5 причин любити книжки Трейсі Шевальє

Перший випуск рубрики “5 причин любити” я присвятила Джоанн Гарріс, бо саме її кандидатура перемогла у фейсбук-голосуванні. А тепер настав час вирівняти шанси. Сьогодні розкажу про книжки письменниці, яка поступалася тоді кількома голосами. Якщо чесно, сама я тоді вболівала за неї.

Американсько-британська письменниця Трейсі Шевальє народилася у Вашингтоні і перші 22 роки життя провела у Штатах. Але вже після бакалаврату вона переїхала до Британії, саме там працювала у видавництві, згодом отримала магістерський ступінь з Creative Writing і почала писати романи. Живе вона в Англії і понині.

fullsizerender(1)
Фотографувала Ольга Ліцкевич

Перший роман Шевальє – “Непорочна блакить”/Virgin Blue (за кольором, що ним писали шати Діви Марії в іконографії) – був доволі стандартною “двоепоховою” мелодрамою. Молода американка переїздить до Франції і починає шукати себе та препарувати власний шлюб. Від тисяч і тисяч подібних текстів роман відрізнявся лише другою сюжетною лінією. Теж мелодраматична і теж про заборонене кохання, вона все ж таки розповідала про доволі нестандартних героїв (гугенотів XVI століття) з доволі мммм… специфічними традиційними практиками. “Жорсткувато для стандартної мелодрами”, – подумала я, коли читала. Але на той момент в активі прочитаного уже був другий за хронологією написання роман Шевальє, той самий, що зробив її знаменитою – “Дівчина з перловою сережкою“. Теж мелодрама, але з приглушеною любовною лінією, граничною увагою до деталей (в тому числі – побутових) та спробою змоделювати нехрестоматійний жіночій досвід. Оці підходи характерні і для всього подальшого доробку письменниці. Загалом вона на сьогодні видала 9 романів (ще є упорядковані нею антології оповідань) – три “континентальні, три “англійські”, три “американські”. Я з них читала сім. І це було від “Ого, цікаво” до “Сил нема як люблю” (власне, якщо складати 10 найнайнайулюбленіших моїх книжок, там мусять бути “Дивовижні створіння”/Remarkable Creatures). То ж в них аж такого, щоб їх так любити?

Причина перша – сетинги, сюжети і епохи

Власне, тут складно щось іще додати. Трейсі Шевальє із задоволенням (і солідною підготовкою) експериментує з тематикою. Половина її романів – сімейні драми (іноді мелодрами), половина – свого роду романи самовиховання. І всі вони цікаві щонайменш підходами. Письменниця з рівним ентузіазмом розповідає про голландську мистецьку тусовку XVII сторіччя (“Дівчина з перловою сережкою“) та про дружбу дітей англійського мебляра сторіччя XVIIІ з екстравагантним поетом (“Гори огнисто”/Burning Bright), про квакерку, яка бере участь в організації Підземної залізниці (“Остання втеча”/The Last Runaway) та гобеленників XV сторіччя (“Дама та єдиноріг”/The Lady and the Unicorn), суфражисток початку ХХ сторіччя (“Упалі янголи”/Falling Angels) та палеонтологинь на світанку розвитку цієї науки (“Дивовижні створіння”). Виходить, звісно, по-всякому, але тут багато важить і фокус, і інтонація, і підхід до створення героїв.

Причина друга – нестандартний погляд

Трейсі Шевальє – це письменниця, залюблена в історію взагалі й історію мистецтва зокрема, але вона любить розповідати про них крізь призму неочевидного досвіду. Герої її історичних романів – не лицарі чи аристократи, це здебільшого жінки, простолюд, в широкому сенсі – той другий план, якому покладено лише відтіняти перший. І навіть там, де йдеться про зображення реальних історичних осіб, вони здебільшого є або нецентральними персонажами (як вийшло з Вермеєром або Вільямом Блейком), або історичними особами, відомими вужчому колу зацікавлених (одна з головних героїнь “Дивовижних створінь” – Мері Еннінг). Власне, Шевальє, схоже, більше цікавить тим, що залишається за лаштунками історії – як жили, як відчували, як сприймали світ люди, страшенно далекі від визначення “Сильні сього світу”. І це в її романах і приваблює – такий собі атракціон “О, а я б і не здогадалася подивитися на це з такого боку!”.

