гримасами, и ради этого забросить то, что я от души желаю ему ценить превыше всего, когда он вырастет.

  • але треба сказати, що жіноче питання Марі Бреннан піднімає активніше й ширше, ніж це передбачає формат. Я тільки “за” всіма руками, але є в тексті фрагменти, які в правдешніх мемуарах того часу, скоріш за все, ніколи би не з’явилися. Ну, але дрібочка постмодерну загальну картину не псує. Тим більше, що мене от подібні питання під час читання таких книжок завжди цікавили:

Должна предупредить читателей-мужчин: сейчас речь пойдет о том, что может их немало покоробить, поскольку эта тема для мужского пола – табу.

Проснувшись поутру несколько дней спустя, я обнаружила на простынях следы крови и с досадой прищелкнула языком.

  • по-третє, не лише щодо жіночого питання авторка виступає з позицій послідовно анахроністичної політики. Крім усього іншого, її героїню хвилюють екологічні питання (здрастуй, Дарреле, ще раз). І якщо в першій книжці йшлося про можливе винищення виду, то в другій Ізабелла вже стає на сторожі великої екосистеми. Трохи забагато привітань ультрасучасній проблематиці, але в текст це вписано більш-менш вмотивовано.
  • учетверте – ці книжки зроблені й оформлені з великою любов’ю: стилізована мова, короткий зміст розділів на початку, впізнавані літературні алюзії, симпатичні варіації на тему робочих замальовок, а анатомічні малюнки на обкладинках – прекрасні, як сонце на світанку.
  • уп’яте – тут же є дракони! За високими стандартами “Мемуари леді Трент” – це дуже й дуже low-fantasy, бо драконів Марі Бреннан вписує як біологічний вид – ну, має він деякі особливості (“екстраординарне дихання” і все таке) – що є (знову про це) невід’ємною складовою екологічної системи. Це дуже цікаво, але радше з боку, як це зроблено і як це працює в тексті. За неймовірними чарівними пригодами – то радше до інших книжок. А тут люди просто роблять свою роботу. Отаку-от незвичну. Але робота реальних натуралістів XVIII-XIX століть і була чимось схожим на те, як діє вигадана Ізабелла, леді Трент, ганяючись за своєю крилатою мрією.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s