Полювання за англомовним фентезі (можна, звичайно, й фантастикою – але таке трапляється значно рідше) зі слов’янськими фольклорними мотивами – some kind of guilty pleasure. Але іноді воно приносить несподівані трофеї. Отак я взялася читати підліткове фентезі про Молдову початку ХХ століття та єврейсько-українську родину перевертнів – і відкрила для себе незвіданий світ єврейської випічки. І треба сказати, що пошуки годящого флудену були значно захопливіші за читання самої книжки.

Мама спекла флуден та запарила чай з трояндових пелюсток.

Окей, чай з трояндових пелюсток. А що таке флуден?

Про флуден, здається, знали всі, окрім мене. Принаймні, українська Вікі – точно. А ще вона розповіла, що існує дві школи думки: флуден як святковий пиріг-торт з кількома шарами начинки та флуден як рулет (варіант на повсякдень тобто). Торт – це якось занадто, зате я за все життя не спекла жодного рулету. Чим не виклик?

Подальше гугління відкрило страшне: двобоєм торт vs рулет розбіжності між школами думки не завершуються. По-перше, є проблема начинки, бо вона існує у версії по-багатому і по-звичайному. По-багатому – це зібрати в домі все смачне, залити склянкою-двома меду і підварити. “Нє, злипнеться”, – вирішила я. А серед варіантів по-звичайному чомусь зачарував варіант начинки, основою якої складають крихти. Звичайні кришені булочки, які змішують уже з чимось солодшим і липучим. О, отаке і буду робити. Тільки ще треба тісто обрати.

Між варіантами: на домашньому сирі, на сметані, на маслі, на маргарині, на розпушувачі, на дріжджах, на “візьміть по 200 грамів сметани, масла і маргарину” – кінець кінцем переміг найпростіший. Той, що тільки на маслі (але його немало) та тільки на розпушувачі. Рулет з відверто пісочного тіста – є в цьому нотка шляхетного безуму, я дуже сумнівалася, що в мене вийде тісто робочої консистенції.

Але ні, нічого аж такого складного. Стандартні інгредієнти, секретна зброя (у ролі основної рідини – апельсиновий сік), все дуже класно вимісилося і вийшло м’якеньке липуче тісто, якому варто було ще трішки відпочити в холодильнику. Тим часом треба було щось вигадати із начинкою. І поки добровільний кухарчук чесав на тертушці заморожений бочок звичайнісінького батону, я шукала варіанти.

Найтрадиційніші складові начинки для флудену – мак, горіхи, родзинки, цукати. Маку в домі не було (я так його і не опанувала). Одна людина в сім’ї не розуміє випічку з горіхами, інша – з родзинками. Лишався тільки один пункт – цукати. Еврика, цукати! Мама колись зробила величезну порцію, на Різдво все не використала, віддала нам, і відтоді банка з homemade апельсиновими цукатами сумувала на дальній полиці. Апельсиновий сік, апельсинові цукати – нарешті пазл зібрався. І в ролі іншого популярного інгредієнту – варення (треба ж це все діло чимось промазувати) виступив апельсиновий джем. А далі все було просто.

Розкачати,  намастити, закрутити, надрізати (кожна друга порада містила речення “Тільки не забудьте про надрізи!”, і потім я зрозуміла чому – воно ж кришиться, як скажене), присипати корицею – і в піч.

Після майже годинки в духовці вийшло отаке. Не схоже ні на що, що я пекла раніше, але дуже смачне. Willkommen, пане Флуден. Було дуже цікаво мати з вами справу.