Причина третя – неідеальні герої

Історичні чи ні, герої і героїні Трейсі Шевальє часто мають одну спільну рису – їх складно назвати уповні позитивними. Негативними більшість з них – також. Це свого роду трейдмарк авторки, її героїні можуть бути водночас дуже шляхетними – і боягузливими, прагнути знань – і відступатися перед загрозою репутаційних втрат або з мрією про гроші, хоробро підважувати світоустрій – і зневажати власних дітей. Це дуже живі героїні, іноді навіть настільки, що стають від того неприємними. Я сама одного разу потрапила в пастку, котру розставили “Упалі янголи“. Ідеться там про драму двох родин, про занедбаних дітей, про вікторіанський цвинтар (шикарний локус) і боротьбу суфражисток. Так от, читала я цю книжку років десять тому і страшенно злилася: “Невже вона не могла зобразити героїню суфражистку якось приємніше, ніж нереалізовану в сімейному житті бюргерку, яка не любить доньку і не знає, що б оце ще вигадати, аби з дому зайвий раз втекти – о, піду поборюся за жіночі права!”. І коли я спіймала себе на оцій думці, то схопила чистої води інсайт: “Ксеню, вона не має бути ідеальною лише тому, що суфражистка. Ці жінки були різними. Всі жінки – різні. Бути ідеальними і лише завдяки цьому отримати гіпотетичне право відкрити рот і протестувати – це суто патріархальний дискурс, не треба так!”. Я дуже вдячна Трейсі Шевальє за те, що вона допомогла виловити оцю ментальну вошу. Бо значно краще це зрозуміти на прикладі вигаданої персонажки, аніж з розмаху впасти в таку вовчу яму в реальному житті. Але в будь-якому разі, цей неприємний для мене епізод непогано ілюструє деякі особливості творчого методу цієї письменниці.

Причина четверта – увага до мистецтва в найширшому значенні цього слова

Окрім того, що Трейсі Шевальє пише переважно історичні романи, не можна не помітити, що часто вона їх пише про людей мистецтва. Причому авторка це поняття трактує максимально широко. Дуже виразно це проявлено у “Дівчині з перловою сережкою“, де художником є не тільки Вермеєр, але й Ґріт, яка тримала в руках пензель лише тоді, коли треба було під ним порохи стерти. Ґріт з її ясним поглядом на речі, спостережливістю, ідеальним відчуттям кольору, світла і моменту – теж художниця, але така, в якої не було шансів реалізуватися. Коли я вперше читала цей роман, то захопилася радше напівтонами нереалізованого кохання. Коли вдруге – то оця драма придушеного таланту аж голки під шкіру заганяла, настільки боляче про це було читати. Але в інших героїв Шевальє з цим буває і краще. Тільки їхнє мистецтво за високе не факт, що вважатимуть – вони тчуть гобелени, роблять меблі, розписують сільські церкви та шиють клаптикові ковдри. Краса світу може переломлюватися в людині по-всякому – і книжки Трейсі Шевальє про це повсякчас нагадують.

Причина п’ята – інтонація

Дуже й дуже суб’єктивний критерій, але мені подобається не тільки, що розповідає авторка, але й те, як вона це робить. Здебільшого стримано і меланхолійно, іноді – саркастично чи розлючено, але майже завжди – обережно, півсловом, більше показуючи через дрібні вчинки чи крихітні деталі, аніж проголошуючи з амвона, вона сплітає мереживну реальність, в якій кожна нитка на своєму місці. І часто виходить щось тонке, ефемерно, іноді неочевидне, але його однаково цікаво і окинути одним поглядом, і спробувати розпустити це плетиво, щоб подивитися, як же воно зроблено. Можна читати і так, і так. Буде цікаво, хоча й по-різному.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s