Марта і кістки. Перші книжки “Сезону кіноварі”

Є цикли книжок, де кожен твір можна сміливо читати окремо – більшість навіть серійних детективів такі. Є цикли книжок, що колонами підтримують спільну арку, але кожна з них є сюжетно окремішньою. А є цикли книжок, у випадку яких прочитання першого тому може викликати думку: “Як це – уже все? А коли буде далі?”. Я такі цикли не люблю і бува навіть кидаю читати. Але трапляється і таке, що уже друга частина змушує змиритися з дійсністю. Бо саме вона цю художню дійсність визначає. І яскравим прикладом такого циклу, де перша книжка – це “Так, загалом прикольно, але так нечесно!”, а друга – “А, тепер все зрозуміло, ну нарешті!”, для мене став “Сезон кіноварі” Володимира Арєнєва.

Формально це трилогія (колишня дилогія) з ще невиданим третім томом. По-чесному – таки дилогія. Тільки така, де перша книжка розрослася на дві – “Порох із драконових кісток” і “Дитя песиголовців“. І оця спільна книжка настільки чудесно цілісна, що якось перед “Порохом” невдобно.

DSCN8440

Про сюжет: майже-вісімнадцятирічна Марта вчиться у випускному класі, форкає у бік мачухи, яка завела роман, чекає на батька, котрий має повернутися із довгого загадкового відрядження, і, мріючи поїхати вчитися до столиці, підзаробляє собі потроху двома шляхами. Один – цілком законний і навіть соціально схвальний – кураторкою у кількох дитячих гуртках. Інший із законністю та соціальною припустимістю не має нічого спільного. Марту надаремно називають Відьмою, вона вміє знаходити і знешкоджувати токсичні кістки драконів – цінний ресурс для виробництва наркотиків та ще цікавіших речовин. Одного чудового осіннього дня Марта разом із друзями викопує фрагмент щелепи – справжнє багатство! Але скористатися з нього не вийде. По-перше, в Нижньому Ортинську починається облава на наркоторговців. По-друге, з відрядження повертається батько Марти і повертається… зміненим. По-третє, усе місто стрімко змінюється, а за компанію з ним – навіть державна політика і то не лише економічна. А Марта… А Марта просто хоче мінімізувати свої проблеми. Ну, гаразд, ще з’ясувати, що сталося з батьком. Окей-окей, а якщо геть по-чесному, то ще й допомогти симпатичному молодому вчителю. А якщо вже казати з цілковитою відвертістю – ще й дізнатися, звідки приходять химерні сни про далекі краї та неприємні смерті.

Про героїню: з усього, що я останнім часом читала українського й підліткового, Марта Баумгертнер із “Сезону” – мабуть, моя улюблениця. З багатьох причин. Вона трохи старша за середню героїню підліткового фентезі (“Сезон” – це вже чесний янґ-адалт, особливо друга книжка – “Дитя песиголовців“) і іноді навіть здається занадто дорослою як на заявлений вік. Це можна пояснити ситуацією – напівсирітство, складні стосунки зі старшими, все таке, але у другому томі Марта час од часу косячить так, що всі попередні претензії до вікових особливостей знімаю. Марта – жива, яскрава і має цілком впізнаваний і по-своєму передбачуваний характер. Передбачуваність – це взагалі хороша особливість для книжкових героїв, це означає, що образ логічно вибудований.

(До речі – вибачте, що я зараз про низьке – але жива Марта не лише розумом. За активним розвитком української літератури для підлітків дуже цікаво спостерігати – помітно, що вітчизняні авторки й автори от лише зараз опановують деякий інструментарій, давно знайомих їх, скажімо, західним колегам. І один з промовистих трендів – зображення чи ігнорування теми тілесності героїв. Пишуть про це по-всякому. В одних випадках юні персонажки – це якісь дивовижні химери, котрі складаються немов тільки з голови та ніжок (засновано на реальній книжці), в інших – героїні страждають через зайву вагу, мають пригоди зі спідньою білизною чи воюють з прищами. Так от, нарешті про “низьке”: у тутешньої Марти з тілесністю і фізичною адекватністю все гаразд. Більше того /пошепки/ у неї навіть трапляються місячні і це має вплив на сюжет. Здається, я такого в українського (!) автора-чоловіка (!!), який піше для підлітків (!!!), ще не зустрічала).

А ще Марта належить до того приємного моєму серцю крила героїнь, що їх можна умовно назвати “Дуже практичні дівчата” (десь приблизно такою є, наприклад, Мір’єм зі Spinning Silver). Вона чітко знає, чого вона хоче від життя, знає, як цього досягти, непогано знається на людях і в більшості випадків здатна спочатку трохи подумати, а потім діяти. Щоправда, не тоді, коли зачіпаються інтереси найближчих. І ще – не тоді, коли звичні, приборкані навіть, таланти раптом починають мочити коники.

