Цитатник. Оксана Овсіюк про побут киянок після окупації

Два Форуми знадобилися мені, щоби нарешті вполювати одне з потенційно найцікавіших нонфікшен-видань на українському ринку. Чому з найцікавіших? Бо цікавлюся “повсякденною” культурологією, історією побуту, а моя зацикленість на художніх текстах про життя в тилу за часів Другої світової війни – уже, здається, загальновідома. Тому пройти повз “Життя після окупації: побут киян 1043-45 рр.” Оксани Овсіюк було просто неможливо. “Мій” період, і ще й робота української історикині? Ааааа, хочу-хочу, давайте швидше!

DSCN8298

Про книжку загалом

Увага – дисклеймер: “Життя після окупації” – це монографія. От монографія-монографія – з історіографічним розділом, з переліком джерельних баз, з довгим списком літератури і посторінковими посиланнями. А ще – з ретельним аналізом тієї частини джерельних баз, що складають статистичні дані, отже там багато (і нуднувато) про цифри. Увага – дисклеймер-2: наукова коректність і відповідність етикету українських академічних текстів (з усіма характерними особливостями, навроді “також зазначимо”, “згадані категорії”, “таким чином” та розмаїттям пасивних конструкцій) не завадили прочитати книжку практично за день. По-перше, бо дуже цікаво. По-друге, бо поза обов’язковими елементами наукової пташиної мови, авторка має дуже приємний стиль.

(Я про це окремо пишу тому, що лежить он на полиці добряче почата книжка, яку просто не можу змусити себе читати далі попри дуже привабливу тему, бо там офіційно заявлений наукпоп насправді є мало адаптованим для загалу науковим текстом і читати його майже фізично боляче.)

“Сфера інтересів” цього видання – побут киян, яким він був після звільнення з-під окупації і до літа 1945 року. Період дуже цікавий, бо, здавалося, для мешканців найстрашніше лишилося позаду, але війна триває і попереду ще багато випробувань. Основні розділи присвячені легендарному квартирному питанню (включно з поясненнями як швидко і за яких обставин до Києва повертали блага цивілізації aka комунальні послуги) і принципам розподілу незруйнованого житла, організації харчування (як постачання продуктів, так від(роз)будови системи общєпіта) та відновлення забезпечення товарами повсякденного вжитку: від одягу до меблів. Читати все це дуже цікаво, робота направду класно структурована, а обсяги опрацьованої інформації змушують тремтіти від лячного захвату (друзі кажуть, що в київських архівах дуже холодно). Єдине, чого мені не вистачало – то це прямої мови, бо тема така, що воно аж напрошується. Трохи посилань на его-документи тут є, але не вони були основним джерелом, і розподілені цитати очевидців нерівномірно.

Про окремі цікавинки

Тут це, мабуть, майже все. От лише коротенький перелік того, про що можна дізнатися з монографії Оксани Овсіюк:

  • як розподілялося житло і як само треба було “стукати” на сусідів, щоби отримати омріяне розширення;
  • як швидко до Києва повернулася “централізована” питна вода і як викручувалися, поки цього не сталося;
  • як можна було вижити на скромні пайки (спойлер: ніяк, про повноцінне харчування і не йшлося, лише про гарантований мінімальний мінімум);
  • звідки бралися меблі й книжки в повоєнних київських магазинах;
  • хто і за яких обставин міг відвідувати їдальні;
  • чим ці півтора роки нагадували епоху НЕПу;
  • скільки влітку коштувала вода з сиропом у кіосках;
  • чому в переліку послуг ательє було так багато позицій;
  • як і чому суттєво змінилася жіноча мода;
  • кому у Києві тих років мало житися найкомфортніше, окрім партійних функціонерів
  • і багато-багато всякого іншого.

Характерно і те, що це видання виявилося дуже тематичним для цього блогу. Формально “Життя після окупації” не є роботою із галузі жіночих студій, але на ділі воно торкається багатьох сфер специфічно жіночого досвіду. З одного боку, тому що тут йдеться про період, коли більшість радянських чоловіків все ще залишалася в складі діючої армії. З іншого – бо проблеми облаштування житла, налагодження побуту, забезпечення родини харчами й потрібним крамом на той час були завданнями переважно жіночими. І, хоча дослідниця не торкається цього напряму, під час читання книжки періодично обіймає жах: як, як, як цим жінкам вдавалося витягувати родини в умовах фактично голоду, фантастичної необлаштованості і постійної невпевненості в тому, що матимеш завтра? “Мій дім – моя фортеця” – це і близько не про Київ того періоду. “Мій дім – моє поле бою” – оце вже ближче до реальності.

Ну а тепер трохи тематичних цитат

Про “нежіночу” роботу:

Так, з дитячих спогадів Гаврилюк Лариси Миколаївни дізнаємося таке: “Ходили з мамою розбирати цеглини на Хрещатику. Це я добре пам’ятаю, тому що дідусь залишався [вдома], а я, мама, бабуся, братика брали… всіх виганяли, тобто всі мали вийти”.

Про вельми специфічний варіант кар’єри для домогосподарок:

Для безперервного контролю за дотриманням правил господарювання у кожній комунальній квартирі призначалися відповідальні по квартирі. Пам’ятка для керівників будинків рекомендувала обирати на цю роль відповідальних і охайних мешканців квартир. Найбільш бажаним вважалося залучення до цієї роботи домогосподарок, які більшу частину часу проводили вдома.

Про “додаткові бонуси” цієї кар’єри (вони ж – очевидні ризики):

За надане помешкання кербуд Л. отримала три тис. крб. та вимагала безкоштовно пошити пальто.

Про підтримку материнства і дитинства:

(З одягу, – v.) Вільно (без карток) за фіксованими довоєнними державними цінами у магазинах Київпромторгу можна було придбати лише набір для немовлят.

Або так:

З березня 1944 року додатковим харчуванням у Києві забезпечувалися вагітні жінки (з шостого місяця вагітності), матері, які годували грудьми немовлят (до двох місяців) та донори грудного молока.

Про типову родину та її ресурси:

Наприклад, сім’я з трьох осіб: жінки-службовця і двох дітей (типова родина, оскільки більшість чоловіків ще були на фронті) за 30 днів у середньому отримувала 30 кг хліба, 2 кг м’яса-риби, 900 г жирів, 2,4 кг круп та макаронів, 1,4 кг цукру.

І крутися з цим, як хочеш. Воно, звичайно, монографія, але деякі сторінки цієї книжки читаються, як найжаскіший трилер. Бо тут ідеться про знайомий кожній жінці вимір життя в його екстремальному прояві.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s