Як і минулого року, коли падає сніг, страшенно хочеться читати щось чарівне і… буду чесною, передбачуване. Зазвичай у таких ситуаціях непогано працюють продовження давно знайомих довгих циклів, улюблені дитячі книжки, а ще казки. Геть не обов’язково класичні, мої улюблені ретелінги – це теж варіант. І поки я під Сонцестояння наміряюся перечитати “Сонце і Місяць, Сніг і Лід” Джессіки Дей Джордж (цього разу українською, українською видали ретелінг!), заразом вирішила скласти списочок з цікавого читаного і нечитаного.

Гарним є не той ретелінг, що до останньої букви повторює “оригінал”,  а той, від якого щось у душі радісно підстрибує: вау, а що – отак теж можна було? Тому сьогодні в половинці читаного здебільшого не прямі перекази, а фентезійні (і один майже реалістичний) романи з виразними казковими мотивами, що іноді змушують сперечатися: а точно варто було переписати це саме так? Але як воно з нечитаним – аж не знаю, на те воно й нечитане.

Першим пунктом в п’ятірці читаного мусить бути щось з романів Робін МакКінлі, бо саме з романів МакКінлі я почала звертати прицільну увагу на цей одвічний (і популярний нині) напрямок. Сьогодні забіг, мабуть, виграє  Spindle’s End, “Кінчик веретена” – так, ретелінг “Сплячої красуні“. Дуже неспішний, дуже, якщо можна так висловитися, “виробничий”, і такий, де героїнею-оповідачкою є не дуже вдатна хрещена фея, а Спляча Красуня шукає способи врятувати себе (майже) самостійно (трохи про цю книжку є в оцьому пості).

Другим пунктом працюватиме одна з найпохмуріших підліткових книжок, що я колись читала. Ні, ні у The Folk Keeper немає нічого аж такого страшного, просто… Це, можна сказати, узагальнений ретелінг усіх вікторіанських романів про нещасних сиріток, яким якось раз пощастило, але насправді – ні. А щоб додати фабулі ще більше прекрасної готичності авторка домішує туди трііішечки легенд про селкі. Люблю легенди про селкі, є в них свій непозбутовно драматичний шарм (є пост про цю книжку).

І якщо вже заговорила про кельтику, то третім згадаю ретелінг… долі історичного персонажа. Ну, як історичного. Такого історичного, що частково (великою такою частиною) фольклорного, до того ж дотичного до геть уже легендарних. “Томас-Рифмач” Еллен Кашнер – це роман про складний творчий і біографічний шлях Томаса Лермонта – придворного поета королеви фей.

А як пішло вже таке діло, то не можу не згадати ще одну варіацію на мотив “Там Ліна” – тільки цього разу суто підліткову, ще й відомої письменниці. Fire and Hamlock Діани Вінн Джонс – це така класична підліткова проблемна повість родом з 1980-х. Але ще тут є ельфи. І є старший чоловік, якого має врятувати кохання дівчини-підлітка. На сьогодні – дуже дражливий мотив, але письменниця старалася з ним викрутитися якомога акуратніше. Вийшло все одно трохи дивно, але найбільше цей текст цінний навіть не сюжетом, а самою манерою зображувати те, як чарівне проривається час від часу у реальний світ (теж є окремий пост про книжку).

І на завершення п’ятою буде книжка, у випадку з якою чарівне можна вважати метафорою, можна вважати проявом захисних сил психіки, а можна – таки чарівним. Briar Rose Джейн Йолен – ще одна спроба розказати казку про Сплячу Красуню. Тільки така, де онучка цієї Сплячої Красуні правду в історії з рятівним поцілунком шукає в Польщі, розпитуючи свідків Голокосту (і знову ж таки є пост про книжку).

З читаним вийшло якось аж майже монолітно, і деякі мотиви дружно відкочовують у нечитаний список.

По-перше, коли вже згадали про селкі, то мені вже кілька років кортить прочитати The Brides of Rollrock Island Марго Ланаґан – книжку про острів, де брати “морську” дружину є давньою звичкою, і де живе відьма-спеціалістка з “адаптації” юних селкі до людського життя. От тільки Ланаган – письменниця специфічна дуже, тому книжку цю читати трохи лячно.

По-друге, продовжуючи тему специфічних письменниць, Емма Доног’ю, авторка “Кімнати” та вельми своєрідних історичних романів, має збірку оповідань-ретелінгів. Це доволі складно уявити, але має бути дуже цікаво.

По-третє, давно вже варто прочитати один з перших нашумілих ретелінгів, а це Tam Lin Памели Дін, про який кажуть, що він капець який філологічний і без вступу до історії англійської літератури – малозрозумілий. Виклик as is, хіба ні?

Крім того, можна пошукати щось цікаве у класиків – наприклад, в Мерседес Лекі, яка ретелінгів написала чимало. Але в першу чергу, може, візьмуся за The Fairy Godmother – про дівчину, яка відмовилася від долі місцевої Попелюшки на користь іншої кар’єри.

О! Попелюшка! На цей мотив є симпатична книжка, що її можна вважати певним чином парною до “Вмістилища тіней” Френсіс Гардінг. I, Coriander Саллі Ґарднер – це теж про юну героїню, якій зле ведеться в пуританському оточенні. Тільки тут дівчину за успадковані від матері магічні здібності шпиняє зла мачуха.

Ой, п’ять пунктів вже вийшло, а можна було б продовжувати далі. Здається, ретелінгам вже час присвоїти якийсь окремий тег – і люблю я їх, і читаю багато, і, як от з’ясувалося, не лінуюся про них писати, що буває сильно не з усім.