Це була кропітка й дрібна робота, гірше за вишивання. Просто Марта вміла її виконувати, так вже склалося. Вміла і виконувала, от і все.

Про світ: “Сезон кіноварі” – це low-fantasy, що не поспішає витрушувати всі козирі з рукавів одразу. “Порох із драконових кісток” – взагалі доволі типова шкільна проза, де стосункам між однокласниками на початку приділяється більше уваги, аніж світобудові. Цей світ не поспішає розгортати крила, але коли вже це робить, то створює моторошне враження. “Сезон” близький за форматом до популярних на Заході підліткових антиутопій: непривітний сірий світ, за рікою чигає небезпека, що її насправді ніхто не бачив, “від нас приховують правду”, зараз діти підуть і розберуться – отаке всяке. Тільки будівельний матеріал суттєво відрізняється. Володимиру Арєнєву це вже закидали і це дійсно своєрідне художнє рішення, але від початку складається враження, що його світ – це прямий мікс Радянського Союзу та сучасної Російської Федерації, тільки імена в більшості героїв чомусь німецькі. І справді, стилістичне правонаступництво тут дуже виразне – аж до хрестоматійного: “Нас там узагалі немає – офіційно”. Гібридна війна, риторика “Навколо вороги”, нагнітання ненависті через медіа та масові заходи, навіть отакі маленькі дрібнички:

Під час Прибирання із мережі видаляли або сайти застарілі, на яких давно не був, або ж ті, що містили заборонену інфу. Взагалі власників таких сайтів штрафували одразу як знаходили, але багато що пропускали; для цього і потрібно було Прибирання.

Але поступово, власне, у другій книжці – по-перше, увиразнюються паралелі з Третім Рейхом, по-друге, у повну міць проявляє себе казково-міфологічна складова, натяки на яку пунктиром хлібних крихт прокладали стежки в “Пороху“. Тож, все ок там з німецькою складовою (хіба що трохи дивно звучать  англіцизми, що ними підлітки послуговуються – це осучаснює їхню пряму мову і наближає до стандартів мовлення цільової аудиторії, але… не дуже логічно, нема звідки в цьому світі отакому модному сленгу взятися). Із казково-міфологічною теж все ок – окрім прямих посилань на деякі казки й міфи, є там ще кілька вагомих образів. Але тут я трохи ангажована, мені завжди страшенно втішно зустрічати у фентезі привітання хтоні, особливо коли це – триєдина богиня.

Про страх, смерть і ненависть: “Порох” і “Дитя” – це симпатичні пригодницькі книжки зі скандалами-інтригами-розслідуваннями, причому не лише підліткового формату. Але назвати їх комфортним читанням не випадає. Вони взагалі балансують на межі суто підліткової літератури та дорослої з підлітком-головним героєм. Марта сприймає свою реальність як належне і лише поступово починає ставити сама собі незручні питання. А от читачам багато що мулятиме від самого початку. “Сезон кіноварі” – це цикл про війну, що перетворилася на звичку. Це книжки про ветеранів, які так і не повернулися, хоча фізично вони вже давно в тилу. Про жорстокий ПТСР, трішечки замаскований фантастичним припущенням. Про послідовне і заповзяте формування образу Іншого. І про токсичність такого шляху.

От і все, що ми вміємо, Марто. Все, що ми можемо. Силою ненависті перетворювати людей на чудовиськ. Робити цей світ страшнішим і потворнішим. Знову і знову засівати його драконовими зубами.

Про перші томи: два роки тому “Порох із драконових кісток” мені загалом сподобався, але лишив по собі неприємний присмак: “Чому ця книжка завершується одразу по тому, як закінчує розгортатися експозиція?”. Виявляється, треба було чекати на другий том, бо там все… Так, багато що пояснюється напряму. Але не лише. З одного боку, “Дитя песиголовців” від “Пороху” не відділяє нічого, більш за те – лише у другому томі відбуваються деякі події, на які герої чекають у першій. З іншого – стосунки багатьох героїв (не кажучи вже про деякі характери) також чекали на інформацію з другого тому. Навколо Марти не просто поступово розширюється світ, стають виразнішими і її зв’язки з цим світом. І навіть тест Бехдель “Порох” заледве пройшов, а в “Дитяти” з ним уже все гаразд – налагоджуються стосунки Марти з мачухою, з однокласницями вона розмовляє не тільки про хлопців, а ще з’являється пані Ліза, а пані Ліза – це силища! Воно, звісно, другий том теж закінчується кліфхенгером, але то логічний і чітко сформульований кліфхенгер здорової людини. Деякі проблеми вирішені, деякі ниточки підв’язані, рушниці розвішені – до залпу всі готові. Другої книжки ми чекали два роки… Можна. Отепер вже можна почекати. Пружинку вже закручено, тепер тільки  видивлятися, куди її відпустить.


Я вдячна видавництву АССА, яке надало мені можливість прочитати цю книжку для огляду.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s