Я дуже довго підступалася до творчості британської письменниці Пенелопи Фіцджеральд, і от лише на початку цього року прочитала один з її романів. Обирала поміж варіантів по-книгоманському – взялася за “Книгарню“. І тоді ж, коли почала читати, дізналася, що в цієї книжки є свіжа екранізація. За режисерку і сценаристку там відома каталонка Ісабель Койшет, фільм отримав три “Гойї” (за фільм, режисуру та адаптований сценарій), каст казковий, трейлер – дуже привабливий, треба-треба-треба дивитися. І якось воно відклалося на багато місяців, аж от нарешті подивилася. Враження лишилися трохи суперечливі: наче все добре, все як має бути, але хробачок точить – щось таки трішечки не так.

Сюжет The Bookshop (тут ані авторка, ані творці екранізації не мудрували) вкладається в двійко речень. А можна навіть одне: вдова зі скромними статками місіс Флоренс Грін вирішує відкрити першу книгарню в курортному містечку, але містечко тому не дуже зраділо. Щоправда, поза цим єдиним реченням залишиться багацько прекрасного: меланхолійна атмосфера містечка, яке навіть у туристичний сезон не сказати що оживає, складні ієрархічні структури англійської глибинки, труднощі організації малого бізнесу в інертному середовищі, а головне – сліпуче сяйво мрії і віри в свою зірку. Усе це є в книжці і все це акуратно переїхало до фільму. Але дорогою змінилися деякі акценти. Ну але спочатку про хороше.

З чим тут точно все добре?

• З героями – малюнки центральних ролей просто ідеальні! Романтична “мишка з фантазіями” Флоренс Грін, яка перетворюється на левицю, коли її мрії щось загрожує. Релікт минулої епохи – лицар-відлюдник містер Брандіш. Містер Слизька Чарівливість Майло Норт – світоч (вірніше, єдиний представник) творчої інтелігенції в околицях. Світська королева інтриг та маніпуляцій Вайолет Гамар.  Ну і моя улюблениця – практичне дитя Кріссі – “Я вам тут на півдня допомагаю виключно заради грошей, але має ж хтось за вами дивитися”. Онор Нівзі – це щось неймовірне, вона на взагалі не губиться поряд з досвіченими акторами.

• З операторською роботою. Шикарно вибудовані і великі плани, і загальні.

• З роботою художників, декораторів і костюмерів. Мене не можна вважати об’єктивною, я люблю New Look, а тут в героїнь такі наряди, за які душу можна продати. Найбільше пощастило Патриції Кларксон, яка грає Вайолет. Але й в гримерці Емілі Мортімер я би теж пополювала.

• З пейзажами – знімали не в Англії, а в Північній Ірландії (і трішки навколо Барселони), і вийшла квінтесенція похмурої чарівності.

• Зі спробою показати, як працює механізм маленького англійського містечка – з чаюваннями (як же без них), але також з неочевидними (для непідготовленої людини) соціальними складнощами, традиційною церемонністю і етикетними нормами, що їх героїня навмання порушує.

• З книжками. “Книгарня” – це книга і фільм про любов до книжок, з якої пробують зробити професію. В романі більше подробиць про те, як функціонує дрібний книжковий бізнес. У фільмі – казковий візуал. Я не фанатка букіністики, але тут старі видання знімали так, що хочеться негайно бігти до “Країни чудес” на Петрівці і шукати щось чудове. Зупиняє згадка про те, що британські і радянські старі видання – це трохи різні речі.

А де ж хробачок покопирсався? Якщо чесно, в сторітелінгу та манері вибудовувати конфлікти. Пенелопа Фіцджеральд та Ісабель Койшет розповіли трохи різні історії. Обидві сумовито прекрасні, обидві про любов до книжок та пошук споріднених душ, обидві розповідають про те, що може статися, якщо в тебе сміливості значно більше, ніж у всіх навколо. От тільки у фільмі загострено міжособистісний конфлікт, а роль містечка як спільноти лишилася змазаною. А ще Ісабель Койшет легенько змінила фінал. І додала туди дрібку оптимізму і секундочку справедливості. Тобто те, чого в оригіналі не було.

Трейлер: