Ліс продовжує свій наступ. Казкові Румунія та Молдова заморських письменниць

Топос чарівного лісу продовжує свою переможну ходу янґ-адалтовим фентезі та моїм читацьким списком. Німецький ліс з гоблінами, “литовський” ліс з крижаними ельфами, китайський ліс з ліхтариками – більше-більше лісів всім богам літературних лісів! І що вони екзотичніші – то краще. До орієнтальних чарівних лісів я вже якось звикла. А от експансія англомовного підліткового фентезі в бік Центральної та Східної Європи поки що продовжує дивувати. Настільки дивувати, що не можу не ділитися. Про Spinning Silver (це те, де казкова Литва та крижані ельфи) вже двійко місяців тому розповідала, а нині розповім про дві інші книжки – в чомусь дуже схожі, а в іншому – неймовірно різні. Але обидві вони написані авторками з англомовних країн. Обидві є переказами відомих сюжетів. Історії в обох крутяться навколо сестринських стосунків. І в обох у ролі екзотики виступає Східна Європа. Тільки в одному випадку ця екзотика барвиста і приваблива, а в іншому – незбагненна, неприємна, а подеколи – ще й смертельно небезпечна.

13929

Роман австралійської фентезістки Джулієт Марільєр, судячи з усього (а ще – з післямови) виріс із великого захоплення природою Трансільванії і румунським фольклором. Власне, не лише румунським, адже у “Танцях древнього лісу” письменниця переповідає по-своєму кілька казок братів Грімм, починаючи із “Дванадцяти принцес, що танцюють“. Тільки “принцес” в її книжці лише п’ять і вони є дочками румунського купця, які знайшли спосіб щомісяця потрапляти до чарівного виміру ельфійських балів.

Танці” – це повільна (аж я би сказала – уповільнена) історія про дорослішання кількох дівчат в доволі екстремальних умовах. У центрі оповіді постає друга за віком сестра – розумничка Женіка – на яку батько покладає усі клопоти, виїжджаючи на зиму з гір на лікування до Констанци. На перший погляд – нічого аж надзвичайно складного, Женіка вже давно допомагає батькові слідкувати за торговими оборудками та сімейним бюджетом. Але біда підкралася з двох неочікуваних боків. Перший – несподівана смерть дядька, через яку влада в околицях переходить до старшого кузена дівчат Чезара. А той хлопець троха зарозумілий і дуже старомодний – він не вірить, що дівчата можуть порядкувати своїми життями самі, що їх доцільно чомусь вчити, що їх має цікавити щось інше за сукні та бали (і не те, щоби героїнь сукні і бали не цікавили). А ще Чезар люто ненавидить лісовий народець після того, як підступна відьма начебто втопила його старшого брата. І тому хлопець готовий просто зараз почати випалювати прадавній ліс, не чекаючи, чи виживе його дядько і чи Чезар успадкує все вперед дівчаток. А тут і гідний привід з’явився – в околицях бачили вампірів.

Вампіри – це якраз та сама друга проблема Женіки. Поява Нічних Людей при дворі королеви ельфів Ілеани неабияк збентежила гостей з людського світу. Аж надто тоді, коли красуня Татіана – найстарша із сестер – палко закохалася в одного з них. І тепер Женіці треба одночасно розрулити купу проблем: Татіана сохне і чахне від любові (а, може, то коханий п’є її кров?), Юлія фліртує з усіма молодиками в околицях, Паула злиться, бо Чезар заборонив їй вчитися, наймолодшу Стелу всі занедбали, з господи зникають гроші, Чезар не дає нікому спокійно жити і постійно принижує дівчат просто через те, що вони дівчата, сніг іде, відвідини чарівного світу стають все небезпечнішими, та ще й улюбленець Женіки – жаб Ґоґу поводиться все дивніше і дивніше. І як знайти тому всьому раду?

Мабуть, найкраще в цій книжці – це якраз образ Женіки, гіпервідповідальної дівчини, яка починає хитатися під вагою проблем, які б не мали звалитися на голову ще навіть не шістнадцятирічної дівчини. Женіка мечеться, тупить, помиляється, ображає сестер, кидається вирішувати всі проблеми водночас, і зазнає численних поразок. Але її тримає на поверхні дві речі: цілковита впевненість у тому, що любов до близьких має перевертати гори, та віра в те, що стать не робить її гіршою, чи менш компетентною, чи, скажімо, дурною. У постулюванні “Дівчата можуть все!” авторку іноді трохи заносить в бік ледь не політичної прокламації, що не завжди вигляда органічно, бо Джулієт Марільєр не позначає, коли і за яких обставин відбувається дія її роману. З іншого боку – прості і зрозумілі підлітковій аудиторії приклади, фактично кейси – хоч на уроці розбирай – це доволі зручний інструмент для того, щоби проговорити оцю складову проблематики. З іншою – тут цікавіше і вишуканіше. Стандартний конфлікт “Люди проти лісу” письменниця рухає в напрямку “Давайте жити дружно”, “Усі культури – цінні”, “В розмаїтті – сила”. А що Нічні Люди у неї непрості (при цьому письменниця підкреслює, що старанно відходила від поп-культурного образу “вампір з Трансільванії” – правда-правда, відходила, її Нічні Люди ближчі до темних ельфів), то дрібочка неоднозначності в цьому сюжеті таки з’являється. А окрім оцього всього, це ще й історія про токсичний страх перед незвіданим та способи його перемогти. Або ж – про наслідки, якщо перемогти таки не вдалося.

40061709

Із “Сестрами зимового лісу” Ріни Росснер – усе дещо інакше. Тут теж є ліс, тільки він придністровський, тут теж є сестри, і одна з них теж закохується у негодящого хлопця. Але американська письменниця, яка нині живе в Ізраїлі, іде іншим шляхом. Вона пише не про казково-екзотичний край, а про історичну батьківщину предків. При чому ту, де вони зазнали багатьох страждань.

На околицях містечка Дубоссари серед лісу живе маленька родина – Тато, Мама, розумниця Ліба та красуня Лая. Ліба хоче вивчати Талмуд, але вона дівчина – їй не можна. Лая хоче… Чого хоче мрійниця Лая не дуже ясно, але це не дивно – бо навіть її частина оповіді написана віршами. І одного вечора дівчата дізнаються, що тато в них ведмідь, мама – лебідь, і зараз батькам треба поїхати до рідного батькового штетля, звідки їх вигнали після того, як син самого ребе одружився з гойкою-українкою (що Аделя – лебідь, то вже, схоже, таке). Тож і тут дівчата залишаються порядкувати самі. І поки Ліба з жахом спостерігає за змінами у власному тілі (“Я людина, я не хочу бути хижою твариною!”), Лая закохується в загадкового торговця фруктами, який разом із братами постійно прикликає: Come buy, come buy, come buy.

Єп, у тих місцях, що не казка про царя Салтана, “Сестри зимового лісу” – це парафраз “Гоблінського ярмарку” Крістіни Россетті. Парафраз, треба сказати, на реалії пізньої Російської імперії лягає поганенько. І то навіть, якщо відволіктися від сакраментальної думки: “Які нафіг гобліни?”. Зрештою, з реаліями пізньої Російської імперії у письменниці теж не дуже, наприклад, персонажі багато розводяться про те, що в царський армії треба служити 25 років, хоча на дворі 1903 рік. Але, чекайте, 1903 рік Ріні Росснер потрібен для того, щоби поговорити про Кишинівський погром. Тому в першу чергу “Сестри” є казковим ретелінгом подій у Дубоссарах, які передували цьому погрому. Це приблизно та ж сама схема, що працює у “Лазарусі” Світлани Тараторіної – додамо нечисті до реальної політики  – але з меншою увагою до загальної концепції. Ну, і так, буду чесною: коли в американській підлітковій книжці злі гобліни з українськими іменами підбурюють люд іти вбивати сусідів-євреїв – простота і краса схеми трохи вкурвлює. Особливо, коли мотивація гоблінів по ходу діла перетворюється на якусь не дуже виразну хтонь формату “За все погане і проти всього хорошого”.

Загалом, спроба розповісти про буття молдавських євреїв на початку ХХ століття у казкових шатах – сама по собі цікава. Але це той випадок, коли між інтенцією та потенцією – відстань величенька. Усе, що стосується побуту і світобачення героїв читати дуже цікаво, хоча й непросто. Ріна Росснер щедро послуговується “імпортом” з ідиш та івриту, подеколи додає ще й українські слова (щоправда, частина з них російські, але нехай). І ті місця, де змальовуються емансипаційні пориви дівчини, яка не бачить себе в традиційних межах – теж круто. Але окрім суто історичної недбалості, проблемою цього тексту є його… навіть не знаю, як це коректніше назвати… Диспропорційна підлітковість. Так, це ще одна книжка про дорослішання, про прийняття змін у своєму тілі, про прийняття ще й того факту, що рідна людина не мусить бути подібною до тебе та розділяти твої мрії. Але два любовні три трикутники і дууууже повільне вирішення усіх матримоніальних проблем в обставинах, коли натурально Pogroms are coming  і життя героїнь опиняється під загрозою, – це трохи дивно. Як, в принципі, і схильність героїв розмовляти програмними промовами на кілька сторінок. Але це, все ж таки, дебютний роман, з ними таке буває.

Кінець кінцем синхронізувати ці три шари – історичний, магічний та підлітково-психологічний – в авторки вийшло не дуже вправно. Зате дуже цікаво було порівняти ці два ліси. В одному випадку – джерело магії та розмаїття. В іншому – осердя небезпеки, яка хоче убити всіх людей. То просто цього разу почала з євреїв. Прикольно все ж таки, як по-різному плюс-мінус одні й ті ж самі мотиви можуть сприйматися крізь різні культурні особливості, історичні передумови та сімейні біаси. А у мене ще на черзі “Дрімучий ліс” Анастасії Лавренішиної. Дуже цікаво буде почитати про чарівний ліс української письменниці.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s